Документальні виставки on-line

До 170-річчя від дня народження
Лисенка Миколи Віталійовича (1842–1912)

Микола Лисенко – композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, педагог, громадський діяч, фундатор української композиторської школи. Народився 22 березня 1842 р. в с. Гриньки (нині село Глобинського р-ну Полтавської обл.), в сім’ї полковника, дворянина зі старовинного козацько-старшинського роду Віталія Романовича Лисенка та Ольги Єреміївни з полтавського поміщицького роду Луценків.

Змалку вчився гри на фортепіано у матері, а також у приватних вчителів. Любов до української пісні й української мови перейняв від двоюрідних діда та баби по материнській лінії – Миколи й Марії Булюбашів.

З 1852 року жив у Києві, спочатку кілька місяців у приватному пансіоні Вейля, потім – у пансіоні Гедуена, його вчителями гри на фортепіано були чеські музиканти Нейнквич та Паночіні. Від 1855 р. навчався в 2-й Харківській гімназії, водночас брав приватні уроки музики; виступав як піаніст.

У 1859 р. закінчив гімназію й поступив до Харківського університету на природничий факультет. 1860 р. разом з М. Старицьким перевівся до Київського університету. Товаришував з П. Чубинським, їздив з ним на Полтавщину, де записав багато народних пісень. 1865 р. захистив дисертацію, отримав науковий ступінь кандидата природничих наук.

У 1867 р. поїхав до Лейпцизької консерваторії, гру на фортепіано вдосконалював в класах І. Мошелеса, К. Рейнеке, Е. Венцеля, композицію вивчав у Е. Ріхтера.

1868 р. одружився зі своєю родичкою Ольгою О’Коннор (згодом вони розійшлися, проте офіційно розлучення не оформлювали). Після повернення до Києва у 1869 р. займався викладацькою діяльністю. У 1872 р., отримавши дозвіл на публічні вистави українських п’єс, написав оперету "Чорноморці", а наступного року – оперу "Різдвяна ніч". 1873 р. завершив свою першу музикознавчу працю – "Характеристика музичних особливостей й українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм".

В 1874 р. поступив до Петербурзької консерваторії, де в класі М. Римського-Корсакова вивчав інструментовку. Одночасно брав участь в концертах Російського географічного товариства, організував кілька концертів, в яких виконувалася українська музика. У 1876 р. завершив навчання й повернувся до Києва, працював як педагог гри на фортепіано в приватних музичних школах. Виступав у концертах як піаніст і хоровий диригент.

У 1878 р. громадянською дружиною М. Лисенка стала його учениця, піаністка Ольга Липська. Після її смерті 1900 р. п’ятеро їх дітей були записані на офіційну дружину М. Лисенка зі згоди останньої.

Протягом 1880–1890 рр. працював над оперою "Тарас Бульба". Створив три дитячі опери: "Коза-Дереза" (1888); "Пан Коцький" (1891); "Зима і Весна, або Снігова краля"(1892).

У різні роки М. Лисенко заснував кілька хорових колективів, давав з ними концерти української музики по всій Україні. У 1904 р. відкрив Музично-драматичну школу (це був перший український навчальний заклад, в якому можна було отримати вищу музичну освіту за програмою консерваторії), викладав там гру на фортепіано. У 1905 р. з О. Кошицем заснував хорове товариство "Боян", диригував на його концертах.

Був активним діячем громадських інституцій, засновником і головою ради правління київського Українського клубу (1908–1911), членом Загальної української безпартійної демократичної організації. Брав участь у проведенні ювілейних заходів, присвячених І. Котляревському, Т. Шевченкові та ін. За його участю в 1906 р. було засновано всеукраїнську організацію "Об’єднаний комітет по спорудженню пам’ятника Т. Г. Шевченка в Києві". Мав тісні творчі контакти з багатьма тогочасними діячами української культури: М. Драгомановим, Лесею Українкою, І. Нечуєм-Левицьким, І. Франком, М. Садовським, М. Кропивницьким, О. Русовим та ін. В останні роки життя почав писати духовну музику.

Музична спадщина М. Лисенка охоплює 10 опер, серед них: "Андріашіада" (лібрето М. Старицького і М. Драгоманова), "Утоплена" (лібрето М. Старицького за повістю М. Гоголя "Майська ніч", "Наталка Полтавка" (за п’єсою І. Котляревського), "Енеїда" (лібрето М. Садовського за твором І. Котляревського), "Ноктюрн" (лібрето Л. Старицької-Черняхівської), 4 музично-театральні твори ("Чарівний сон", "Сафо", "Відьма", "Літньої ночі"), оперети, музику до театральних вистав ("Простак", "Гамлет", "Остання ніч", "Гетьман Дорошенко"), 120 камерно-вокальні твори, 40 хорових творів, серед них 4 кантати для солістів, хору та симфонічного оркестру, симфонічні та камерно-інструментальні твори, з них близько 60 фортепіанних; понад 500 обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано або для хору.

М. Лисенко запровадив науковий підхід до вивчення українського музичного фольклору. Записав близько 1500 українських народних пісень, опублікував кілька фольклористичних праць; уперше оприлюднив нотні тексти дум і наукову розвідку про них. Значення творчості Лисенка в історії української музики виняткове. Будучи композитором-романтиком, він виступив засновником національної композиторської школи, наблизив її до західноєвропейського мистецтва. Творчість Лисенка та численних його учнів та послідовників мала вплив на всі ділянки музичної культури України.

Помер М. Лисенко 24 жовтня (6 листопада за н. ст.) 1912 р. у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

У 1913 р. його ім’я присвоєно київській Музично-драматичній школі. 1927 р. його ім’ям названо одну з вулиць у центрі української столиці. У 1939 р. вищі навчально музичні заклади Львова були об’єднані у Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка. У грудні 1944 р. ім’ям композитора названо Харківський театр опери та балету, у якому вперше було поставлено оперу "Тарас Бульба".

На малій батьківщині композитора, в с. Гриньки на Полтавщині, у 1957 р. встановлено пам’ятник М. Лисенку, відкрито меморіальну кімнату. 29 грудня 1965 р. на Театральній площі поряд з Київським театром опери та балету ім. Т. Г. Шевченка (нині Національна опера України) також відкрито пам’ятник композитору. По вул. Саксаганського, 95, у квартирі, де свого часу мешкав М. Лисенко, створено меморіальний музей композитора. Його ім’я присвоєно також Полтавському музичному училищу, Київській спеціальній музичній школі-інтернату та багатьом ін. музичним установам.

У фондах ЦДАМЛМ України зберігаються як унікальні прижиттєві документи М. Лисенка, так і численні матеріали, пов’язані із вшануванням пам’яті композитора. До першої групи належать, зокрема, фотографії композитора з дарчими написами учням, лист М. Лисенка до видатного київського лікаря-офтальмолога М. Мандельштама (він вперше буде опублікований та прокоментований в ближчих числах журналу "Архіви України"), лист П. Куліша до М. Лисенка, прижиттєві видання творів та ін. До другої – документи Вищого музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка, його учнів та послідовників, редакції творів М. Лисенка, здійснені іншими композиторами у ХХ ст. – М. І. Вериківським, А. Д. Філіпенком, І. Я. Берковичем та ін., тексти статей, монографій, сценаріїв, присвячених життю та творчості композитора, афіші вистав за операми М. Лисенка, програми ювілейних концертів та багато інших. Переважна більшість представлених документів публікуються вперше.

На початок
На початок