"Архіви України"
№ 1-3 / 2000

К. Є. Новохатський

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ
ДІЯЛЬНОСТІ АРХІВНИХ УСТАНОВ

Архівні установи, що функціонують у нашій державі, незалежно від форми власності, на якій вони утворені, керуються у своїй діяльності Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів влади, положеннями або статутами про ці установи *. Сукупність, а точніше - ієрархічна система цих нормативно-правових актів із взаємоузгодженими і взаємопов'язаними у своєму ідеалі нормами є правовою базою функціонування архівів.

Основу правової системи, її ядро становить Конституція України, де викладено низку норм, що мають безпосереднє відношення до історико-куль турної спадщини, архівно-документальної інформації, а відтак - і до діяльності архівів. Ці норми розглядаються в різних аспектах: як права і свободи людини (ст. 32, 34, 50), як обов'язок держави (ст. 11, 17, 54), як результат інтелектуальної, творчої діяльності людини і об'єкт права власності (ст. 41). Усі інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй.

Функціонування архівів як суб'єктів господарювання регламентується нормами цивільного, трудового, фінансового, майнового, господарського права. Специфічну діяльність архівів, пов'язану з формуванням Національного архівного фонду, зберіганням його документів та використанням архівної інформації, тією або іншою мірою регулюють норми близько 20 законів. Найзначнішими з них є Закон УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", Основи законодавства України про культуру, Закон України "Про інформацію", а також, безперечно, базовий галузевий Закон України "Про Національний архівний фонд і архівні установи".

Різні аспекти діяльності архівних установ зачіпають закони про державну таємницю, про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації, про бібліотеки і бібліотечну справу, про авторське право і суміжні права, про обов'язковий примірник документів, про нотаріат, про приватизацію державного майна, про вибори народних депутатів і Президента України та ін. Нещодавно набув чинності й Закон про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей.

На основі й на виконання Конституції та законів Президент України видає укази й розпорядження. У галузі архівної справи указами, зокрема, встановлено два професійних свята: День працівників архівних установ і День пам'яток історії та культури. Указом затверджено положення про провідну архівну установу, центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства - Державний комітет архівів України.

Постановами Кабінету Міністрів затверджено низку підзаконних нормативних актів, зокрема типові положення про місцеві державні архівні установи, інструкції та положення по роботі з різними категоріями документів тощо.

Наступною ланкою загальної системи правових актів, що регулюють архівну діяльність, є нормативно-правові акти центральних і місцевих органів виконавчої влади, передусім Держкомархіву. Згідно з чинним законодавством такі акти для набуття ними необхідної юридичної сили мають реєструватися у відповідних органах юстиції.

Після здобуття Україною незалежності Головархівом було проаналізова но нормативну базу діяльності архівних установ. Її складали кілька десятків на той час нормативних і методичних документів різних рівнів затвердження і видів, якими керувалися архівісти. Серед них переважали союзні розробки або україномовний переказ союзних настанов.

Постало завдання створення власної нормативної бази національної архівної справи, якісно нової за своєю суттю, що не лише враховує технологічні чи національні особливості, а й виходить з одного з фундаментальних завдань нового суспільства - побудови правової держави.

На ролі нормативно-методичного забезпечення ведення архівної справи як одного з найважливіших завдань тодішнього центрального органу в цій сфері - Головархіву - наголошено й у статті 7 архівного закону, присвяченій Головному архівному управлінню.

Законодавчою основою проведення цієї роботи стали згадані вище закони, передусім Закон України "Про Національний архівний фонд і архівні установи". Його текст містить посилання на документи, що мали регламенту вати порядок реалізації законодавчих норм. Передбачалося розробити близько 40 підзаконних актів.

Проблема ускладнювалася низкою обставин: постійними змінами в законодавчій базі, відсутністю досвіду роботи такого масштабу й системного підходу, підвищеними вимогами до якості, пов'язаними з держреєстрацією, відсутністю в системі юридичної служби, нерозробленістю понятійного апарату вітчизняної архівної справи.

Ці труднощі в основному вдалося подолати. На сьогодні абсолютну більшість підзаконних актів уже розроблено й затверджено.

Водначас ведеться розроблення інших нормативно-методичних документів з архівної справи, що, зрозуміло, також мають ґрунтуватися на новій законодавчій базі. Зокрема, вже підготовлено другу редакцію проекту Основних правил роботи державних архівів, розроблено проект Основних правил роботи архівних підрозділів підприємств, установ і організацій.

Крім нормативних актів Головархіву, окремі питання архівної діяльності зачіпають правила, інструкції та положення, видані іншими центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.

Безумовно, існуюча правова база діяльності архівних установ - доволі строката й далека від досконалості, що, не являючи собою стрункої збалансованої системи, є, скоріше, конгломератом залишків нормативних актів минулого, початкових спроб власного нормотворення, замішаного на романтизмі і добрих намірах, та першого доробку сучасної української архівістики.Неповнота, не завжди достатній професійний рівень, суперечливість, невідповідність окремих норм Основному закону, неврахування інтересів усіх учасників процесів, що регулюються, незбалансованість з реальними можливостями - ці та інші вади загальної правової бази притаманні й системі нормативно-правових актів з архівної справи.

Якими ж є шляхи вдосконалення архівної нормативно-правової базиІ Вони вбачаються передусім у базуванні на найвищих досягненнях сучасної архівістики, насиченні нормами прямої дії, посиленні їх взаємоузгодженості, кореляції з міжнародно-правовими нормами, уточненні й конкретизації міри відповідальності за порушення.

За якими напрямами має здійснюватися ця роботаІ Передусім, це вдосконалення базового Закону. Прийняття його наприкінці 1993 року мало неабияке значення для долі українських архівів. На зламі епох, у ситуаціях невизначеності з багатьох питань Закон забезпечив правовий захист Національного архівного фонду. Він конституював поняття "Національний архівний фонд", "архівні установи", увів їх до правового простору. Причому щодо НАФ це відбулося з високим початковим потенціалом - як однієї з найвищих загальнонаціональних цінностей. Процедура прийняття Закону привернула увагу суспільства до значення й ролі архівів. Таким чином було зроблено певний внесок у розв'язання головної проблеми архівної справи - усвідомлення суспільством справжньої ролі архівів. Нарешті, поява Закону стала поштовхом до подальшого розвитку правової бази архівної справи, її реформування згідно з вимогами сучасності.

Проте за перехідної доби закони не можуть бути стабільними. Практика реалізації архівного Закону виявила необхідність вдосконалення окремих норм. Прийняття Конституції, законів про органи влади і самоврядування спричинило необхідність узгодження норм нашого Закону з цими базовими актами. За цей час прийнято чимало інших законів у близьких чи споріднених сферах. Стала очевидною нездійсненність у сучасних умовах окремих норм. Поглибилися наші знання про досвід законодавчого регулювання архівної справи за кордоном. Дещо напрацьовано вітчизняним архівознавством і в теоретично му плані, у тому числі в питаннях понятійного апарату і термінології.

Для узагальнення пропозицій щодо вдосконалення базового архівного Закону, проведення їх експертизи й редагування в центральному органі в галузі архівної справи кілька років тому було створено спеціальну робочу групу, куди, до речі, разом з іншими фахівцями увійшла більшість авторів першої редакції Закону. У ході її роботи опрацьовано й внесено до тексту Закону більш як 60 змін та доповнень, багато з яких мають суттєвий характер. Таким чином, ідеться про нову редакцію Закону. Запропоновано зміни, які, на наш погляд, розширять сферу застосування Закону і спрямовані на повнішу його реалізацію.

У пропозиціях Держкомархіву до Закону посилено регулюючу роль держави в організації архівної справи. Досвід національного архівного будівництва, у тому числі останніх років, переконливо доводить перспективність саме такого підходу. До речі, розкрито зміст самого поняття "архівна справа" як галузі життєдіяльності суспільства, що охоплює правові, наукові, технологічні, економічні та інші питання діяльності архівних установ і громадян зі збирання, обліку, зберігання архівних документів та використання їх інформації. У зв'язку з цим пропонується законодавче унормування й поняття "архівні документи", що за своїм змістом є ширшим за поняття "документи Національного архівного фонду".

Відповідно до сучасних реалій внесено уточнення до системи архівних установ. При цьому довелося відхилити спроби деяких відомств безпідстав но, якщо виходити з обраних Законом критеріїв, розширити коло постійного галузевого зберігання документів НАФ. Водночас чітко визначено, які саме місцеві архівні установи є структурами органів виконавчої влади, а які - місцевого самоврядування. Суттєво, що режим регулювання щодо документів НАФ, які перебувають у комунальній власності, прирівняний до режиму регулювання щодо державних документів НАФ. У пропозиціях конституйовано новий вид місцевих архівних установ, що зараз повсюдно створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, які не входять до складу НАФ, але мають соціально-правове та інше практичне значення.

У проекті нової редакції Закону значно посилено норми, спрямовані на забезпечення збереженості НАФ. Це, зокрема, зроблено шляхом заборони виселення архівів, у яких зберігаються документи НАФ, без надання іншого рівноцінного приміщення, а також регламентації дій ліквідаційних комісій щодо архівних документів, уведення зобов'язань повернення документів НАФ, вилучених для здійснення судово-слідчих дій, відшкодування користувачами завданих ними архівним установам збитків тощо.

Кілька важливих уточнень запропоновано щодо процедури експертизи цінності документів з метою активізації залучення до НАФ архівних документів, що перебувають у приватній власності. Зроблено рухомою часову межу, за якою власники архівних документів зобов'язані подавати їх на експертизу. Цей термін - 50 років від моменту створення документів - обрано не випадково, він збігається із строком у визначенні поняття антикваріату щодо культурних цінностей. Водночас зафіксовано статус документів НАФ як пам'яток культури, що сприятиме зняттю проблем у застосуванні пам'яткоохоронного законодавства щодо документальної культурно-історичної спадщини.

У чинному архівному Законі не визначено статусу державних архівних установ щодо документів, які належать державі й зберігаються у їхніх сховищах. Можливість різних інтерпретацій у цьому відношенні запропоновано усунути введенням норми про те, що ці документи передані державою архівам в оперативне управління.

Удосконаленню використання архівної інформації сприятимуть кілька доповнень розділу VІ Закону.

Важливим, на думку авторів нової редакції, є доповнення Закону обов'язком засновників і власників архівних установ забезпечувати їх, серед інших необхідних видів ресурсів, також відповідними кадрами. З цією нормою перегукується нова стаття щодо соціальних гарантій та захисту працівників державних архівних установ, що, зокрема, передбачає встановлення їм відповідних надбавок за умови праці, за вислугу років тощо.

Іншим напрямком удосконалення архівної правової бази є внесення змін та доповнень до інших законів, що тією чи іншою мірою стосуються архівної справи. Наприклад, посилення дієвості приписів архівних органів має забезпечити внесення відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення; матеріально-фінансовий стан архівів можливо поліпшити внесенням змін до законів з питань фінансування, оподаткування та інших.

Ще один шлях - ініціювання розроблення і прийняття більш широкого Закону, який би охоплював більшість правових проблем галузі, - Закону про архівну справу. Видається необхідним також законодавчо впорядкувати питання документування управлінської діяльності. Це питання назріло, адже архівна стадія життя документа врегульована саме законом. Законодавчо регламентовані й окремі спеціальні системи документування.

Плідною для архівістів може стати й участь у підготовці чи вдосконаленні інших законів у частинах, що стосуються архівів. Це дозволить уникати колізій законів або затвердження таких норм, які неможливо реалізувати. На жаль, на практиці законопроекти не завжди погоджуються з усіма заінтересованими органами. Так, неучасть архівістів у формуванні нової редакції Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" призвела до того, що визначення вжитого в ньому терміна "бібліотека" фактично нічим не відрізняється від визначення архіву ("інформаційний, культурний, освітній заклад, що має упорядкований фонд документів і надає їх у тимчасове користування фізичним та юридичним особам").

Безперечно, має продовжуватися і навіть активізуватися створення Держкомархівом підзаконних нормативних актів, у тому числі спільно з іншими центральними органами виконавчої влади. Систематичний контроль за виконанням актів законодавства, який у межах своїх повноважень здійснює Держкомархів, не лише забезпечує належну реалізацію їх норм, а й дає інформацію про недостатність, застарілість окремих норм, прогалини у правовому полі.

Чимало правових проблем щодо архівної справи потребують науково- теоретичного розроблення. Серед них першочерговими є проблеми майнових відносин на документи НАФ. У зв'язку з цим архівна наука повинна прискорити пошук критеріїв і методики грошової оцінки архівних документів. Розроблення такого синтезуючого нормативного акта, як Основні правила роботи держархівів, гальмується через затримку відповіді архівознавців на запитання щодо класифікації документів НАФ. Досі не знайдено позитивного рішення у методиці визначення нормативів кадрового забезпечення державних архівів. Потребує оновлення в сучасних умовах теорія експертизи цінності документів. Взагалі ще навіть не усвідомлюється необхідність розроблення загальної теорії Національного архівного фонду.

Активніше має провадитися нормотворча робота на місцях, адже місцеві державні архівні установи є в нас структурами органів виконавчої влади. На основі й на виконання нормативних актів вищих органів вони повинні приймати рішення про включення певних юридичних осіб до числа джерел комплектування, про терміни зберігання документів НАФ у низових державних архівних установах, про порядок користування документами, про визначення цін на платні послуги тощо.

Нормотворчою роботою в органах виконавчої влади і, зокрема, в архівних органах повинні займатися висококваліфіковані фахівці, здатні узагальнювати й аналізувати практику діяльності об'єктів управління в певній галузі, моделювати правовідносини, що мають бути врегульовані, і подавати зміст такого регулювання відповідно до вимог нормотворчої техніки, лексики та стилістики. Експертизу розроблюваних проектів нормативно-правових актів здійснює відомча юридична служба. Але її завдання в цій справі не можуть обмежуватися лише експертизою готових проектів. Вона має систематизувати галузеве законодав ство, виконувати аналітичні, координаційні, прогнозні функції.

Іншим аспектом розвитку архівного права є забезпечення дотримання встановлених норм усіма суб'єктами права. Особливу роль у цьому має відігравати правова освіта архівістів, набуття ними вміння користуватися нормативно-правовими актами і використовувати їх положення в практичній діяльності. Вивчення історії та теорії архівного права, засвоєння елементів нормотворчої техніки мають стати обов'язковими складовими підготовки сучасних архівістів у вищій школі. Адже їм - не лише виконувати норми цього права, а й розвивати його. Ці питання мають бути враховані також у програмах післядипломної освіти архівних працівників.


* В основу статті покладено текст виступу автора на Архівознавчих читаннях у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка 21 жовтня 1999 року. повернутися...


"Архіви України"
№ 1-3 / 2000

В. А. Кучмаренко, Л. М. Яременко

АРХІВНИЙ ФОНД НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ:
ІСТОРІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН, ЗМІСТ І СКЛАД ДОКУМЕНТІВ

Історія формування Архівного фонду Національної академії наук України починається зі створення 1918 р. Української академії наук. Але впродовж значного періоду (фактично - до 60-х років, коли був створений Центральний науковий архів АН УРСР і почалося впровадження державної системи обліку, зберігання та опрацювання наукової документації) установи Академії наук як відомчої організації фактично залишалися без єдиних засад методичного та нормативно-інструктивного забезпечення формування документального фонду, його обліку та використання. Лише в 60-х рр. постало питання про необхідність створення в структурі АН УРСР спеціальної установи, на яку покладалося б здійснення функцій формування та управління Архівним фондом АН. Так був утворений Центральний науковий архів АН України (далі - ЦНА), з 1992 р. - Інститут архівознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - НБУВ) НАН України.

Підставою для створення ЦНА стала постанова колишнього союзного уряду про затвердження Положення про Державний архівний фонд (1958 р.), яким встановлювалися триваліші (15 років замість 10) терміни зберігання документів у відомчих архівах вищих органів державної влади і органів державного управління колишнього Союзу РСР, союзних і автономних республік, ВЦРПС, в установах і організаціях загальносоюзного і республіканського значення. Цим Положенням оформлювалося виділення деяких архівів в особливу групу, яка не входила до системи органів колишнього Головархіву МВС СРСР (архіви Міністерства закордонних справ, Союзного геологічного фонду, Державного фонду кінофільмів та ін.). До неї було віднесено й архіви Академії наук колишнього СРСР, академій наук союзних республік та їх установ.

Постанову про створення ЦНА Бюро Президії АН України прийняло 6 березня 1968 року. ЦНА мав функціонувати при Центральній науковій бібліотеці АН України як її самостійний структурний підрозділ, затверджувався його штат у кількості трьох працівників. У Положенні про ЦНА, яке було затверджене цією ж постановою, передбачалося зосередити в ньому архівні документи, які відклалися в результаті науково-дослідної та організаційної діяльності Академії наук, у тому числі документальні матеріали Президії АН, її апарату і наукових установ, незалежно від часу їх походження, змісту, техніки і засобів відтворення, передусім:

Основними завданнями ЦНА в Положенні визначалися збір, зберігання, облік, науково-технічне опрацювання архівних документів Академії наук, створення науково-довідкового апарату до них та організація використання архівних документів, а також контроль за роботою архівів і документальною частиною діловодства в установах і організаціях Академії. ЦНА підпорядкову вався Президії Академії наук в особі Головного вченого секретаря.

22 березня 1985 р. ЦНА постановою Бюро Президії АН було перетворено на Відділ архівних фондів ЦНБ АН України (далі - ВАФ). У положенні про нього підтверджувалися основні функції й завдання відділу як правонаступ ника ЦНА АН України. Положення розширювало функції відділу: було включено пункт про ведення науково-дослідної роботи з окремих напрямів архівознавства, джерелознавства, археографії та розробку методичних посібників з питань архівної справи і організації документів у діловодстві, а також ведення в Академії наук централізованого обліку архівних документів. У зв'язку із скороченням штатів ВАФ виводився з безпосереднього підпорядкування Президії АН.

Цією ж постановою вперше було затверджено й Положення про Архівний фонд Академії наук України. Він визначався як сукупність документів, які належать державі й утворюються в результаті діяльності Академії наук, її установ, організацій, мають політичне, наукове, народногосподарське, соціально-культурне та історичне значення.

Документи Архівного фонду Академії наук України - оригінали, які, незалежно від часу їх походження, місця зберігання, техніки й засобу закріплен ня інформації, повинні зберігатися у ВАФ ЦНБ АН України та науково-галу зевих архівах установ Академії. До цієї категорії установ було віднесено Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського, Інститут археології, Центральну наукову бібліотеку. Інші документи до передавання їх ВАФ ЦНБ знаходились на тимчасово му зберіганні у відомчих наукових та науково-технічних архівах установ і організацій АН України.

Визначення складу Архівного фонду Академії, порядок відбору документів до нього, їх науково-технічної обробки, обліку і зберігання, а також використання та публікації покладалися на Президію АН України. Відбір документів на постійне зберігання, а також їх виділення до знищення доручалося експертним комісіям (ЕК) установ і організацій та Експертно-перевірній комісії (ЕПК) Академії наук. Відповідальність за правильність використання документів Архівного фонду АН та інформації, яка міститься в них, покладалася на керівників установ і організацій, а також громадян, які користувалися цими документами.

Проте, слабка матеріально-технічна база як ЦНА, так і ВАФ, відсутність архівосховищ та робочих приміщень не дозволили повною мірою виконувати визначене положенням, передусім основну функцію - концентрацію і по- стійне зберігання документів Архівного фонду Академії наук. У зв'язку з погіршенням економічного стану Академії в 90-х рр., не були реалізовані й заходи щодо докорінного поліпшення архівної справи в Академії наук України, схвалені спеціальними постановами Бюро Президії АН України від 29.12.86 та 27.11.87 рр. Лише останнім часом НАН України виділила НБУВ додаткове приміщення, де після відповідних ремонтних робіт планується розміщення архівних фондів НАН України.

На сьогодні документи Архівного фонду НАН України зберігаються в різних місцях, насамперед у відомчому архіві Президії НАН України, Інституті рукопису (ІР) НБУВ, Інституті архівознавства (ІА) НБУВ. Основна частина Архівного фонду НАН України зберігається у відомчих архівах наукових установ і організацій Академії.

У відомчому архіві Президії НАН України станом на 01.01.2000 зберігаються 8498 упорядкованих і описаних справ за 1918-1975 рр. та близько 2 тис. справ за 1976-1990 роки. Значний інтерес становлять оригінали документів про створення Академії наук України (УАН), матеріали про розроблен ня її першого статуту, створення наукових інститутів, розпорядчі документи Української Держави, Директорії та органів Радянської влади, оригінали протоколів засідань І, ІІ, ІІІ відділів АН за 1918 - початок 1919 рр., проекти статутів установ АН. Заслуговують на увагу протоколи засідань Президії АН за 1929-1945 рр., окремі протоколи засідань Президії і звіти відділів Академії за 1923-1926 рр., протоколи ювілейних зборів Академії за 1942-1943 рр., присвячені пам'яті Г. Сковороди, Б. Хмельницького, Т. Шевченка.

Повоєнний період діяльності Академії (1946-1975 рр.) в архіві представле ний стенограмами загальних зборів і сесій та відділень; протоколами засідань, постановами і розпорядженнями Президії АН; протоколами засідань Бюро відділень; звітами про діяльність АН та її наукових установ; звітами про міжнародне наукове співробітництво; документами з питань фінансування наукових досліджень, розвитку матеріально-технічної бази академічних установ; актами прийому до експлуатації будинків та споруд наукових установ. Крім того, зберігаються в упорядкованому стані документи з особового складу апарату Президії за 1932-1975 рр. (725 справ), в тому числі накази з особового складу, списки співробітників, особові рахунки з нарахування зарплати.

Окремий комплекс складають особові справи академіків і членів-кореспон дентів АН за 1930-1990 рр. (понад 600 справ) та комплекс звукозаписів засі- дань Загальних зборів і Президії АН за 1981-1993 рр. (понад 600 од. зберігання).

На жаль, за складом документів у архіві є лакуни: відсутні документи структурних підрозділів апарату Президії АН з початку її діяльності в 1932 р. і до 1939 р.; справи репресованих у 1930-1950-х рр. учених, вилучені свого часу, повністю не повернені з архіву колишнього КДБ; документи відділень АН та структурних підрозділів апарату Президії за 1981-1990 рр. не надходили до архіву Президії через відсутність місця.

В Інституті рукопису НБУВ зберігаються документи групи фондів, які містять інформацію з історії Академії наук за перші десятиріччя діяльності, серед яких найбільш інформативним є ф. Х - "Академія наук Української РСР" (35300 справ). Фонд складається з архівів і колекцій документів різних академічних установ від часу реорганізації ВУАН в Києві в 1934 р. Документальні матеріали цих установ надходили до відділу рукописів ЦНБ окремими комплексами протягом 1934-1937 рр. у процесі реорганізації Всеукраїнської Академії наук.

За своїм походженням і характером документи фонду розподілялись у той час по трьох відділах: історико-філологічному, фізико-математичному і соціально-економічному, які, в свою чергу, ділились на цикли, в межах яких діяли інститути і комісії. Опис архівного фонду УАН-ВУАН здійснювався за структурою Академії 20-30-х років.

  1. Економічний цикл об'єднує матеріали Комісії з вивчення народного господарства України, Інституту соціалістичної перебудови сільського господарства, Комісії транспорту і торгу, Комісії для вивчення фінансових справ, Інституту демографії, Комісії комплексних експедицій (понад 800 од. зб).
  2. Філософсько-соціологічний цикл має матеріали Комісії звичаєвого права, радянського права і кафедри громадського права (близько 400 од. зб.).
  3. Найбільший у цьому фонді масив матеріалу об'єднує історичний цикл (близько 11 тис. од. зб.). Це історична секція та комісії з проблем вивчення історії України доби феодалізму, козацтва, соціально-економічної історії України, а також комісії порайонного вивчення історії України, в тому числі старого Києва та Правобережжя, Лівобережної України і Слобожанщини, Західної України та комісії для складання історико-географічного словника діячів України. Тут представлено й матеріали Комісії нової історії, Комісії революційних рухів і методології історії, археологічної, історико-географічної, українсько-молдавської комісії - загалом понад 20 установ і комісій.
  4. До циклу літератури, мови і мистецтва ввійшли матеріали Комісії давньої української писемності, Інституту української літератури, Інституту мовознавства та матеріали з мистецтвознавства (понад 600 од. зб.).
  5. Матеріали Всеукраїнського науково-дослідного інституту сходознав ства (9 тис. од. зб.), а також документи Українського наукового товариства та Інституту польської культури.
  6. Архіви організацій, які існували при Президії ВУАН, у тому числі Комісії для вивчення продуктивних сил України, Комісії для дослідження території Дніпрельстану, Комісії науково-культурної пропаганди, Бібліографічної комісії, Всенародної бібліотеки України (1 679 од. зб.). Вони відображають діяльність різних організацій ВУАН у 1919-1934 рр. Це плани і звіти комісій, інститутів, комітетів, громад, музеїв, кафедр, відділів та окремих співробітників, огляди наукової, культурної та фінансової діяльності, матеріали відряджень, експедицій, протоколи і стенограми засідань, конференцій, нарад і зборів, тези виступів та доповідей, запрошення, обширне листування.
  7. Окремо виділено документи про діяльність різних академічних видавництв і редакцій, підготовку збірників та періодичних видань. Це журнали "Україна", "Наше минуле", збірники "Про декабристів на Україні", "За сто років", "Записки історико-філологічного відділу" за 1925-1929 рр., "Київ та його околиці", "Ювілейний збірник на честь акад. Д. І. Багалія", "Полуднева Україна" та ін. (понад 6,5 тис. од. зб.).

На сьогодні ці матеріали ввійшли органічною частиною до фонду Інституту рукопису НБУВ, з огляду на те, що значна кількість цих матеріалів є не лише діловодною, а й зібраннями самих установ та товариств при Академії, що датуються ХVІ-ХХ ст. Серед колекційних матеріалів значний інтерес представляють актовий матеріал та наративні джерела ХVІ-ХVІІ ст., творчі рукописи та бібліографічні матеріали діячів української культури ХІХ ст., автографи Гулака-Артемовського, Лесі Українки, Івана Франка та ін. Окрім того, в ІР НБУВ зберігаються значні за обсягом архівні фонди вчених та діячів Академії, які збиралися Бібліотекою впродовж усього існування Академії, зокрема академіків В. І. Вернадського, М. П. Василенка, С. О. Єфремова, Д. І. Багалія, А. Ю. Кримського, К. Г. Воблого та інших відомих учених.

У Інституті архівознавства НБУВ зберігаються 302 фонди, у тому числі 8 фондів наукових установ, 2 колекції, 290 фондів особового походження, загалом - понад 20000 справ на паперовій основі. Тут же зберігаються документальні звукозаписи, які надійшли від Президії НАНУ. Це - фонозаписи нарад секції біологічних та сільськогосподарських наук за 1956 р., засідань Президії АН України за 1969-1980 рр. тощо.

Обсяг фондів наукових установ з наукової та організаційно-розпорядчої діяльності складає 5076 справ на паперовій основі. Це документи Інституту математики за 1936-1980 рр. (1828 спр.); фонди Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена, створеного в 1930 р. на базі Зоологічного музею та інших біологічних установ - попередників інституту (1128 спр.); Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн (561 спр.); Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка (1316 спр.); зовнішньоторговельної фірми "Порошкова металургія" (259 спр.)

У 1991 р. до ІА НБУВ надійшли документи репресованих учених України, які становлять окрему колекцію № 257 - "Документи вчених України, репресованих у 30-50 роках ХХ ст." (420 справ). До колекції ввійшли документи акад. С. О. Єфремова та А. Ю. Кримського, С. Ю. Семковського, В. М. Ганцова, П. І. Демчука, В. М. Доги, В. Ф. Дурдуківського, М. Є. Слабченка, а також Вінницької філії Всеукраїнської народної бібліотеки.

Серед особових фондів, які зберігаються в ІА НБУВ, чільне місце посідають документи президентів АН України: В. І. Вернадського, президента АН України в 1918-1921 рр. (ф. 34); Д. К. Заболотного, який обіймав цей пост у 1928-1929 рр. (ф. 37); О. О. Богомольця (1930-1946 рр.) (ф. 36); Б. Є. Патона, президента АН УРСР від 1962 р. (ф. 35).

Документи, що стосуються діяльності академіків НАНУ, зберігаються й поза межами її архівних установ. Наприклад, матеріали, що стосуються життя і діяльності В. І. Вернадського, зберігаються в Архіві Російської академії наук (РАН) в Москві (ф. 518, 4657 справ за 1829-1945 рр.), а також у Центральному державному історичному архіві м. Москви, Держархіві Тамбовської області, Інституті геохімії та аналітичної хімії ім. В. І. Вернадського РАН, Меморіальному кабінеті академіка М. Д. Зелінського при Інституті нафтохімічного синтезу РАН. Спогади про М. П. Василенка відклалися також у фонді В. І. Вернадського в Архіві РАН (ф. 518, оп. 1, спр. 70).

У ЦДІАК зберігаються окремі документи, що стосуються біографії президента АН 1922 р. О. І. Левицького (ф. 1143). Документальна спадщина М. П. Василенка, президента АН в 1921-1922 рр., знаходиться в ІР НБУВ (ф. І, Х); у ЦДАМЛМ України зберігається особовий фонд Н. Д. Полонської -Василенко (ф. 572, 375 спр.). Слідчі матеріали так званої справи "Паризького центру дії", за якою М. П. Василенко був звинувачений у контрреволюції, зберігаються у ДАРФ (ф. 5784, оп. 1, спр. 147) та ін.

Особовий фонд академіка В. І. Липського, президента АН України у 1922-1928 рр., зберігається у Санкт-Петербурзькому філіалі Архіву РАН (ф. 303, 353 спр. за 1874-1937 рр.).

Документи Д. К. Заболотного зосереджено також в Держархіві Одеської області, Меморіальному музеї Д. К. Заболотного у с. Заболотному Крижопільського району Вінницької області.

Наукова спадщина академіка О. О. Богомольця зберігається в його особовому фонді в ЦДАВО України (ф. 4708, 472 спр.), в Держархіві м. Києва, Музеї Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України. Документи О. В. Палладіна, президента АН України у 1946-1962 рр., зберігаються в Музеї О. В. Палладіна (кабінет та робоча кімната) при Інституті біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України. Окремі ж документи зберігаються в особовому фонді батька вченого у Санкт-Петербурзькому філіалі Архіву РАН (ф. 926, 70 справ за 1875-1932 рр.). Документи, пов'язані з діяльністю всіх президентів АН України, відклалися у ЦДАВО України, в тому числі у фондах: Наркомосу УРСР (ф. 166), ВУЦВК (ф. 1), Управління справами Ради Народних Комісарів УРСР (ф. Р-2), Ради Міністрів УРСР (ф. 2), РАТАУ (ф. 5111) та ін. У Центральному державному кінофотофоноархіві України, Центральному держархіві звукозаписів Росії зберігаються фото-, кіно- і фонодокументи академіка Б. Є. Патона.

Особові фонди віце-президентів АН України, які зберігаються в ІА НБУВ, представлено документами С. О. Єфремова - віце-президента в 1921 р., Б. С. Чернишова - віце-президента у 1939-1946 рр., Є. О. Патона - віце-президента в 1945-1952 рр., Г. М. Савіна - віце-президента в 1952-1957 рр., В. С. Гутирі - віце-президента в 1963-1974 рр., В. М. Глушкова - віце-прези дента в 1962-1982 рр. Серед них найбільш численними є фонди Є. О. Патона (353 справи за 1887-1953 рр.) та В. М. Глушкова.

В ІА НБУВ зберігаються важливі комплекси документів учених - академіків НАНУ, у тому числі акад. М. Г. Холодного, М. В. Птухи, П. М. Першина, О. З. Петрова, М. Ф. Кащенка та ін.

Узагальнений опис цих та інших особових фондів видатних учених НАН України поданий у спеціальному довіднику, підготовленому спільно з ІР НБУВ1.

Основна частина Архівного фонду НАН України зберігається у відомчих наукових та науково-технічних архівах 211 установ і організацій Академії, в тому числі 113 науково-дослідних інститутів та їх відділень, 7 наукових центрів НАН України, 17 заповідників, ботанічних садів, обсерваторій, наукових бібліотек, а також 74 допоміжних організацій, науково-технічних центрів - спеціальних конструкторсько-технологічних бюро, дослідно-конструкторсь ких бюро, дослідних заводів та виробництв.

Станом на 01.01.2000 у відомчих наукових та науково-технічних архівах установ і організацій Академії зберігається відібрана для постійного зберігання науково-дослідна, конструкторсько-технологічна, науково-організацій на та управлінська документація в кількості 530 тис. справ на паперовій основі, значна частина кінодокументів, фотодокументів, документальних звукозаписів. Найбільшими відомчими архівами, яким згідно з Положенням про Архівний фонд НАН України надано статус науково-галузевих архівів і право постійного зберігання документальних матеріалів, є архіви Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, Інституту археології, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (Інститут рукопису), Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, в яких зберігається зараз 517277 од. зб. на паперовій основі, значна кількість документальних звукозаписів.

На сьогодні обсяг частини Архівного фонду Академії наук, яка зберігається у відомчих архівах установ і організацій, становить близько 1 млн. 100 тис. справ документів тільки на паперовій основі.

Великими відомчими науково-технічними архівами є архіви Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона (16527 спр.), Інституту надтвердих матеріалів ім. В. І. Бакуля (13527 спр.), Інституту проблем міцності (5263 спр.), Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова (16262 спр.) та ін. Більшість документальних матеріалів відомчих архівів - це результат теоретичних досліджень та прикладних розробок учених і спеціалістів установ і організацій Академії. Вони відображають досягнення і традиції в інтелектуальній діяльності та мають наукове, народногосподарське, історичне значення. 80% установ і організацій Академії впорядкували документи і затвердили описи на них на експертних комісіях. Серед завідуючих відомчими архівами установ і організацій 75% мають вищу освіту, 60% їх від загальної кількості за останні роки підвищили кваліфікацію в постійно діючому семінарі працівників діловодства і архівів при ІА НБУВ.

Якісна повнота Архівного фонду НАН України перебуває в прямій залежності від науково обгрунтованої організації документів в установах і організаціях Академії, формування справ відповідно до номенклатур, які щорічно розробляються або вдосконалюються в установах і організаціях та погоджуються з ІА НБУВ. На жаль, останнім часом у зв'язку з погіршенням економічної ситуації в НАН, як і в Україні в цілому, повільно вирішуються питання організації впорядкування та зберігання документів у деяких установах і організаціях Академії. В ряді інститутів документи не впорядковані й не обліковані за останні 10-15 років. У деяких установах архівні документи зберігаються в непридатних для цієї мети або перевантажених приміщеннях, скорочуються посади архівістів. Попри все це, є надія на подальше поступове вирішення питань централізованого зберігання документів та їх упорядкування.

Вивчення складу Архівного фонду та документів з історії НАН України, в тому числі тих, які зберігаються в інших установах, за межами України, дало можливість співробітникам ІА НБУВ разом з Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ підготувати до друку 3-томне видання документів і матеріалів з історії НАН України за найбільш драматичний період її становлення і діяльності - 1918-1934 рр.2 Видання документів триватиме й далі. На підході - підготовка довідника установ НАН та складу архівних документів, що там зберігаються.

З метою виявлення позитивного досвіду та найбільш характерних недоліків в організації документальної частини діловодства і роботи відомчих архівів установ і організацій НАН України систематично вивчається робота їх діловодних служб і архівів, стан і обсяг документообігу, наявність погоджених з ІА НБУВ номенклатур справ та їх впровадження, складання річних розділів зведених описів справ постійного і довготривалого зберігання, стан збереженості документів. З установами НАН України працюють такі архівісти ІА НБУВ, як О. Г. Мітюков, В. В. Сендик, Л. Є. Варшавська, Л. М. Яременко та ін.

Після прийняття в 1993 р. Закону України про НАФ і архівні установи одне із центральних місць в діяльності ІА НБУВ займає проблема оптимізації складу і змісту Архівного фонду НАН України. Проведена відповідна робота з удосконалення регламентуючої документації. В 2000 р. підготовлений до друку збірник методичних та нормативно-інструктивних матеріалів, до якого ввійшли нові документи: Положення про архівний фонд НАН України; Положення про Інститут архівознавства НБУВ; Положення про ЕПК; Типове положення про науковий архів установи НАН України; Типове положення про канцелярію; Методичні рекомендації зі складання описів на документа цію архівного фонду НАНУ в установах НАН України; Примірна номенклатура справ установи НАН України; Примірна інструкція з діловодства в установах НАН України тощо.

Завершуючи огляд Архівного фонду НАН України, слід відмітити його виключну наукову та культурну цінність як національного архіву української науки. Подальша робота з ним має бути спрямована передусім на його поповнення та формування, опрацювання документів установ та особових фондів видатних учених НАН України, всебічне забезпечення збереженості та використання документів, що можливе лише в тісному контакті з Державним комітетом архівів України.


1 Видатні вчені Національної академії наук України: особові архівні і рукописні фонди академіків і членів-кореспондентів у Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського (1918-1998). Путівник. - К., 1998. повернутися...

2 Історія Академії наук. Документи і матеріали / В 3-х т. Т. 1: 1918-1923 рр. - К., 1993; Т. 2: 1924-1928 рр. - К., 1998; Т. 3: 1929-1933 рр. - К., 1998. повернутися...


"Архіви України"
№ 1-3 / 2000

Г. В. Папакін

ДО ПИТАННЯ ОПРАЦЮВАННЯ ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ ДОСЛІДЖЕННЯ
УКРАЇНСЬКИХ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ 1939-1956 рр.

Висвітлення складу та змісту джерельної бази боротьби українського народу за свою незалежність під час Другої світової війни та першого повоєнного десятиріччя є одним з першочергових завдань архівних установ у сфері розроблення науково-довідкового апарату та інших інформаційно-пошукових засобів.

Протягом останніх років ця проблема набула ще більшої актуальності в зв'язку зі створенням за рішенням Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України Урядової комісії з вивчення історії ОУН-УПА, діяльністю її робочої групи з дослідження історичних питань. До плану роботи згаданої комісії на 1998-1999 рр. було включено підготовку анотованого покажчика фондів з історії ОУН та УПА, які перебувають на зберіганні в державних архівах України і містять інформацію про цю військово-політичну організацію, створену з ініціативи Організації українських націоналістів, переважно її революційної частини під проводом С. Бандери (ОУН самостійників-держав ників), з метою збройної боротьби за Українську самостійну соборну державу, захисту українського населення від терору нацистських окупантів, боротьби з радянськими партизанами, а згодом і Червоною армією, партійно-радянсь кими органами влади, що утвердилися в Україні 1943-1944 рр. Попри те, що бібліографія УПА на сьогодні вже складає чималий за своїм обсягом доробок1 , відчувалася дуже гостра потреба в такому архівно-довідковому виданні. Необхідно було подати інформаційні відомості, які б дозволили орієнтувати ся у складі та змісті архівних фондів, дотичних історії УПА, не лише професійним історикам, а й іншим членам робочих груп Урядової комісії, а головне - усім дослідникам цього питання.

Певна, дуже коротка й із зрозумілих причин далеко не повна, інформація про архівні фонди з історії ОУН та УПА була оприлюднена ще 1993 р. відомим дослідником цього питання А. В. Кентієм в інформаційному виданні Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ і була схвально сприйнята як перша ластівка в цьому напрямку досліджень 2. Але Урядова комісія визнала за нагальну потребу в більш повному та докладному анотованому покажчику, який би не лише містив інформацію про наявність в архівах фондів, дотичних історії УПА, а й розкривав їх склад та зміст.

Майже дванадцятирічна історія УПА (1942-1954) залишила багатий документальний слід у вітчизняних архівах. Нині у складі Національного архівного фонду України перебуває значна кількість документів, що різнобічно відображають цей історичний феномен збройної боротьби українського народу за свою незалежність у конкретних історичних умовах Другої світової війни. Зокрема, це документи власне ОУН та УПА щодо створення й діяльності збройної української сили: організаційно-розпорядчі матеріали, політично-пропагандистські документи осередків ОУН, поточне діловодство та листування відділів УПА. З іншого боку, це матеріали радянських партійно-дер жавних та військових органів, в яких відбито боротьбу проти УПА в усіх її аспектах: політичному, економічному, військовому, державному, ідеологічно му тощо. Так само збереглися документи, що віддзеркалюють політику окупаційної німецької влади щодо українських повстанців, їх збройне протистояння в 1942-1943 рр., намагання встановити контакти, порозумітися з керівництвом націоналістичного руху напередодні вступу в Україну радянських військ. Не можна не згадати й документів, створених ще однією стороною цього збройного конфлікту - польськими підпільними політичними та військовими організаціями, згодом державними органами ПНР, які постійно вели боротьбу з УПА практично на всіх етапах її існування.

Тому перед авторами покажчика постало питання - що саме взяти за основу принаймні першої його частини. Вибір був зроблений на користь документів, що походили від самої УПА як мілітарно-адміністративної організації, яка хоча й була створена ОУН для виконання своїх політичних завдань, але ж виступала окремим чинником визвольних змагань українського народу в 40-х роках. З метою концентрації уваги лише на таких документах довелося відмовитися від анотування навіть загальних документів ОУН, її місцевих структур та органів, якщо вони не мали безпосереднього відношення до УПА. Це створювало певні труднощі при описуванні документів, оскільки іноді було дуже важко відокремити партійні матеріали ОУН від політичних директив керівництва УПА. Так само було зрозуміло, що це може викликати звинувачення воднобічності, заангажованості, відсутності об'єктивності. Але автори виходили із завдань, що були поставлені перед Урядовою комісією з вивчення діяльності ОУН-УПА, а саме - ґрунтуючись на архівних документах зробити об'єктивний виснвок щодо участі УПА в Другій світовій війні, визначити ся, ким же насправді були її вояки: колабораціоністами чи учасниками Руху Опору. На наш погляд, відповідь на це питання мають дати передусім ті документи, які були ствоерні у ході щоденного життя та боротьби тисяч бійців, старшин, провідників Української повстанської армії3.

При цьому не ставилося під сумнів значення всіх інших категорій архівних документів, перерахованих вище, що були створені політичними супротивни ками українського визвольного руху. Дослідження їх разом з архівною спадщиною українських повстанців дозволить скласти повну картину подій майже 60-річної давнини. Саме тому другий випуск Анотованого покажчика був присвячений аналізові архівних фондів компартійного походження 4. У ньому розглядаються документи, створені у протилежному, ворожому УПА таборі, - партійно-державними органами УРСР, які очолювали політичну боротьбу з Організацією українських націоналістів та її збройною потугою - УПА.

Проте на шляху здійснення аналізу цієї частини документальної спадщини визвольних змагань 40-х - початку 50-х рр. виникли чималі труднощі як загального, світоглядного, так і суто джерелознавчого плану. Оскільки ці документи народилися в таборі найзапекліших ворогів національного руху українського народу, боротьба з якими була спрямована на повне знищення озброєних загонів українських повстанців, то відповідним сприйняттям УПА просякнуті абсолютно всі партійно-радянські джерела. В їх висвітленні повстанці заслуговують лише однієї характеристики: "українські націоналістичні банди", пізніше навіть - "банди українсько-німецьких націоналістів", а всі можливі контакти з ними зводяться до "боротьби з бандгрупами". Так само й серед відомостей про діяльність загонів УПА годі й шукати чогось іншого, крім списків партійно-радянських активістів, загиблих від рук "буржуазних націоналістів", переліку спалених селищ та інших збитків, заподіяних під час збройних сутичок з ними. У політичних документах (постановах і рішеннях Політбюро ЦК КП(б)У, обкомів, райкомів КП(б)У, матеріалах партійних нарад та засідань) немає й натяку на будь-які реальні кроки назустріч народному рухові, що охопив значну частину України, в якому брали безпосередню участь кілька десятків тисяч людей. Документи цієї категорії засвідчують лише наміри компартійної влади фізично знищити своїх опонентів, а не розпочати діалог з ними. Згодом, коли збройний опір повстанців втратив свій розмах, такою ж запеклою і непримиренною стає боротьба з українським націоналі змом у політико-ідеологічній сфері.

Бодай кілька слів слід сказати про шляхи, якими документи УПА потрапили до державних архівосховищ України. Їх нерідко називають "трофейни ми", що в принципі неправильно - адже їх творцями були не вороги, а представники тієї частини українського народу, яка протягом 40-х - початку 50-х рр. боролася проти обох загарбників. Проте фактично, якщо не оперувати ідеологемами, ця назва відбиває справжній стан справ. Ті документи, що складають нинішні фонди загонів та з'єднань УПА в державних архівосхови щах України, мають виключно "трофейне" походження: вони були захоплені в результаті воєнних дій, розгрому загонів повстанців, ліквідації їх баз, арештів окремих членів ОУН та вояків УПА, а згодом опинилися в державних архівах, які, нагадаємо, на той час входили до системи МВС.

Найголовніший масив архівних документів з історії УПА зберігається в центральних архівах України, розташованих у Києві. Це Центральний державний архів вищих органів влади і управління та Центральний державний архів громадських об'єднань (колишній Партійний архів ЦК Компартії України).

Документи ЦДАВО з історії УПА сконцентровані в шести фондах, різних за своїм обсягом та характером наявних документів. У Покажчику проанотовано п'ять із них, найбільш вагомих. Фонд 3834 "Львівський обласний провід ОУН на західноукраїнських землях" не включено до покажчика з огляду на незначний обсяг (9 справ) та копійний характер документів УПА, що відклалися в ньому. Але слід наголосити, що про нього йдеться як у статті А. Кентія, вже згаданій нами, так і в найостаннішому інформаційному довіднику "Архівні установи України", який побачив світ цього року5.

Отже, описано такі фонди: Крайовий провід ОУН на західноукраїнських землях, З'єднання західних груп "УПА-Захід", З'єднання південних груп "УПА-Південь", З'єднання "УПА-Північ", Комендант воєнного району "Іскра" УПА6.

Значно складнішим виявилося це завдання по ЦДАГО. Зі зрозумілих причин тут немає окремих фондів з тематики, що нас цікавить. "Трофейні" документи УПА відклалися у фонді 1 "ЦК Компартії України", у складі опису 23 ("Особливий сектор - секретна частина")7. Три справи за 1944-1946 рр. містять здебільшого копійний пропагандистський матеріал УПА; у фонді 63 "Перша українська партизанська дивізія ім. двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака" перебуває ще одна справа такого самого змісту. З цих причин, а також через неможливість їх докладного анотування вони не включені до першого випуску покажчика.

Натомість детально описаний інший опис, 4, фонду 57 "Колекція документів з історії Комуністичної партії України", де налічується майже 40 справ, сформованих з "трофейних" документів УПА та частково ОУН8.

В інших центральних та обласних державних архівах документи УПА практично не відклалися. Виняток становить лише Державний архів Рівненської області, де зберігається фонд Р-30 "Колекція документів ОУН-УПА" за 1940-1946 рр., також докладно проанотований у першому випуску покажчика 9. Останнім часом за фондування документів УПА взялися архівісти Тернопільської області. Вони прийняли на державне зберігання колекцію документів, спогадів та інших матеріалів мемуарного характеру від колишніх вояків УПА, які проживають зараз на території області. Опис цієї колекції внесено до покажчика, але зараз ми не будемо докладно зупинятися на ньому, ці документи не мають "трофейного" походження, вони колекційні - зберігалися у ветеранів-повстанців або в їх родинах і лише після проголошення державної незалежності України потрапили до архіву як підсумок великої збирацької та пропагандистської роботи тернопільських архівістів, спрямованої на відродження історичної пам'яті нашого народу10.

Анотування архівних документів УПА здійснювалося за оригінальною схемою, яка включає як формально описові статті (назва архіву, фонду, хронологічні рамки фонду та документів УПА у складі фонду, їх кількість), так і наведення коротких відомостей щодо змісту самих документів. Робота над цим полем описування викликала найбільші ускладнення, оскільки вимагала відбиття в досить короткій анотації всіх видів документів, їх змісту, особли востей зовнішнього вигляду, їх оригінальності чи копійності тощо. Дуже складно було представити все видове розмаїття документів: повідомлень, записок, інших матеріалів, іноді складених поспіхом, за несприятливих умов, писаних олівцем, який зараз уже практично не читається. Але найважчими були питання атрибуції документів УПА, з'ясування авторства, належності певним загонам та іншим підрозділам повстанців. Старшини та провідники УПА повсякчас були змушені приховувати свої справжні імена під псевдонімами; так само кодувалися назви загонів, сотень, цілих військових округ. Тому ми не брали на себе повної відповідальності за достовірність такого розшифруван ня. У великій пригоді став нам двотомовий довідник П. Содоля "Українська повстанча армія. 1943-1949", виданий у Нью-Йорку в 1994 та 1995 рр., який містить відомості про загони повстанців, їх командирів та керівних діячів УПА11. Але, на жаль, і в ньому іноді неможливо було знайти інформацію про ту або іншу постать, яка фігурувала в архівних документах, відстежити історію та бойовий шлях підрозділів та з'єднань УПА.

Анотації на фонди розміщено за логічно-формальною ознакою - за архівосховищами, де вони зберігаються нині; всередині вони згруповані за формальною ознакою - номерами фондів.

До першого випуску покажчика додано: іменний покажчик (імен та псевдонімів) тих повстанських старшин, які підписували документи або фігурували в них; переліки назв підрозділів частин та інших організаційних структур УПА, мілітаризованих структур ОУН, що згадуються у фондах; покажчик друкованих видань УПА; предметно-тематичний покажчик.

При плануванні другого випуску Анотованого покажчика автори орієнтувалися переважно на документи партійних органів, що відклалися в Центральному державному архіві громадських об'єднань (фонд ЦК Компартії України) та в держархівах західних областей, куди після ліквідації відокремленої партійної архівної системи потрапили фонди обкомів КП України. Документи найвищих органів державної влади та управління - Верховної Ради, Раднаркому (Ради Міністрів) УРСР за повоєнні роки опинилися поза нашою увагою, оскільки досі перебувають на відомчому зберіганні й фактично є неприступними для пересічних істориків - дослідників цього періоду. Те саме можна сказати й про фонди обласних Рад та облвиконкомів. Ми не вважаємо це за серйозну проблему, яка істотно звужує джерельну базу досліджень, оскільки в партійних фондах відбито практично всю інформацію про ставлення Радянської влади до УПА, в тому числі заходи органів внутрішніх справ, військових частин та підрозділів, чекістські операції, спрямовані проти загонів повстанців та окремих провідників ОУН.

Виявлення інформації для включення в покажчик провадилося, крім ЦДАГО, переважно в держархівах західного регіону України (Галичина, Буковина, Волинь, Поділля): Вінницької, Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької областей. Не всюди пошук був вдалим, що особливо стосується "трофейних" документів УПА, які увійшли до складу компартійних фондів. У другому випуску їх практично немає, за винятком пропагандистських та інформаційних матеріалів - листівок, газет, журналів, що присутні в кількох фондах. Зокрема, це описи 22, 23, 70 фонду 1 - ЦК Компартії України ЦДАГО, Фонд Чернівець кого обкому КПУ. Лише поодинокі документи, створені в середовищі УПА, виявлені, як ми вже згадували, в оп. 23 фонду ЦК КПУ, у фондах Львівського та Тернопільського обкомів КПУ12. Зрештою, вони не становлять значної групи у складі фондів, проаналізованих у покажчику.

Описування згаданих фондів проводилося за схемою, вже апробованою в першому випуску покажчика. Вона була лише доповнена кількома додатковими полями описування щодо кількості справ з історії УПА у складі фонду або опису (оскільки застосовується поописове описування), наявності трофейних документів тощо. В анотації до фонду ми намагалися відбити весь комплекс питань, пов'язаних з боротьбою партійно-радянських органів проти УПА, в тому числі конкретні прізвища старшин і керівників, назви підрозділів повстанців.

Анотації на фонди розміщено за архівосховищами: спочатку ЦДАГО (описи фонду 1 за порядковими номерами), потім держархіви областей за алфавітом; у разі, якщо в цьому архівосховищі анотується більш ніж один фонд, вони згруповані за формальною ознакою - номерами фондів. Разом проанотовано п'ять описів фонду 1 ЦДАГО, шість фондів обкомів Компартії України (Івано-Франківського, Львівського, Дрогобицького, Хмельницького, Тернопільського, Чернівецького), один фонд обкому ЛКСМ України та один - партійного архіву КПУ.

Ми вважаємо зібрані відомості з "трофейних" документів УПА дуже важливим джерелом до вивчення її історії.

Так само очевидно, що обидва випуски далекі від досконалості; не охоплено усієї джерельної спадщини "національної збройної сили" 1942-1956 рр. Зараз уже є відомості, що невеликий фонд оригінальних документів УПА зберігається в Держархіві Волинської області; до другого випуску покажчика з різних причин не потрапила інформація про фонди Вінницького, Рівненського обкомів КПУ та деякі інші фонди цих архівів. Безумовно, потребує анотування колекція мікрофільмів Управління внутрішніх військ МВС Українського округу про боротьбу із загонами УПА, оригінали яких потрапили до Центрального архіву внутрішніх військ МВС Росії восени 1991 р., уже після здобуття Україною державної незалежності, а зараз у вигляді колекції мікрофільмів зберігаються у ЦДАВО13. Тому, на наш погляд, роботу над цим покажчиком слід продовжити, враховуючи дуже малий наклад обох випусків, підготувати його друге, виправлене й доповнене видання однією книгою. Згідно з наміченим планом, цей довідник має складатися з обох частин попереднього видання із розширеними й доповненими анотаціями, єдиної передмови та коротких вступів до обох частин, повинен мати єдиний науково-довідковий апарат, якого, на жаль, позбавлений другий випуск. Доцільно, на наш погляд, включити до нього й опис листівкових видань УПА та ОУН, що зберігаються як окремий масив у фондах Науково-довідкової бібліотеки ЦДА України, з докладним переліком їх назв, зазначенням способу їх відтворення, зовнішніх особливостей тощо.

Завершивши це видання, архівна система надасть зацікавленим дослідникам та інституціям докладний огляд тієї частини архівної спадщини УПА, що перебуває нині в Україні і є приступною для вітчизняних істориків, усіх дослідників історії визвольних змагань українського народу 1939-1956 рр. Крім того, оскільки ці відомості описано за формалізованими ознаками, вони є майже готовим матеріалом для створення банку даних про архівні докумен ти з історії визвольних змагань нашого народу в середині ХХ ст. Певним чином він співвідноситься з тією програмою автоматизованого банку даних "Джерела з історії УПА", роботу над якою розпочав Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського разом з українськими діаспорними інституціями (видавництвом "Літопис УПА", зокрема). Єдина відмінність полягає в рівні описування - наш покажчик наводить інформацію по фондах та окремих описах, а програма Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ передбачала описування окремих документів 14. Очевидно, є певний сенс у поєднанні цих баз даних, що, безумовно, піде на користь усім дослідникам історії українства в Другій світовій війні та визвольних змагань ХХ століття


1 Див.: Здіорук С. І., Гриневич Л. В., Здіорук О. І. Покажчик публікацій про діяльність ОУП та УПА (1945-1998). - К., 1999. - 123 с повернутися...

2 Кентій А. Джерела з історії ОУН-УПА у фондах державних архівів України / Документи з історії національно-визвольного руху в Україні ХХ ст. // Інформаційний бюлетень. 2-е вид., виправлене. - К., 1995. - Вип. 1.- С. 18-22.повернутися...

3 Див. докладніше: Папакін Г. Передмова / Фонди з історії Української повстанської армії у державних архівосховищах України. - Вип. 1. Анотований покажчик фондів УПА (1942-1946). - К., 1999. - С. 4-5. повернутися...

4 Фонди з історії Української повстанської армії у державних архівосховищах України. (1941-1957 рр.). - Вип. 2. Анотований покажчик фондів партійних органів УРСР, в яких відбилася боротьба з УПА. - К., 2000. - 48 с. повернутися...

5 Кентій А. В. Вказана праця. - С. 18-19; Архівні установи України / Довідник. - К., 2000. - С. 21.  повернутися...

6 Фонди з історії Української повстанської армії… - Вип. 1. - С. 9-30. повернутися...

7 Див. їх описання: Фонди з історії Української повстанської армії … - Вип. 2. - С. 21. повернутися...

8 Фонди з історії Української повстанської армії … - Вип. 1. - С. 31- 34. повернутися...

9 Там само. - С. 35-38. повернутися...

10 Там само. - С. 39-40. повернутися...

11 Содоль П. Українська повстанча армія 1943-1949. / Довідник. - Нью-Йорк, 1994. - 200 с.; Його ж. Українська повстанча армія. 1943-1949 / Довідник другий. - Нью-Йорк, 1995. - 296 с. повернутися...

12 Фонди з історії Української повстанської армії… - Вип. 2. - С. 17; 25-26; 35-36. повернутися...

13 Див.: Архівні установи України / Довідник. - С. 21. повернутися...

14 Див.: Сохань О. Автоматизований банк даних "Джерела з історії УПА" як складова частина Національної архівної інформаційної системи "Архівна та рукописна україніка": Національна зведена система документальної інформації" // Документи з історії національно -визвольного руху в Україні ХХ ст.- 2-е вид., виправлене. - Вип. 1. - С. 13-15. повернутися...

На початок
На початок