"Архіви України"
№ 4-6 / 2000

СТАТТІ ТА ПОВІДОМЛЕННЯ

К. Є. Новохатський

ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ УНОРМОВАНОЇ АРХІВНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ:
"ВИКОРИСТАННЯ" ЧИ "КОРИСТУВАННЯ"?

1998 року Головархів України видав термінологічний словник "Архівістика". Це був перший український тлумачний нормативний словник з архівної справи й архівознавства. У передмові до нього, зокрема, зазначалося: "Нормативним даний словник є тому, що він визначає та фіксує норму в розумінні й написанні архівних термінів, тобто визначає актуальний склад термінів архівіста, а також моделі, за якими створюються ці терміни. При цьому під нормалізацією термінології розуміється не просто виявлення та описування норми, а й цілеспрямоване втручання в мовні процеси, введення або виключення певних термінів"1. До словника не увійшли ненормативні, застарілі терміни та ті, що неправильно орієнтують. Серед останніх, як приклад, було наведено й "використання документів".

Цей термін належить до розмовних виразів, досить широко вживаних у професійній мові архівістів (так само, як і деякі інші словосполучення, що не відповідають точній суті предмета чи явища, які вони мають називати, але за традицією під час спілкування розуміються однозначно, наприклад: "обласний архів", "відомчий архів"). На жаль, те, що побутує в повсякденному вжитку, нерідко має тенденцію проникати до офіційної професійної лексики. Тому й рясніють наші листи, накази, інструкції такими зворотами, як "схоронність документів", "документ на паперовій основі", "архів для зберігання документів" тощо.

Для запобігання цьому й ведеться пошук і відбір найбільш точних слів та сталих словосполучень, що відповідають лексичній нормі й фахово правильно називаються предмети, явища, процеси та види робіт, притаманні саме цій професійній сфері.

Результати такої лексикографічної роботи втілюються, як правило, у термінологічних словниках.

Проте видання словника саме по собі ще не забезпечує безумовного поширення й засвоєння унормованої термінології. Тим більше, коли через мізерний наклад таке видання фактично відразу після виходу в світ стає раритетом. Саме з цієї причини є нагальна потреба в постійній і послідовній роз'яснювальній роботі. Автору цих рядків уже неодноразово доводилося привертати увагу до фактів неграмотного вживання в офіційних текстах тих або інших термінів. При цьому посилання робиться не на словник (зрозуміло, що там такі приклади відсутні), а на аналогічні помилкові, але "авторитетні" тексти.

Певною мірою це стосується й терміна "використання архівних документів".

На тому, що названий термін належить до таких, які "недостатньо орієнтують", ще на початку 90-х років наголосив відомий фахівець у галузі архівознавчого термінознавства Е. Й. Хан-Піра2. Але через ту саму причину - малотиражність підручника, в якому було видрукувано ці зауваження московського термінолога, вони залишилися практично не поміченими архівним загалом. Є сенс нагадати його аргументацію. Порівнюючи зміст двох близьких дій - користування і використання, він слушно зазначив: "дієслово користуватися включає до числа своїх значень і значення дієслова використовувати"3. Проте, між ними існує семантична різниця, не в усіх випадках одне можна замінити іншим. "Неможливо, - наводив він приклади, - поміняти користування на використання в "Правилах користування трамваєм"… Неможливо зробити це і в тому випадку, коли говорять про передавання документів у тимчасове користування…

В архівній термінології важливо актуально відбити, висловити саме здійснення безпосереднього сприйняття документа, факт ознайомлення з його інформацією, вилучення її. Для цього терміноелемент "використання" не годиться; по-перше, можна ознайомитися з документом, не використавши потім його інформації, не знайшовши їй застосування; по-друге, при користуванні документ може бути через необережність або навмисно пошкоджено, може бути вкрадено, сфальсифіковано, а при використанні це йому не загрожує: документ покоїться в архівосховищі, працюють з отриманою від нього інформацією…"4. Тому й виникла потреба "на професійно-мовному рівні закріпити розрізнення двох різних ситуацій, процесів - знайомство з архівними документами і застосування їх інформації".

Із наведеними аргументами не можна не погодитися. Більше того, до них доцільно додати ще й таке лінгвістичне міркування: "використання", "використаний" має відтінок певної зміни стану предмета в результаті цієї дії. Наприклад, "використаний папір" (для написання, загортання, розпалювання тощо), "використані кошти" та ін. Це, до речі, притаманне багатьом словам із префіксом "ви": витоптаний, витрачений, вичерпаний тощо. Аналогічний відтінок смислу слів надає в російській мові префікс "ис": испорченный, истаявший, истерзанный, использованный. Тому словосполучення "використаний архівний документ" мимоволі матиме забарвлення, що суперечить найголовнішому завданню архівістів - зберегти документи в незмінному стані.

Безумовно, той, хто пише "використання документа", має на увазі саме використання інформації, але при цьому забуває, що документ є дуалістичним феноменом: інформація + її носій. А читач має бути зорієнтований однозначно, про що йдеться.

У розумінні понять "використання" й "користування" суттєвим є також правовий аспект. Справа в тім, що користування поряд із володінням і розпорядженням входить до тріади повноважень права власності. За юридичною термінологією користування - це "можливість особи одержувати матеріальні і культурні вигоди від речей відповідно до їхніх корисних властивостей"5. Така можливість у користувача архівних документів виникає в результаті ознайомлення з цими документами. Розпорядження ж - це правомочність власника вирішувати долю належних йому речей, майна, інформації, у т. ч. використовувати їх для будь-яких потреб6. Інший словник тлумачить це поняття так: розпорядитися - потурбуватися про використання, застосування чогось7. Отже, за цими двома поняттями - різний обсяг і характер прав та повноважень.

У статті 38 Закону України "Про інформацію", що так і називається - "Право власності на інформацію", містяться дві різні юридичні формули, які стосовно одного й того предмета регулювання визначають різний обсяг повноважень: "… інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками… Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї"8.

До речі, у цьому Законі (стаття 14) є таке визначення терміна "використання інформації": "це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави". І хоча для точності слід зауважити, що використання - це, власне, не задоволення, а дії, спрямовані на задоволення, головний зміст поняття відтворений точно.

Ситуації використання і користування розрізнюються і в Законі України "Про Національний архівний фонд і архівні установи"9. Так, читаємо: "документи НАФ і довідковий апарат до них надаються у користування" (ст. 26), "державна архівна установа має право відмовити в користуванні документами" (ст. 27)10, "користувачі… мають право користуватися в читальному залі архівної установи документами або їх копіями з фондів користування" (ст. 31, п. 1) і водночас "публікувати, оголошувати, цитувати та іншим чином відтворювати текст і використовувати зміст архівних документів" (ст. 31, п. 6). Однак через те, що на час створення тексту цього Закону його автори не надавали належного значення термінологічній чистоті його тексту (та й до наукового розгляду питань української архівної термінології було ще далеко), ситуація застосування вилученої з архівних документів інформації в Законі була зафіксована в найпоширенішому, але дезорієнтуючому варіанті "використання архівних документів".

Цікаво простежити різницю між змістом термінів "використання" і "користування" за поглядами дослідників щодо одного з видів інформації про особу - персональних даних, яких, до речі, чимало зберігається і в державних архівах. Ось що написано з цього приводу в одній сучасній праці: "Поняття "використання" розглядається не лише із загальноприйнятого словникового змісту термінів: збирання, опрацювання, реєстрація, накопичення, зберігання і поширення даних; у принципі кожен із цих видів діяльності, або якась їхня сукупність, підпадає під смисл терміна "використання"… Таким чином, категорія "використання" персональних даних передбачає право будь-яких суб'єктів на дозволені фізичною особою або Законом дії, що пов'язані з її персональними даними, а категорія "користування" персональними даними передбачає відповідні права тільки для фізичної особи - власника персональних даних"11.

Таким чином, користування архівними документами - це цілком правомірна дія, яка щоденно й повсюдно відбувається в архівах з метою подальшого використання виявленої при користуванні інформації. Використання ж архівних документів (пригадаймо кліше недавніх часів: "всебічне (!) використання архівних документів"), якщо бути точним у змісті поняття, може відбуватися як неправомірна дія. Лише за єдиним винятком: коли архівні документи втрачають свою цінність і в установленому порядку підлягають використанню як утильсировина для паперової промисловості. Тоді це справді стає "використанням документів у народногосподарських цілях". Проте, якщо бути послідовно точним, після виділення до знищення в результаті експертизи цінності такі документи вже перестають бути архівними.

З урахуванням усіх цих обставин у словнику "Архівістика" як нормативні подано терміни: "використання інформації архівних документів - застосування інформації архівних документів у політиці, економіці, науці, культурі та інших галузях людської діяльності"12, "користування архівними документами - регульоване правилами ознайомлення з архівними документами за допомогою їх прочитання, прослуховування, проглядання"13. Із останнім терміном пов'язані: "користувач архівних документів", "аркуш користування архівними документами"14. Самостійним терміном є ще й таке словосполучення: "використання архівної інформації"15. Його побудовано на основі терміноелемента "архівна інформація", який є однією з базових категорій сучасної архівістики16. Це пояснюється просто: користувачі, як правило, використовують не лише інформацію первинних архівних документів, а й відомості, отримані з архівних довідників.

А як же бути з "використанням архівних документів" у тексті Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи"?17 Чинити слід так само, як і з терміном "схоронність документів". У запропонованому Держкомархівом проекті нової редакції Закону ці терміни замінено відповідно на "використання відомостей (інформації), що містяться в архівних документах" і "збереженість документів"18. Практично всі пропозиції Держкомархіву, у тому числі й зазначені термінологічні, були підтримані міністерствами, включаючи завжди прискіпливий і консервативний у таких питаннях Мін'юст, та урядом, який схвалив законопроект і передав його до Верховної Ради. Сподіваємося, що й парламентарі не керуватимуться словами Екклезіаста: "Що було, те й буде; і що робиться, те й робитиметься" (1 Еккл. 8, 15).

Насамкінець, чи не перебільшено увагу до такого, здавалося б, непершорядного питання? Думається, що протилежний підхід до нього свідчитиме про недооцінку термінологічної складової формування понятійного апарату тієї або іншої галузі чи сфери, без якого не можливий розвиток цієї сфери. У даному випадку - архівної справи.

Нам важко уявити лікаря, який переплутує назви ліків, діагнозів, лікарських процедур. То чому ж таким може бути архівіст? Як грамотне володіння мовою є показником загальної освіченості людини, так і володіння правильною термінологією у своїй галузі чи сфері є свідченням професіоналізму.

Шкода лише, що й ці рядки зможуть прочитати далеко не всі архівісти. І знову залишаться в архівах відділи використання, відомчих архівів, схоронності, а в них - охоронці.


1Архівістика: Tермінологічний словник / Авт.-упоряд.: К. Є. Новохатський, К. Т. Селіверстова та ін. - К., 1998. - С. 7-8. повернутися...

2Хан-Пира Э. И. Архивоведческое терминоведение. - М. - МГИАИ, 1990. - С. 111-120. повернутися...

3Там само. - С. 114. повернутися...

4Там само. - С. 115. повернутися...

5Юридичний словник. - К., 1974. - С. 351. повернутися...

6Там само. - С. 690. повернутися...

7Ожегов С. И. Словарь русского языка. - М., 1982. - С. 580. повернутися...

8Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650. повернутися...

9Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 15. - Ст. 86. повернутися...

10Задля точності слід говорити про відмову в доступі до документів. Саме так цю частину виправлено у проекті нової редакції Закону. повернутися...

11Баранов А. А., Брыжко В. М., Базанов Ю. К. Права человека и защита персональных данных. - К., 2000. - С. 194-195. повернутися...

12Архівістика. - С. 19-20. повернутися...

13Там само. - С. 40. повернутися...

14Там само. - С. 40, 14. повернутися...

15Там само. - С. 19. повернутися...

16Там само. - С. 15. повернутися...

17Див. преамбулу, статті 2, 27, 29, 32, 33, 35 // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 15. - Ст. 86. повернутися...

18Водночас зaлишено словосполучення "використання Національного архівного фонду". В даному випадку НАФ розуміється не лише як сукупність матеріальних носіїв із зафіксованою на них інформацією, але й як багатоаспектна категорія, у т. ч. широченний інформаційний комплекс, складно організована інформаційна система, частина інформаційних ресурсів. повернутися...


"Архіви України"
№ 4-6 / 2000

ДИСКУСІЯ ПРО АРХІВИ

І.В. Студенніков

ДО ПИТАННЯ КОМПЛЕКТУВАННЯ АРХІВІВ У XXI СТОЛІТТІ: НОВІ МОЖЛИВОСТІ
ЧИ ВТРАТА ПОЗИЦІЙ?

Навряд чи учасники міжнародної конференції, організованої навесні 1994 р. Міжнародною радою архівів і Рокфеллерiвським центром в італійському містечку Беладжіо, які зібралися для обговорення етичних аспектів діяльності архівістів, могли припустити, що один iз пунктів "Міжнародного кодексу етики архівістів", проект якого був підготовлений за підсумками дискусії, набуде особливої актуальності на межі XXI століття. Причому пов'язане це не стільки з етичною стороною роботи архівістів, скільки з питанням, що повсякчас загострюється: чи зуміють вони впоратися із завданням комплектування архівних фондів в умовах безупинно зростаючих інформаційних і документаційних масивів, з одного боку, та зміни форми й характеру документальних джерел при повсюдному використанні електронних засобів передавання, накопичення й збереження інформації, з другого боку?

На перший погляд, така постановка питання може здаватися дещо надуманою. Проте, вона продиктована аж ніяк не схильністю до спекуляцій на футуристичні теми, а необхідністю осмислити ті проблеми комплектування фондів, з якими архіви почали стикатися у 1990-х роках.

Варто зауважити, що актуалізація зазначеної проблеми притаманна не лише системі архівних установ окремої країни або групи країн, вона має глобальний характер, свідченням чого можна вважати вже саму тему Міжнародного конгресу архівів, що відбувся 1992 р., - "Професія архівіста в епоху інформації".

Отже, зупинимося на окремих проблемах, що, на наш погляд, закладають підвалини кризи комплектування архівів документами, які віддзеркалюють події сьогодення, що з усією гостротою може проявитися вже в недалекому майбутньому.

Критичне збільшення обсягу документотворення й документообігу, крім складнощів, що виникають у зв'язку з накопиченням документів, їхнім опрацюванням і забезпеченням фізичної схоронності, обумовлює пріоритетне значення визначення їхньої наукової та історико-культурної цінності. У свою чергу, це завдання нездійсненне за відсутності високопрофесійних кадрів архівних працівників, які, з одного боку, достатньою мірою володіють принципами й критеріями визначення цінності документів, а з другого - є освіченими в сфері сучасних технологій збирання, опрацювання й зберігання інформації.

Проблема дефіциту кадрів, які відповідали б таким вимогам, є характерною сьогодні не лише для архівів України, що відчувають її через недосконалість системи підготовки й перепідготовки фахівців, а також падіння престижу професії архівістів в умовах недостатнього рівня фінансування потреб архівної сфери. Цією проблемою стурбовані й у ряді економічно розвинених країн. Так, член Американської бібліотечної асоціації та Товариства американських архівістів Роберт С. Мартін, здійснюючи порівняльний аналіз розвитку професійної підготовки бібліотекарів і архівістів у Сполучених Штатах, зазначає: "Сьогодні стан архівної освіти в США подібний до стану американської бібліотечної освіти в 1919 р., коли вона мала багато цінних ідей, які чекали на впровадження, але які ще не були розроблені і навіть заплановані"1. Р. Мартін вдало цитує висловлювання Уолдо Дж. Ліленда, зроблене ним під час міжнародної зустрічі архівістів у 1909 р.: "Ми повинні спростувати думку, що кожен може бути архівістом. ...Пройшли ті часи, коли кожен, хто любить книги і не здатен ні на що інше, може стати бібліотекарем... Еволюція архівіста відбуватиметься так, як і еволюція бібліотекаря"2. Тут доречно звернути увагу на той факт, що в ряді країн практикується спільна підготовка архівістів і бібліотекарів відповідно до рекомендації ЮНЕСКО 1976 р. На доцільність подібного кроку для України, передусім в умовах економічної нестабільності, звертає увагу один з авторів Концепції підготовки і післядипломної освіти кадрів для архівних установ України К. Т. Селіверстова, яка наголошує: "...розпорошеність підготовки кадрів споріднених спеціальностей не сприяє раціональному використанню матеріально-технічної бази, наукового потенціалу"3. Цілком послідовною і такою, що відповідає сучасним вимогам підготовки архівістів, є ідея створення в майбутньому Інституту документальних систем і комунікацій, що, на думку К. Т. Селіверстової, дозволило б зосередити зусилля на створенні матеріально-технічної бази, єдиної для всіх спеціальностей, пов'язаних із комплектуванням, обліком, описом, систематизацією і зберіганням документації, а також на формуванні викладацького колективу для комплексу дисциплін, пов'язаних із документацією та інформацією4.

Логіка наших міркувань підводить ще до однієї серйозної проблеми, а саме: спроможності архівів укомплектовувати свої фонди документами, що відбивають події й процеси сучасності, в умовах бурхливого розвитку комп'ютерних та інформаційних технологій. Не беручи під сумнів майбутнього архівів як таких, погодимося із незаперечним зауваженням К. Т. Селіверстової: "ясно, що вони будуть продовжувати зберігати вже впорядковану інформацію за минулі століття"5. І тут же поставлено питання: "А чи готові архіви прийняти на зберігання документацію в електронній формі? ...Як документувати і більш раціонально зберігати інформацію сьогоднішнього дня.., щоб завтра суспільство не втратило значної частини інформації, зафіксованої в електронній формі?"6

Позначену проблему ми б розподілили на дві складові:

  1. Наскільки рівень технічного і технологічного устаткування архівних установ відповідає завданню документування, опрацювання й зберігання інформації, що існує в електронному вигляді? (Це питання є надзвичайно актуальним для архівів України);
  2. Наскільки досконалі сьогоднішні методи й засоби збирання, опрацювання, документування, систематизації й зберігання такої інформації?

Ця частина проблеми стосується сьогодні комплектування архівів практично всіх країн, незалежно від рівня їхнього економічного розвитку і, як наслідок, наявності певних можливостей матеріально-технічного забезпечення роботи архівістів. Більше того, про те, що стрімкий розвиток сучасних комп'ютерних технологій і засобів комунікації не тільки створює небачені раніше можливості для збирання, опрацювання й зберігання значних документаційних й інформаційних масивів, але й містить у собі загрозу для спроб архівістів зібрати й зберегти для майбутніх поколінь документальні джерела, які інформують про події й дають уявлення про процеси, що відбуваються сьогодні в різноманітних сферах життєдіяльності людей, у числі перших почали говорити фахівці такого лідера за рівнем інформатизації і комп'ютеризації суспільства, як Сполучені Штати Америки. Зокрема, вони застерігають, що нині існує реальна загроза назавжди втратити значні масиви інформації, які існують лише в електронному вигляді, з чисто технічних причин - через швидке відновлення програмних продуктів і технічної неможливості вже сьогодні прочитати значну кількість текстів, записаних у ряді мов програмування. "...Технології, що виникають, такі, як CD-ROM, магнітна стрічка або оптичний диск, - констатує співробітник Бібліотеки Конгресу США Майкл Грюнбергер, - були визнані непридатними для забезпечення архівного зберігання, оскільки, крім багатьох причин, вони залежні від жорстких носіїв, а прогнозований термін функціонального життя останніх обмежується лише десятьма-двадцятьма роками"7. Варто зазначити, що в доповіді "Зберігання історичних документів", підготовленій 1986 р. для Національного архіву США спеціальним науковим комітетом, нині єдино прийнятними для Національного архіву формами збереження документів, що зазнають найбільшого ризику бути втраченими, визнаються мікроплівки й фотокопії8.

Проте підкреслимо, що, дотримуючися зваженого ставлення щодо можливостей сучасних технологій у сфері накопичення, опрацювання й зберігання інформації, американські архівісти не заперечують їхньої істотної ролі в справі архівування документів і розширення завдяки ним спектра послуг, що надаються дослідникам. Про це свідчить заява Бібліотеки Конгресу США, де, окрім іншого, зазначається: "...можливо, сьогодні ще надто рано сприймати технологію оптичного диска, як шлях до розв'язання проблеми зберігання архівної інформації та удосконалення послуг по її доставленню, але й надто рано заперечувати вірогідність цього... Якщо можуть бути знайдені стійкі засоби архівування значних масивів [інформації] і розроблені засоби для моніторингу усталеності архівних матеріалів таким чином, що, випереджаючи їхню деградацію, можна буде виготовляти нові копії, тоді бібліотеки й архіви, так само, як і їхні користувачі, зможуть констатувати, що ми спроможні не лише зберігати записані знання протягом тривалого часу, але й можемо отримувати до них доступ, не подорожуючи фізично до місця їх зберігання"9.

Крім зазначеного вище, широке впровадження і використання електронних засобів передавання інформації спричинило зміну форми й характеру цілої низки документальних джерел, а в деяких випадках призвело до фактичного зникнення окремих їхніх видів. Так, сьогодні фахівці констатують майже повне відмирання епістолярного жанру. Водночас, епістолярна спадщина традиційно вважається одним із найважливіших джерел, що дають уявлення про суспільно-політичне життя, містять цінні відомості біографічного характеру про видатних політичних і суспільних діячів, діячів науки і культури минулого.

З другого боку, можна констатувати появу нових джерел, зобов'язаних виникненням саме розвиткові інформаційно-комунікаційних технологій. До таких джерел можна сміливо віднести розміщені в мережі ІНТЕРНЕТ Web-сторінки підприємств, установ, організацій, політичних партій і громадських об'єднань. Як правило, вони містять цінні відомості про мету й завдання їхньої діяльності, організаційно-управлінські структури, втілювані проекти. До того ж, у більшості випадків туди вміщують довідкові матеріали з історії створення й становлення власника Web-сторінки, а також установчі або програмні документи. На жаль, такі джерела сьогодні перебувають поза увагою архівістів. На наш погляд, це пояснюється двома причинами, принаймні, коли йдеться про архіви України: по-перше, досить низьким рівнем їхньої матеріально-технічної оснащеності (для порівняння, у багатьох країнах, у тому числі Центральної та Східної Європи, чимало науково-дослідних установ і центрів документації та інформації має необхідну інфраструктуру й кваліфікований персонал, що дозволяє вести безперервний пошук інформації у всесвітніх інформаційних мережах і пошукових базах даних, а також здійснювати її накопичення, систематизацію, облік і зберігання). По-друге, архівні працівники сьогодні професійно і психологічно не готові сприймати існуючу в такому вигляді інформацію як документальне джерело, що підлягає обліку й зберіганню. Водночас, організація пошуку, накопичення і систематизації такої інформації спроможна сприяти запобіганню реальної загрози втратити для майбутніх поколінь дослідників значні документальні масиви, що дають уявлення про історію створення, функціонування й розвиток підприємств і організацій недержавного сектора. І, поза сумнівом, така загроза існує. На відміну від органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств державного сектора, де діловодство, облік і зберігання документів традиційно здійснюються належним чином, у недержавному секторі стан справ є дещо іншим. До речі, розширення приватного сектора документотворення і документообігу було названо серед тенденцій сучасного етапу розвитку архівної справи в доповіді Р. Я. Пирога "Сучасне архівне будівництво і вітчизняне архівознавство", зробленій під час Всеукраїнської наукової конференції "Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи" (м. Київ, 19-20 листопада 1996 р.)10. При цьому діяльність окремих суб'єктів недержавного сектора або їхніх груп (а йдеться не лише про підприємства, а й про громадські неприбуткові організації) часто має суттєвий вплив на різноманітні сфери соціально-економічного розвитку на місцевому, регіональному, а в деяких випадках і національному рівнях. А це означає, що втрата документальних матеріалів про їхню діяльність може призвести до утворення непоправних лакун для майбутніх поколінь дослідників соціальних, економічних, політичних, культурних процесів, що відбуваються в наші дні.

Заслуговує на увагу й ще одна, надзичайно актуальна для сучасного етапу розвитку архівної справи в Україні, проблема. В умовах формування Національного архівного фонду, закладення підвалин нормативно-правового забезпечення діяльності архівів України, реалізації права людини на одержання інформації незаперечним визнається значення документальної спадщини, що зберігається в архівних фондах, для розвитку національної самосвідомості. Водночас, в умовах децентралізації процесу державного управління в Україні, її регіоналізації активізувався розвиток регіональної самосвідомості, що, серед іншого, віддзеркалюється у сплеску інтересу до історичного краєзнавства, вивчення соціально-політичних, економічних, етнокультурних процесів, що відбувалися і мають місце на регіональному, субрегіональному і локальному рівнях. До речі, процес зростання регіональної самосвідомості є загальноєвропейською тенденцією, про що свідчать дані опитування, проведеного в жовтні-листопаді 1992 р. серед громадян 12 країн - членів Європейської Союзу: 87% опитаних передусім ототожнюють себе з мешканцями свого регіону і вже потім - держави11. Вектор же цього феномена в Україні досить вдало визначила І. І. Колесник. "Наша доба, - пише вона, - характеризується самоідентифікацією локальних єдностей, які виникли на просторі колишнього Радянського Союзу. Духовна енергія сучасних локальних спільнот зосереджена здебільшого на усвідомленні власних можливостей подолання кризових явищ посттоталітарного суспільства, визначенні шляхів подальшого соціально-економічного та культурного росту. ...Поняття регіонального в таких умовах виступає як засіб самовизначення локального, національного у всесвітньому процесі, подолання культурного провінціалізму та розумової ізольованості"12. Саме тому сьогодні як сталу тенденцію розвитку архівної справи в Україні слід визнати посилення ролі архівів не тільки в розвитку національної самосвідомості, але й в усвідомленні мешканцями регіонів своєї самобутності.

Підсумовуючи, слід зауважити, що, поряд із постановкою конкретних проблем розвитку архівної справи, перелік яких не вичерпується розглянутими вище, ми жодною мірою не претендуємо на пальму першості в їхньому формулюванні, а запропоновані міркування мають дискусійний характер. Головне ж питання залишається відкритим: яке майбутнє очікує на архіви загалом і архіви України, зокрема? Чи перетворяться вони лише на хранителів уже зібраної в їхніх фондах документальної спадщини, чи зуміють вийти на рівень наукових центрів документації та інформації, що дозволить їм гарантувати пошук, систематизацію, облік і фізичне зберігання інформації, незалежно від того, на яких носіях вона міститься і в якій формі знаходиться, на основі принципів і критеріїв визначення цінності документів13.


1Мартін Р. С. Розвиток професійної освіти бібліотекарів і архівістів у Сполучених Штатах: порівняльне дослідження (аналіз) // Архіви України. - 1998. - № 1-6. - С. 133. повернутися...

2Там само. - С. 131. повернутися...

3Селіверстова К. Т. Яких фахівців потребуватимуть архіви у XXI столітті? // Там само. - С. 27. повернутися...

4Там само. повернутися...

5Там само. - С. 25. повернутися...

6Там само. - С. 25-26. повернутися...

7Grunberger M. W. From Strength to Strength: Judaica Collections Facing the Future // Judaica Librarianship: Facing the Future: Proceedings of a Conference held at Harvard University on May 2 -3, 1988 on the Occasion of the Twenty-Fifth Anniversary of the Judaica Department of the Harvard College Library / Ed. Ch. Berlin. - Harvard University Library, Cambridge, Massachusetts, 1989. - P. 23. повернутися...

8Preservation of Historical Records. - Washington: National Academy Press, 1986. повернутися...

9The Potential of Optical Disk Technology for Archival Preservation of Knowledge in Human and Machine Readable Forms: A Statement from the Library of Congress. - Washington: Library of Congress, 1984. - P. 4-5. Quoted by Grunberger M. W. Op. cit. - P. 24. повернутися...

10Всеукраїнська наукова конференція "Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи" // Архіви України. - 1996. - № 4-6. - С. 6. повернутися...

11Van den Brande L. The Committee of the Regions: its Real Political Finality // Regions of Europe. - 1995. - N10. - P. 18. повернутися...

12Колесник І. І. "Регіональне" як чинник формування української національної історіографії // Записки исторического факультета. - Одесса. - 1995. - Вып. 1. - С. 66-67. повернутися...

13Див.: Положення про принципи і критерії визначення цінності документів, порядок створення та діяльності експертних комісій з питань віднесення документів до Національного архівного фонду // Архіви України. - 1995. - № 4-6. - С. 11-16. повернутися...


"Архіви України"
№ 4-6 / 2000

ДИСКУСІЯ ПРО АРХІВИ

Г.В. Любовець

ЗАНЕДБАНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЧИ ВАЖЛИВЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ ДЖЕРЕЛО?

Запорука конституційного права громадян на вільний доступ до інформації - мобільність та відкритість різнопланових інформаційних потоків, зокрема й архівної інформації, не тільки для обмеженого контингенту (науковців та управлінців), а й для всіх пересічних громадян та соціальних інституцій України.

Інформаційні можливості суспільства залежать від вибору та акцентування уваги на інформаційних потоках, які несуть якісно різнопланову, ключову для управління суспільством як у матеріальній сфері, так і в духовному житті інформацію. Для сучасних суспільств архівна система є інформаційною основою державного розвитку, а не лише місцем зберігання ретроспективної інформації. Сучасний інформатизований світ будує свої державницькі ідеології на засадах звичаїв, традицій, досвіду, духовних надбань та етичних норм, що, завдяки зв'язку з поколіннями свого родоводу, є індивідуальними для кожного народу, кожної людини.

В Україні на сьогодні рівень використання цієї базової суспільної інформації - досить незначний і функціонально обмежений. Але будь-яке реформування суспільства потребує глибокого опрацювання всього обширу історичного досвіду, набутого народом упродовж його розвитку. Соціальний поступ України за часів динамічного реформування обумовлюється рівнем залучення до нього різних інформаційних потоків, включаючи й потенціал архівної системи.

Відомості про історичну долю окремої людини, особливо знання про вплив особистості на власну долю та країну загалом, завдяки можливостям машинної обробки маси соціальних індикаторів, що дають не тільки точні обриси картин державного життя, а й досить чіткі орієнтири майбутнього, за рахунок моделювання соціальних процесів підносять на новий ступінь знащучості "малі елементи" соціальних гіперсистем. Розвиток і включення архівної інформаційної системи в життя суспільства - не тільки вимога часу, коли всі інформаційні потоки в державі мають стати сегментом єдиного інформаційного простору, а й нагальна потреба в збереженні самого інформаційного потенціалу архівної системи (переведення інформації на сучасні типи носіїв гарантує водночас як її збереженість, так і високоефективне використання) в державі.

Нині її управлінські ланки переходять до прогностичних форм діяльності з багатоваріантними моделями розвитку подій, що потребує не просто констатації фактів на доказ тієї чи іншої тези, а й комплексного аналітичного інформаційного підходу при вирішенні проблем у цілому за рахунок поєднання інтелектуальних здібностей людини з функціональними можливостями сучасних високопродуктивних промислових комп'ютерних систем, що спроможні прорахувати динаміку розвитку багатофакторних процесів (паперові носії все більше стають лише формою фіксації інформації, а машинні, надаючи небачені досі можливості обробки великих обсягів інформації, - базою для її існування).

У царині цілісного інформаційного простору України його архівна частина має, очевидно, бути представлена спеціалізованим центром, що по-кладе початок і водночас замкне собою ланцюжок сучасної інформатизованої архівної системи України на засадах системної комп'ютеризації.

Значущість даної тези підтверджує приклад проблеми, яка до недавнього часу вважалася взагалі надуманою, - встановлення (демаркація) кордонів України. Подеколи піддається сумніву територіальна приналежність тих чи інших земель - мовляв, вони не належать Україні ні історично, ні з точки зору етнічного складу населення тощо. Зрозуміло, що вирішувати цю проблему так, як це інколи робить наша молода дипломатія (тобто цілком покладаючися на констатацію "нульового варіанту" чи статус-кво), буде дуже непросто. За будь-якого підходу до стратегічного аналізу соціально-економічних, соціально-політичних та інших проблем сучасного українського соціуму ігнорування архівної інформації та її взаємодії з інформаційними потоками веде суспільство до однобічних оцінок, отже - до непрофесійного, неадекватного формування сценаріїв суспільного розвитку, і, як наслідок, - до новітніх рішень довготривалого, оперативного характеру від центру до регіонів. Єдиною сучасною інформаційною базою вирішення цієї та інших подібних суспільних проблем могла б стати об'єднана державна комп'ютеризована система інформаційного забезпечення, базована на інституціях архівної системи, оскільки саме вони в кінцевому результаті містять усі документальні підтвердження рішень регіонального, загальнодержавного та міжнародного рівнів.

Зважаючи на специфіку функціонального існування архівної інформації (збереження, безперервність процесу формування НАФ, використання за рівнями допуску інформаційного клієнта та видової специфіки документів), цей процес потребує не рекомендаційного управління, а функціонального регулювання задля найширшого допуску громадськості до архівної інформації. Говорячи про оптимальні перспективи розвитку інформаційних технологій в Україні, слід наголосити на важливості інформатизації саме інформаційного фундаменту суспільства - Національного архівного фонду України. Уніфікація форматів описування та умов допуску до архівів можлива лише на рівні промислової (глобальної) інформаційної мережі, яка, ліквідуючи існуючу монополію на інформацію, водночас забезпечить високий рівень безпеки інформаційного потенціалу НАФ. Організувати й технологічно підтримувати зазначений процес може й повинен галузевий інформаційний центр під егідою функціонально структурованого органу в архівній системі, який би зміг реалізувати технічну та методичну політику в єдиній архівній інформаційній системі України. Будь-яке розпорошення сил та підходів до цієї справи веде до повторення помилок, яких уже припускалося світове співтовариство, та псевдодемократії в загальнодержавній інформаційній архівній системі. Зокрема, періодика, телебачення, радіо в Україні вже представлені як інформаційні потоки. А ретроспективна інформація через технічну відсталість базової інформаційної галузі навіть частково не оформилась як суспільний інформаційний потік. Якщо загалом для інформаційного простору України маркетингові та інвестиційні функції представлені досить слабо, то в архівній сфері вони взагалі відсутні.

При цьому важливість розв'язання комплексних проблем у державі та технологічна необхідність їх вирішення вимагають саме координації всіх інформаційних потоків для інформаційно-аналітичних служб, які, спеціалізуючися, стимулюватимуть загальну справу - творення єдиної системи інформаційного соціально-політичного моніторингу суспільного життя в Україні, знімаючи в її інформаційному просторі штучні бар'єри, паралелізм і кустарщину.

У перспективі інформаційно-технологічне реформування архівної системи забезпечить ефективне та динамічне розв'язання таких проблем:

Ці та інші завдання вирішуватимуться в повному обсязі лише за умови комплексної інформатизації архівної системи на промисловому рівні, що перетворить її на ефективного інформаційного донора для аналітичних центрів державного та недержавного рівня управлінських інституцій. Таким чином суспільство отримає якісну суспільно-політичну аналітичну інформацію про себе - сучасний інформаційний образ України, який посідатиме гідне місце в ноосферному світі.

На початок
На початок