"Архіви України"
№ 1-2 / 2001

ПУБЛІКАЦІЇ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ

О. О. Боряк

З РУКОПИСНИХ ФОНДІВ ІМФЕ:
МАТЕРІАЛИ ДО "ЖІНОЧИХ СТУДІЙ" У ПОЛЬОВИХ ЗАПИСАХ ЛЮДМИЛИ ШЕВЧЕНКО

ЗАПИСИ

Родини
Дитина
Кумін Руов
Хрестини

Людмила Прокопівна Шевченко народилася 9 листопада (26 жовтня ст. ст.) 1895 р. у с. Кирилівці (тепер - Шевченкове) у родині племінника Т. Г. Шевченка Прокопа по лінії його старшого брата Микити. Початок її життєвого шляху був типовим для дітей з родин селян-бідняків: з восьми років дівчинка бавила чужих дітей або виходила в поле на буряки. Вона згадувала, що почала відвідувати сільську школу, але в 1906 р. її батьки погоріли, і семеро дітей пішли по наймах. Дев'ятирічна Людмила опинилася в помішиці в с. Криничне Харківської губернії, де "за шматок хліба" прослужила покоївкою три довгих роки. Її долю змінила смерть батька. Брат Харитон, який на той час вчився у М. В. Лисенка, звернувся за його порадою до Наукового Товариства імені Шевченка у Львові. Активну участь в улаштуванні долі 15-річної Людмили взяв М. С. Грушевський. Наступні роки вони листувалися, і кожен лист вона підписувала словами: "Остаюсь за все дуже вдячна". Так 1910 р. Людмила опинилася в м. Перемишлі (Австрія), де була зарахована до жіночої середньої школи-ліцею. Після її закінчення (1917 р.) вона вступила до учительської польської семінарії, щоби здобути право на вчителювання. У травні 1918 р. спочатку повернулася в батьківське село Шевченкове, згодом переїхала до Лисянки, Журжинців, що на Черкащині, - викладати в початковій, а згодом - у семилітній і середній школах.

У вересні 1922 р. Л. Шевченко переїхала до Києва, де вступила на етнографічний факультет Археологічного інституту. Це був час створення цілої низки етнографічних та краєзнавчих академічних установ. Серед них були, зокрема, й Культурно-історична комісія (1924) та Кабінет примітивної культури кафедри історії України ВУАН (1925). 20-ті роки стали часом напруженої збирацької роботи в регіоні Києво-Волинського й Чернігівського Полісся. За свідченням самої Л. Шевченко, "матеріал з польових дослідів" був зібраний нею в 26 щоденниках, а також систематизований за окремими галузями побуту й фольклору. Але з початком 30-х вступили в силу інші закони буття. У 1937 р. Людмила Прокопівна перейшла працювати до Музею народного мистецтва (згодом - Музею українського мистецтва), де очолила відділ народного мистецтва.

А невдовзі - війна... Вже 22 липня розпочалась евакуація фондів трьох київських музеїв - Українського, Західного і Російського мистецтва: 24-х великих скринь з картинами, одягом і "кольоровим металом". Серед тих, кому доручили супроводжувати ешелон з культурними цінностями в глиб країни, була й Л. Шевченко. Під Дніпропетровськом, на станції Чаплино, потяг потрапив під наліт гітлерівської авіації. Поранену Людмилу Прокопівну разом із сином було відправлено до м. Червоноармійська. Отримавши у військовому госпіталі необхідну медичну допомогу, вона повернулася до ешелону, де взяла участь в упорядкуванні, наскільки це було можливо, цінного вантажу. У понівеченому вагоні, разом з музейним майном, вона вирушила до ст. Дебальцево. Там вдалося організувати перевантаження до вцілілого вагону і відправлення далі за маршрутом, до м. Пензи, де вона особисто передала його на зберігання до картинної галереї. Тоді ж, у серпні 1941 р., разом із сином вирушила до Алма-Ати.

З евакуації Л. Шевченко змогла повернутися до Києва лише 1944 р., після його визволення. Місцем роботи став Музей українського мистецтва. Тоді ж вона звернулася до відділу етнографії Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР із проханням затвердити тему її кандидатської дисертації. Очевидно, саме спрямованість на етнографічні досліди підштовхнула до зміни місця роботи - у квітні 1945 р. вона перейшла працювати до відділу етнографії Історичного музею, де незабаром посіла посаду головної хранительки фондів. А в квітні 1947 р. подала заяву з проханням призначити її на посаду молодшого наукового співробітника до вподобаного академічного Інституту. Протягом двох років на основі власноруч зібраного обширного етнографічного та фольклорного матеріалу, а також фотодокументів Л. Шевченко підготувала монографію "Культура і побут колгоспу "Здобуток Жовтня". Одночасно вона опрацьовувала тему "Основні форми обробки матеріалів для селянського одягу" (крім села Червона Слобода Київської області, що вивчалося нею, як сказали б у 20-х рр., "монографічно", вона здійснила експедиційні відрядження для збирання польового матеріалу в села Поділля, Полісся та Київщини). Окремою темою "планового" дослідження було "Радянське сімейне життя". Науковці Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР були задіяні й у вивченні процессу формування "нового побуту" на землях Закарпаття, яке тільки-но починало "приживатися" до організму радянської України. Йшлося, зокрема, про дослідження життя переселенців з гір "у справі висвітлення перебудови виробничих навиків в умовах землеробства". У жовтні 1954 р. відбувся захист кандидатської дисертації на тему: "Соціалістичний побут і культура ткачів художньо-промислової артілі ім. 20-річчя Жовтневої революції (м. Кролевець)".

Друга половина 50-х рр. була позначена для Л. Шевченко участю в написанні та редагуванні окремих розділів до фундаментального монографічного дослідження "Українці". В рамках підготовчої роботи до написання текстів ішлося, зокрема, про розділи "Харчування" та "Селянські промисли". Вона здійснила експедиційні відрядження до Вінницької (1953), Волинської, Одеської (1955), Донецької (1956), Львівської (1960) областей. 1957 р. брала участь у Всесоюзній нараді етнографів з вивчення робітничого побуту. Її прізвище зрідка з'являлося на сторінках часописів - "Советской этнографии", Наукових записок ІМФЕ. У квітні 1963 р. наказом в.о. директора Інституту О. І. Дея Л. П. Шевченко була увільнена з посади наукового співробітника за скороченням штатів.

Останні роки життя Людмила Шевченко багато хворіла. А 22 жовтня 1969 р. вона відійшла у вічність. Її поховали на Київському міському кладовищі Берківці. Невдовзі клопотаннями Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії й Українського відділення Літфонду СРСР на її могилі було встановлено пам'ятник. На рожевому граніті викарбувано: "Онуці Т. Г. Шевченка - Людмилі Прокопiвні Шевченко (1895-1969) від Спілки письменників України".

Доля не була прихильною до Людмили Прокопівни. Її творчий зліт безумовно припав на 20-ті рр. минулого століття, коли нею було надруковано близько 20 наукових розвідок. У першу чергу йдеться про серію публікацій у часопису "Первісне громадянство та його пережитки на Україні", головним редактором якого була К. Грушевська, зокрема розвідки "Звичаї, зв'язані з закладинами будівлі" (1926, вип. 1-2, с. 87-95), "Спогади про академіка В. Гнатюка" (1926, вип. 3, с. 122-124), рецензію на працю проф. Р. Моніє, присвячену ритуалу закладення хати в північно-американських племенах (1927, вип. 1-3, с. 219-223), рецензію на працю К. Червяка "Шляхта околишня на Коростенщині" (1928, вип. 2-3, с. 202-203). Але її основний науковий доробок, значення якого ще тільки осягається, - це численні польові записи, нотатки, щоденники, що зберігаються нині в рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (ІМФЕ), а також у ЦДАМЛМ України. Очевидно, на часі - реконструкція розпорошеного по різних зібраннях особового архіву етнографа.

Для публікації в цьому числі "АУ" пропонуються польові записи Л. П. Шевченко, зроблені нею в селах Київського Полісся протягом 1925-1930 рр. І сьогодні цей регіон привертає до себе увагу багатьох дослідників своїми архаїчними етнокультурними й мовними традиціями. Кожному, хто користувався нотатками Л. П. Шевченко, впадав в око професіоналізм, з яким вони виконані. Проте до сьогодні до наукового обігу вводилися лише окремі фрагменти її описів традиційної духовної культури, а також особливостей господарської діяльності поліщуків. З окремої теки експедиційних матеріалів, де, зокрема, містяться матеріали про парубоцькі громади, вечірки, оповідання про мерців, поминальну обрядовість на "дєди", розповіді про Навський Великдень, ігри тощо, мною обрано окремий блок із записами інтерв'ювання Л. Шевченко селянок про родильну обрядовість (ІМФЕ, ф. 1-2 дод., од. зб. 270, арк. 15-54). Пожовклі від часу окремі аркуші паперу, списані дрібним почерком (а на 11 аркушах цієї справи текст згасає), доносять до нас неоціненну, сьогодні вже фактично втрачену інформацію про традиційне дійство - народини в жінки-селянки за участю баби-повитухи. Пологи завжди були справою глибоко особистою, навіть таємною, з великою кількістю пересторог та обрядових дій. І тільки "баба" повною мірою володіла всіма цими знаннями. Очевидно, Л. Шевченко була свідома ключової ролі жіночої "рятівниці", і, хоча занотовані нею відомості з родильної обрядовості різнопланові, в них простежується тематична домінанта - особливо шанована, подеколи майже культова особа баби-повитухи. Серед поданих відомостей - прихід баби до породіллі, основні родопомічні дії, перше купання дитини, сповивання, обряд "зливок", хрестини й похрестини.

Польові записи Л. П. Шевченко виходять за межі джерела лише етнографічної інформації. Комплексне відтворення експедиційних матеріалів дозволяє оцінити її спробу передати яскраву діалектну специфічність цього регіону. Спеціально виробленої системи передавання мови інформаторів й транскрибування текстів у науковця, очевидно, не було. Але кожен зможе оцінити намагання дослідниці точно відтворити мовленнєві образи говірок, зокрема й чорнобильських, причому без жодних технічних засобів. Зважаючи на те, що записи датуються початком ХХ ст., коли говірки ще не зазнали глибинних структурних трансформацій, публіковані тексти можуть виявитися цінними й для етнолінгвістів та діалектологів.

Метою цієї публікації є відтворення тексту відповідно до оригіналу - з усіма мовними особливостями, без змін і виправлень. Пошкоджені чи важко відтворювані слова в найбільш вірогідному значенні взято у квадратні дужки. Якщо ж відтворення неможливе, то у квадратних дужках проставлено трикрапку. В круглих дужках, згідно з оригіналом, подаються пояснення самої Л. Шевченко. Подеколи додатково проставлені знаки пунктуації, але так, щоб зміст та акценти тексту не змінилися. Пагінація аркушів подана на полях в одному рядку з його початком.

На початок

ЗАПИСИ

Родини

с. Журба на Коростенщині

арк. 15

[...] задала зразу питання, як позначається, коли жінка зайде на дитину?

У нас первим долгом говорат, як нє стає на рубашци, не переца - то зайшласа, говорат "на поступки болію", то мені борщ недобрий, то мені сольоно, то кіслого хочеца. А то вже як беременна жонка ходить, то стариє і научают; того не мона їсти, то не мона робіт. Не думайте, вогонь немона дмухать такой жонци, бо буде дітя задимкувате - то й правда, у черень (у піч) не лазять, бо удушліве будє. От у Журбе є чєловєк такі малєсенький ..., то кажут що то маті лазіла у черень, вон такій удушлівій хріпіт. Говорат не єсті с пазухі, с пелини - сядь і наєжса на мєсци - не завідуй на чуже, бо таке буде завісливе дитя, шо не дай Бог.

От як прийде "груба" женщіна позичаті, то як не позичат, то за него соль сиплят - бо як не позичат, то в тих людей буде моль одежу єсті. Її кажу, то іменно правда.

арк. 16

На порози не дают садитиса - дитя тоже не повино на порози спат. Такіх видумок багато є. Саджі, кажут, не мона с коліна терти (трусить), то все погано на дитя.

А вже колі прийде пора, то болі беруть. То як йой важко родіт, то росчіпують усі гудзікі, росперезуют - бо лекше буде, обводят кругом стола, у комін дмухає - і говорат, треба стояче родіт, лекше йой.

Як погано, тяжело, то клiчут бабу, хто є в хатi, то побєжiт. Баба несе до породєлі тулькі хлiб i солi, як перший раз iде - хоч же нема нiчого, то поздоровляє, шоб було добре, щастя, здоровля і всього - як хто. Колі благополушно вийде дітя, то пуповіну одрезуває хлопцу на сокіри, а дєвци на гребйонци, шоб пряха була.

Мiсце всі закопують у хатi. Тоді купає дітя у разних зiллях, гроші кладе баба. Обкропіт св[ятою] водою, перехрестiт, дає iм'я. Оддає тоди матерi i желає йой, а маті дає с правоє грудi єсті. В колиску обізательно кладут ножа чі залiза i тулькі йде женщіна на двор, бере з собою голку, завсєгде у єє должна буть у пазусi голка.

Баба кладе посеред хати кожуха, проти порога, i на те [...] кладуть: як дєвочка, то барвiнок, i кума бере з собою дiтя i барвiнок.

арк.17

На хрестини не можна iти жiнцi з етiм дiлом, бо не буде дитя годуватися. Кому кум б'є, черепочки береть [...] - з їх гарбузи садять. Бабу, кума з кумою на "вра" пiдiймають. Бабу на ослон сажають i гутають (пiдкидають), щоб кварту дала. На 5-й чи 4-й недiлi несут кумi пироги породiллi, а породiлля їм i бабi.

aрк. 18

Родини

записувала від баби Гуд Дарії 75 л., яка має великий авторитет у внуків пр[авнуків]. Каже, 18 літ хлопцеві, не курить, і він слухає єї, колись кінчила якусь церковну школу і хвалиться, що навіть "екзамента" держала. Вдалось її затягти на ніч у школу від її сім'ї, бо соромилась говорити про такі речі, як родини, при синах.

От у нас таке дзєло: єслі нєту мєсячного, той зачеревацєла. В те врем'я не хочеца єсьці то того, то того, і єлаб сама нє знає чого і за кожним дзіцям інакше, німа вгаду - чого захочецца. Я от так коржів хочу, шо душа кончаєцца.

Дак уже время, як што зробіш нє добре, то на дзіці оказуваєца - у нас нє єдзяць із запаскі, за пазуху нєльзя класьці, штоб злодзєйковате не било. На помєло нєльзя ступаць - будзє вєльмі сцаца, через веровку нє переступаць, бо пуповіна замотаєца дзіцяці, на порози нє сєдаюць, бо станє дзіця в проході (порогах). В плот нєльзя глядзєць, бо дзіця будзє косоглазоє, як ягонь (пожежа), нєльза браца за цєло, бо на то мєсци у дзіцяці будзє знак.

Нєльзя нєчого бросаць на беременную, мой муж бросів на менє малєнькім кусочком андарака, дак як нашовс мальчік, дак на правой щеке кліночок такі маленькій. А в дзєвочкі на лобу чорни значок - родзіми знак - [...] прісвяток був і я чоботи мазала дзьохцьом да взяласа за лоб - дак яно таке й да сіх пор є, чорнєнькая латочка, на лобу.

Єсьлі от уже знає, што родзіць, будзє да сразу нє освободзіцца, дак мі стол ссунєм да положім штани долі, да через штани переведом трейчі, переведом кругом стола. Рогакі (ріжки зі столу) паром да дайом піць. Цибульой, горелкою подкуровайом, по случаю як нє врем'я (недоносок родить), то проймаюць обручом (в жлукто проймають того, хто в ночі мочиться).

арк. 19

Дайом йой голку в пазуху, як роджає, то серебро у подол зав'язувайом. Нада на породзєлі тоди всє вузьлікі розв'язуваць. Баба колі йдзє до родов, то нєльзя мочіціса, ідучі до породзєлі, штоб дзіця нє мочілоса. Як уходзіць до породзєлі, дак нічого нє говоріць, береца "прінімаць", перехресціца (тут просила сказати молитву, то відмовилась: знає - лиш не скаже). Пупа баба одреже на сокірі хлопцу, а дзєвци на гребійонци. "Мєсца" нєльзя с хати віносіць, а пуд пудлогу закопувайом, як дзєвки, то лє (біля) полу, штоб хутко свати взялі. Як тулькі человєк сєв на лаві, дак і глянув ля полу. А як хочеш, штоб дзєці нє частиє булі, то коло [ушата] (топлика) закопуваєм.

Матка сама должна даць імя, і нєжівенькоє, то всьодно посвєцім сьвітою водою, штоб на том сьвєці яно нє плакало - кажуць (за ім'ям). До дзізяці нєльзя ходзіць с мєсячним совсєм, а як шо є такая нєхорошая, то ля того затикаюць голку с красною ніткою в ушок, бо тоди дзіця жовцяніци нападуть, з жовкиє [...] тут же в одной мінуці. Як таке іздзєлаєца, то купаюць у той рубашці, што рожає. У одной жонкі калі рожала, дак сєстра родна прі йой була, а яна нє знала, што переца - дак дзіця такоє хорошеньке, а потом зробілоса такоє жовтоє, жовтоє - вікупалі в той рубашци і, дзякуй Богу, пройшло. То коб чужє, а то кров своя.

Дзіця купаюць у разних зєллях і в той соломі, што по дорозі трусіца.

Уже як кумі прийдуць, то спов'є баба, вуткнє у порог ножа, жару перед порог насипле, і тоді баба дає кумє.

aрк. 20

Дзіцяці кладзє хлєба крошечку, солі і печину, кума на росходніє дорогі кідає, а стренуць другіх кумавйов, целуйца і говораць: "што думаюць дзєткі - нєхай будзє дзєткам, што думаюць маткі - нехай будзє маткам". Єто штоб нє било "зносов". Одно другому нє завадзіло.

Як пріносяць од попа, даюць мацєри дзіця, і яна дає з правоє грудзі цицкі, штоб нє било лєвак.

Трейцього дня злівкі робляць. Баба пече пірогов - чотирі пірогі, п'ятая каша, собіраюца, породзіля становіць горєлку. Одного пірога баба усім начініць, мєдом пудсолодзіць, розламують і єдзяць. На тарелку насипаюць жіта, овса, да всім жонкам за пазуху - на тобі, штоб ти хутчей зачереваціла - то які уцєкають, каждая боїца зачеревиціц.

(Далі бабі перебили поповідания - з дому прийшли кликати вечерять, і вже більш не вдалось зговоритись, бо пішла чутка, що це на сьміх збірають, а то можуть ще й у тюрму посадити "шептуху" - бо ця бабка бабувала).


Родини

с. Перга
од Халимони Гаврилюк
9.09 1925 р.
aрк. 21

Полєськіє прівучки

1. Кода женщіна беременна, то є така прівучка: кода заходзіць у хату до другоє беременной женщіни, то за єю бросає вуголь і печину і ліже камень хазяйка дома. Для того то дзелаюць, шо кода будзє жіць дзіціна, шоб єла то, шо за йой кінє, а хазяйкіна дзіціна нє будє єсьці.

2. Єяк стане жонка на то мєсто, де вєдро стоїць з водою, то будуць червоние плями у ребьйонка.

3. На Головосєку качана нє руба, бо окажеца шос одрубане у дзіцяці. На Рождество одна жонка - є в сєлєи, то на други чи на тре'ці дзєнь чепіла ковбаси і перев'язувала, то родівса ребьонок з ногами, як ковбаси і перев'язаниє - то пожило годов трі і померло з тіфу.

4. На Дзєди як беременная і має с чоловєком "дєло", то у теє дзєціни будзє з рота сьмердзєць.

5. Мєсто закопуюць пуд водніком, щоб вода скапувала, шоб був чісти, як та вода - то ж ребьонок.

арк. 22

6. Мєсто нада класьці правильно, бо нє станє дзєтєй. Уодной жонкi годов дзвінацаць не било, то вирєзалі зємлю, перевернулі мєсто пуслє первого дзiця, то зараз i дзiтя родзiла.

7. Як родзiца дзiця, то смотряць на ногцi, чі є бєлиє плямкі, як є, то буде жiць, а як нема, то умре, а як зiрнє в очi i окажуца лялькi в очах, то будзе щасьліває i жівє будє.

8. Баба до дзiцяцi ідзе з варом - щос iзварiць i йде, i єслi окажеца на дорозi першим чоловєк, то дзіцiна будзє чесная, нє злодзєй, нiчого, а як женщiна, то завсєгда нещасне будзє жiць.

Колi повстречає человєка чi жонку, то за другiм чи трецiм чоловєйком, то тоже будзе мацi два iлi же трi человєика, чi жонкi - колi таки чоловiк перейде бабi дорогу.

9. Як родзiць до певньов, то помре. А як у хмару, в дощ - то початна будзє.

10. Шоб жонка лєгко родзіла, то чоловьик дає з рота піць. Кладуць чоловєичу одьожу в ногі.

11. Як засьвєціць огонь, то щоб не гасiць до дня, шоб другiє злиє не замовiлi дзiцяцi. Колi уже родзiць, то баба первим долгом дає iм'я Адам іліже Єва, бо як бува умре не крещоноє, то буде крiчаць, шоб далi iм'я.

арк. 23

12. Одна жонка в с. Глiнном, уже за граніцею, то вона вурвє у мацєрі трi волоса i кода дзiця сьпiць, вона дзєржiць над ротом і вгадує, сколькi дзiця лєт будзє жiць, як подише.

13. Хресціни - буває через мєсяц, два і через год. То баба варе кашу, с кашей йде до внука. Сєдаюць, єдзять i послє всього, на послєдок бабiну кашу торгуюца - хто дасць больше грошей, той горшка розоб'є. А то для того, щоб той дзіцiнi вся бєда перейдзє на том горшку. Тоди даюць i подаркі кумам, i бабi, шоб колi помруть, на тим сьвєці рукi булі чісти. Бабiни будуць опаскуджени, а у кумiв будзє одежа вiсєць, шо дзiця хресцiцімiца. То породзєля золлє на рукi.

14. Коли чорна болєзь, то заткало кiдаюць у комин i чорне зiлє набiраюць по реках i даюць [пiдкуриць].

15. Єслi є корчата у дзiцiни, то зєлє цiхон вараць i даюць пiць.

16. Єслi довго не говорiць рокiв два, трi, то єсть зєллє брат i сестра i рокову лозу параць умєсьцi, то вона стане говорiць.

17. Єслі довго не ходиць, то беруть пєсок котори … хвоїна макаєца, вєтка, шо назметає, то вараць i купають пуд комiном. Ето тому, шо кода дзецiна ненародзiца […] [носіць], то вєтєр повєє - то пудвєй - а пєсок помогає од пудвєя.


Родини

с. Мухоїди
вiд Вустимii Сміковської, 40 р.

арк. 24

Калі беременe, то як вітер поувеє - віхор, то кажуть "пудвєй" - не годиться в той вихор іти такій жінці - бо пошкодить. Коли сама рожа без баби, то говорять - клади штани перед пурогом i переступай тре(й)чі. Калі [...], пуп адрєзає, Богу помоліца, рукі помиє, поцелуєцца з породілею - на гребенци як дзеука, як мальчік - на сакірі. Мєсто обгортує у тряпкі і виносиць у стєбци (сiни). Обмиває свящоною водою i окроплює зараз же купа i молитвує - молитви не знає. Батько бере на руки - єслi йоун на родах. Калі понесуць до хреста, свіщеннік вурезає ногтікі і коси трі раза навхрест. Раньше баба або матка з батько(у)м вибiралі iмє. Одна жонка - нє дальоко от нас родзіла з хвостом без голови - то нє чіста сіла, єго нє крестілі - не жіве. То говоряць - зьвіняйце, калі сьпяць напроціу п'ятніцу і напроціу воскресення, то на дзіцяці штото отразіцца. До года ніззя стричі і нє позіраць у зєркало і вагонь. Ногці кладзе за пазуху, бо на том свєце будзе шукаць як кіне. По(у) молодзік нє стригці - пуд поуню добре.

Калі важко рожаць, то лєнту з Евангелiя беруть i подперiзують єє, i царськії врата одчіняють.


Родини

(лиш особливості)

с. Дземідов

арк. 25

А як родіць то, щоб лєкьгше було, одсуваюць стол, обходить його, у хлєвах, у гумнi одчіняюць дверi, розв'язуюць на єє узли, косі розплєтає, штоб прошласа по сьвінячіх стєжках - дє сьвінi бєгаюць. Пупіка одрезаюць больш до кніжкі, болєй на гребйонци і на сокіри. Купає бабка у священом маку в грошах. Як має жонка на рубашци, то нє йде до народзєли. Мєсто закопуюць в кочережнiк (більш особливостей нема).


с. Тєшків
15.VІІ.

арк. 26

Калі німа рубашкі, то "чує на молоде", кажуць, "зайнялас", "зачеревотіла". Послє трох мєсяцов нєлюбіць чого, єсьці нє хоче. Тоди такой жонци ходзіць без передніка нє можна, бо дзіця будзє лисе. Як будзє хлопець, то будзє красна (на щоках). Нє можна переступаць через абори - волоки на постолах, бо пуповіна закруціца.

Перви знак, што вже родзіць, то перейму будуць (жівот боліць і спіна). То штоб уже льокше родзіць, то переступає через штани, кругом стола ходзіць. Як нє время родзіць, а яна зніме што там, то тоди знімаюць обруча з дзєжкі і трі раза просуває з нуг до голови.

К родам ідзє баба без нічого. Колі родзіца, то перво на перво которая маті знає - то хватає на рукі і каже: "Нарождаєца у мене отрок Iван син чі дєвка Марiя - продолжаю, продолжаю єму век на 100 лет. Буць яму здоровому як вода, багатому як земля, буць яму прігожому як зємниє [раєльскиє цветов], буць яму щаслiвому

арк. 27

Од усiх, буць яму разумному на сє землi: i ля наукі, i ля зємлєдєльства, i майстєрства, што з їм рождаєца, йаго будзе доля". Доказують єтой пріговор з Біблєє - то будзє правда, то яна йому скаже і духає в рот йому: "Даю тобє свой дух і хукаю цєбє в ухо в правоє слишаці", в лєвоє хука - " нє забуваць менє", хукає з нуг до голови - "буць яму долгая памець".

А як некрещоний, то тоді нехрещоному сказаць всi "лєкi" (шепти), то вун як віростє, всє будзє знаць i будзе добри.

Баба обрєзає пупок на сокiрци, шоб за сакiру хватавса, а дзєвци на гребiйонци, штоб пряха була добра - на пуповінку кладуць поперек, шоб учони був. Купає баба в ромашку, у м'яцi, а дзєвку в матерінци.

Та даю што в доме маю
Да щастя долi нє вгадаю.

Калi нєжiве вродiца, то кресцiць бабка. У купель кладуць грошi.

Калi на рубашцi є, то не можна йці до породiлi, бо дзiця пожелтєє. У мене було первоє погане такоє - друге хороше-хороше, а те худзєньке да нікудишноє - то у нас звьцца "дзєцінєц" - болєзь така.

арк. 28

Як уродіца дзіця, то породзiлi кладуць залєзо i зав'язуюць солi, печiни, голку, шоб не сурочiлi. Те треба насiць 1-2 нєдзєлi - постоянно, шоб голка була, калі вiходзiць куди. Соль i печiну кiдаюць на отлєв, як вiносiць перви раз ребйонка, тоже як до батюшкi прiносяць, то кидаюць. Як стрекаюца двоє дзєток перви раз, то матка подумає: шо думаюць дзєткі - нєхай будзє дзєткам, шо думає матка, нєхай будзє матци - тоже як ідуць на росходніх дорогах, кідаюць соль і печіну. Купель ллюць у пєч.

В кумі беруць стричниє i брата з сестрою, калi не вєдуца. Кумам нє можна жіць як чоловєк з жонкою - кажуть, як пуйдзє вода з нізу на гору, тоди можна жіць кумі з кумою. Як iдуць до хресту, то садяца, шоб пчоли садзiлiс. Кум i кума не кушаюць до хресту, шоб у дзiцяцi нє болєлi зубі. Як прийдут од батюшкі, то подає дзіця матци і каже: "Нехай вєлікі росцє, дай Боже, шоб веселя дождаць".

Баба три днi з узваром ходзiць до внучкi i в три днi уже хрестяць i злiвкi робляць. На четвертий дзєнь баба йдзє з кашою. До обiду посодяць кума й куму самiх за стол, оддаюць честь свою i злiває онука бабi на рукi свєщону воду, дає подарка - рукі вицерцi: споднiцу кохту - то хто може i хоче.

арк. 29

Садзяца всє за стол i каша стоїць. Випiваюць, закусуюць i посьлє всєго зломає баба вершок с кашi на тарелку, грошi всi даюць на "муло" (мило) шоб хороши був i подаюць породзiлi з кашою, шоб єла. Кум б'є кашу i єдзяць, а черепочкi нєсуць до дому, штоб гарбузи (з їх) сажать, огуркі сєяць (при собі треба держать черепочки, щоб гарні гарбузи були).

Посьлє кашi бабу поднiмаюць на "ура", застiлаюць на возу пустєлку, подимаюць на стульчику i пуднiмаюць бабу i крiчаць "ура": купуюць по кворцi горєлкi i гуляюць.

Одлучаюць у два годi, у год - як хто, поставляць кашку перед дзiцям i кажуць: "Ідi моє дзiця на свуй хлєб"; садяць на кожусi на покуцi i трохи хлiба положiць перед їм.

Коси колi пострижуць, то у вугол чi на воду кiдаюць.


Родини

с. Хри[с]тинiвка
вiд Оксани Винниченко

7.V.1926

арк. 30

От як уже зайшла жонка на дітя, то первим долгом кіслого хочеться, або так чого, то кажут "на поступки" "важ[н]а". Коли заважнiє, то неможна йой через веровку переступiт, бо дiтя в пуповiну зокручуєца, а як не бачіш - то всяк попадєца; через деркач - вєльмі дітя крічіт, як уплодіца. Як піде позичат, то шоб у хвиртку не брала, чі краде шо - і вже з тої хати, де позичила, кідают суоль, деркача, печину - то вже прідумляют тіє бабі.

Дочка: Коб я знала - зроду не пошла б позичат! Чого ві не казалі?

Уже колі має рожат, то болі берут, то жлукто переступают, другі навколенци лазят та Богу моляца, iконі мiют та ту воду п'ют. Розтєгаєца, шоб нiде на було вузлiчка на йой. Кружкi стола ходiт на опєраєца. Як баба прийде, бере хлiб i суль, "переймi" якiсь шепче. І вже як добре возьме дітя, то одрезає пуповіну - дєвци на греб'йонци, а хлопцу на сокірі - шоб був плотнік, умів усього, і швец, і кравец, і всячіна вже там - так і дєвка, шоб прясці уміла, ткаті.

Місце закопуют пуд поліцею. Купают як дівчину, то в материнци. От теж як я на рубашці, то не должна йті тако жуонке на родіни - для того кідают каліну, гарбузи добрі ростут.

арк. 31

Ще забула: перед хрестинами бабі онука рукі миє i злiває. Котора баба учтiва, то нєхай i тиждень нє хрещене, пукi нє змиє рук, то нє пуйде до другоє. А тепер уже це вiйшло.

Тодi як злiва, то бабi подарок наготовiт онука, а баба усякого зєлля прiнесе [...] калiни, м'яти. Дає подарок, шоб потерла рукі. То ставляют (баба приносить) вєнiк на покутя. Як нема подарка, то вон голи стоїт, а як є подарок, то запнуть i поставiт iз зєллєм. Те зєллє добре пiть i мужчинi, i женщінi, шоб у грудях не болiло.

Тепер уже нема того. Треба, шоб баба очіщена була, i шоб шла до другої с чiстимі руками. А тепер іде така [пудтьопана], як і то, шо лежіт. Як поєдять кашу, то вже треба пропхнуть, то хазяїн ставля ще горiлкi, а тоди вже "Проганяють бабiну кашу". Везут бабу до дому, садят на борону чi на санi, як є ще сніг, то провезут аж село стогне. Заходят у корчму, баба застiла подарком стуол, ставля 1/2 кварти, тода кум, тода кума, батько, а тоди всi як затянут спiвать, то аж корчма гуде. Пуднiмают на "ура". У 7 нєдєль розносiт пiрогi. Два рази не можна одлучат, бо буде погане на очi.

арк. 32

В купіль - срібні гроші - бо зробіца жовтяніца од того, шо бабa нечіста у хаті, в коралях купают.

Зараз голку устрикає у пазуху, а за ножа не чула, без голкі не можна, вiходiт на двуор до 6 нед[iль]. Як дiвчина, то бабка хрестiт i каже "Марiя", а як хлопець "Iван", свяченою водою окропає i йде по мoлитву. Купiль вілівают пiд будинок. Грошi собi баба бере с купелi.

Тож як народiца то свiтлєньке, а як бува родiца чорне, то болєзь така. Тоди кiдают заткало на голову i пудкiдают трохі пуд комiнок. Стриже тулькі пуд [хресцом]. Кладут голеньке на крижмо у попа, [дає] кумі, а кума передає куму. Як ідуть до хресту, і як пріходят, то посідают на лаву, трошкi посiдят та й iдут. А як не ведуца, то через окно подают, i стрічниє кумов'є берут.

Уже пообєдают, побєсєдуют i кашу бабiну б'ют: баба ставiт кашу в горшку, хлiб на йой кум ухватiт, пуд бокі ту варiйку та об стул i розоб'є. То баба вколупiт тоє кашi на торєлку, румку водкi i скiдают грошi, i несут уже породiлi. Я сама получіла 2 рублє от [тоє]. Їдять бабіну кашу - і хвалят як добра, а як не добра, то лают, [вудомляют]. А та каша добра у йой, i масло, i сахар, i яйце - по кусочку всякi бере дiтям додому, i черепочкi берут, то весною з їх садят гарбузи - добрi ростуть.


Чернiг[івський] р. [с.] Жукин Чорноб[ильщина]
[б/д ]
вiд Оксани Винниченко

арк. 33

Баба до унукі так скоро бєжить, що у нас приказка каже: баба бiжить в одном чоботi, ще й без пояса.

У нас деякі дурниє баби в хл[і]ві родять, а тодi до хати йде. Як важко котрой родить, то одсовується стол і обводять її кругом його трейчi - i як баба, той молитву якусь шепче, а як хто вiйде в хату чужий, то одриває поясок, iз себе кидає їй i каже: "Хай же вам Бог дає, щоб ви хутко так родили, як я одорвала хутко", i коли не може довго родить, то чоловiк лягає коло лави на землi, а вона скаче з лави через його. Як вона вже там розродиться щасливо, то баба купа, якесь зiлля уже має, заздалигiдь матка прiготовить, обкропить св[ятою] водою, перехрестить, умокне, за носик потяне, щоб здорове та велике росло - той положить до матки. А тодi вже скликають кумов i собiраюця на хрестини.

Кума несе крижму - полотенця кусочок, а кум хрестика й хлiбину, тепер скоро вже не будуть i до попа ходить, буде рости, як порося або цуциня.

На росходнiх дорогах кума кидає хлiб i печину. Баба тоже йде просити прощения у батюшки, що вона перва взялася за дитя i коли воно слабеньке, то вона дає ймя, то й молитву батюшка читає у неї над головою. Як повертають од попа - прiносять, оддають дитя матерi, желають їй усякого, цилуютьця з нею - i сiдають обiдать.

На родини не можна йти жонцi, шо має на рубашкi.

На початок

с. Бiла Сорока
од Баби Настi Кондратенко 87 р.
20.V.1925 р.

арк. 34

Скоро увiйде в хату баба-повiтуха з порожiлєцею, цалуєцца i бажає їй щасливо "освободiцца", всього добра, щастя од будучої дитини. Калi у жiдов дiтя, то гальовкою крутiць, штоб розумнеє було, а як християнске - хлопец, то кладуць породiлi у ноги ножа, або сокiру, штоб лапцi вмєв плясьцi, а дєвцi заступа.

Пупчiка одрєзає бабка хлопцу на сокiрi, а дєвцiні на гребьонцi - скоро вродiца, то бабка кропiць свячоною водою дзiця i дає iм'я. Як уродiца не жiве, то бабка дає iм'я Iван, або Марiя, бо такiх больше.

Через шесть [недзель - закреслено] мєсяцов розносiць кумам (мати) пiрогi i подаркi, вперше кумє, тодi куму. Сьонi бєдность, то рiдко хто носiць.


с. Вел[икий] Корогод Чорноб[ильського] р.
вiд Марiї Кiрiченкa
[б/д]

aрк. 35

Штоб я так багато знала, то не скажу, брехать не буду, чого не знаю, то не скажу. Мало до чого пріслухавлюс. Є у нас жонкі, то росказалі багато чого, толькі не роскажут - то якбі я роспітала, а тоди вам бі росказала - а самі вам не поверять - ні. Дак то у нас колі нема на рубахі, то вже назнає, шо вона зайшла в положеніє. Толькі знаєте, сьоні такіє люді насталі, то всяке нехоче того дітя - коб його не було - і я вам скажу, шо й невозможно с єтіми детмі - от у мені тройко, а є бо - уже ж робочиє, большіє, а я так намучус, так вістрадаю за їх - те болне - золотуха - он девочка, доктор сказав і єсть добре, і спать багато, не робіть на сонци - то матка і робіла б те все, а батько ізбудіть не в пору, і на сонце пожене робіть - матци серце боліт. Тот у школу ходзіт, я рада б, штоб то з його було, батько - робота в полі - із детьмі добре, а без їх лучше. То я вам скажу, у нас тепер так понавучувалiс тратiт детей: то возме веретено, проткне - то вже й нема, i за мєсяц у больнiци лежiт - ртуть, хiну, порох п'ют. Оце вийшла моя старша за мужа, в мені дуже боліт, од дітей не вбережесса, а з імі трудно, боюс, шо собє то зробіт і попортіт на всю жисть. Мо ві то знаєте протів їх? (Тут я багато говорила, що зараз не важко з дітьми, а пішла така "мода" - зараза на викидні - порівнювала кріпацькі часи і ін., щоб всилити надії матері в серце).

арк. 36

А вже на шостий неділі, то становіца вред[не] - одпіхне то їсти, і вже тоді [...] на очі - от мені-то одвернуло хлєб жітний, і чогось такого заманеться, то хоч умерті, а достат з'єсті.

То тиє, шо вже хочуть мать дітя, то себе береже, глядіт, шоб чого поганого не робіт - нічого у пріпол не брат, шоб не крало, шоб не задихалос, не лезут у пєч, і багато такого чого - хіба запомніш усе. Не дуть у пєич, бо буде захлєбаца. Уже колi прiде той час, то у нас больш родiт, а тода бiжат за бабою, а часто як тяжело родiть, то простеляют штани [бi]ля порогу - переступає кругом стола, обводят, образа мiют i дают пiт - а я колі роділа - їх троє, і нічого не робіла, уже баба прішла, пупца завязала, покупала, а я й не чула, колі воно вийшло з мене. До бабкi як iдуть, то хлiб берут, баба тоже йде з хлiбом, входiт, поздоровляє, як уже нашлос, а як ще, то каже: "Поможi, Боже, благополушно розрешiца", i береца до роботі - помоліца Богу. Як давнєй, то счас до попа нєслі, а сьоні, то по мєсицу не хрістять, а є такі, шо совсьом не несуть до попа - росте як цуцік.

Бабка перша дає iмя дiтятi, случаєм умре, штоб не було без iмя - покропiть свящоною водою, скупає (а як не ведуться дiти, то чи не передають через вiкно?). У нас того нема, шоб через окно нiос, скорей от сусєд жонку вйов через вокно - брав третю жонку.

арк. 37

На кресьтьбiни зовут сусєдов, родню, кумов - як хто достатно жiве, то добриє кресьтьбiни робiт, а як хто бєдни, то 5-6 чоловєк зап'є, пообеда тай повсему.

Бабiну кашу єдять i горшка б'ють, а черепочкi ті биють у порог, штоб дiтя скоро ходiло. Як бабiне вгощення не прiготовiлос - не дала кашi, не поставiла кварти то - на борону! Везут да сьмеюца - то вже кажда баба зна, штоб хороше угощения було.

У нас же злiвки того дня, шо й хрестьбiни; вiгонят усєх мужчiн с хатi, сєдає порожєля протiв бабi i одна другой злiває на рукi, а порожєля бере ту воду, што тече по лєктю - п'є - воду ту вулiвають пуд пєча, i баба каже: "Очiщаю тєло i душу од усєх грехов". Через сєм недiль - односiть матка пiрогi, подаркi бабi, кумам. Одлучають хто колі - в год і в повтора, і в два буває. Не полагаєца цицкі давать другі раз, як одлуче. У нас неглядят як стрижут, толькі говорат, неможна стригті до года, штоб голова не болєла, а косі хто куді - бува да хто і на воду кідає, больш в печ.


с. Перга

арк. 38

  1. Як дiця народіца, то не здорове, треба шукат чорниє поросята - вкрасцi у хазяїна i жiвого попарiць, шоб добре впрiло, i тою водою купаюць - чорна болєзь.
    I ще, як чорна болєзь, то на дiтiну заткало (затулка з ганчiрок, ним затикають комин iз сiней) кiдаюць.
  2. Нє хрещаноє дiтя як умре, то снiцца той бабушкі або матерi, i просіць iм'я, то вона дає, то тодi уже не снiцца.
  3. Колі стрижуць дєвку, то коси кідаюць на воду. Хлоп'ячі коси у вугол затикаюць, шоб голова не боліла.
  4. Колі у дзіцяці ковтун, то один чоловік, є таки, одрізує і вішає на дверах, де ходзіць те дзіця.

с. Петранi Овруцького р[айону]
4.VІІ. 1925 р.

арк. 39

Колі родiть важко, то посипають маку на чотирох рожках стоула i вуодять єї кругом. Повертають ночоуки (що тiсто мiсять) i вона переступа; андарак (ткана в клiтину спiдниця) свої переступає, кладуть у ноги чоловiчу сорочку або подштанiкi, чоловик дає воду з рота пiть - щоб лєгче було.

Колi перша дитина уродiцца, то ту сорочку треба берегтi для всiх детєй, шоб одно воудне глєйдiло.

Колі уродiца нечiстє, то берут "заткало" з вивода i кидают у комiн, шоб очiстiлось i єго на заткалi поудкiдают у комин. Послє родоу жонка носіть дьвє нєделі залізко коло себе. Колі є такие пятна, бі ягоди по тєлє дітяті, то купають его в коралях червоних, а то оттого, шо жонка якась прiшла нєчiста на хрестiни - колі купають перви раз, то кiдають червониє коралi i вєшають червоне над породiллею.

арк. 40

Дівчині пупа одрєзають на трисках, шо на дровітні, а хлопцеві на сокирі. Колі хлопець перши раз заплєтє постола, то треба спаліть, а попіл ізз'єсті, также і дєука, колі напряде пряжі, то треба, шоб отнєсла в церков того рушніка, а приказують: "Пряді, пряді, здорова биула".

Треба попіл іззісті с тої пряжи, то перви раз вивєдє нітку, але дєвчата нє єдять, тулькі пріказують. Жонка носіть залізяку, шоб жівоут не боліу. Од зглазу голку носіть - нє вийде на двоур без голкі. Колісь то стриглі в год дєтєй, куми стригли: вирєже на крест, да тиє коси у бумажку, да на воду, а тєпер не держацца. До года нєльзя стригті, бо голова буде болєть, а молодиє тєпер не смотрат, усє роблят - уже мена'цца.


Дитина

арк. 41

І. Колі у кого нєма їх і нєма, умірають, то треба, колі найдецца, то стрійчного в куми брать - то стрінеш та убєрай у своє одєньє, і нехай - хрестять - то будуть дєті -

ІІ. До Нового року нічого беременной жонки нєльзя рубать - ото буває губа росєкана - ото стала раз моя сестра [...] рубать порося, то колі роділа, то тиє части, шо одрубивала у поросяті - тих не було у дітяті - отако рук нє било!

ІІІ. Сухоти на дитяті треба лєчіть: 9 раз олічіть по 9 пшонінок, сваріть їх ключем та у ночви, та перевернуть, шоб клєкотало і в том купаті.

Друга зноски нашлє, крікси - сухоти - то оно й сохне - то уже бабка шепче - сорочiну бє, шоб поудмєни не било - як у кого не ведуцца, то поуд комiном купають, мєсто закопують пуд комiном, воумають вокно - переднє од покуття i подають кумам - як несуть до хресту i назад. Як повертаюца, то через окно.

Коли уродіцца, то батько обносіть кругом стола.


с. Тхорин, Овруцького р-ну Волинь
10.VII. 1925
п'ятниця
арк. 42

Бабуся Яковіха

Як я iду до породiлi, ще нєма дiтятi, то прихожу i молюсса, поздороукаюсса - поклонюсса свєтим i моулю: "Іде пречістая Божая Маті, iдє горею, нєсє ключi з собою, стрiчає єє сам Господь i поутає: "Куда iдєш Божая матi?" "Iду до Уляни дєтей рожатi, костєй ростворатi, на сей сьвєт дєтєй пускатi".

Од крікс - Господу Богу помолюса, Прeчiстой свєтой поклонюса. Пречiстая Матi прійді до єтого дiтятi крiксоу шептаті. На панскіє дєтi згонятi, на панскіє, на жiдоускiє, на циганскiє, на попоускiє. Iдiть ви, крiкси, купатіса, на очеретiнки чеплятiсa - там будуть панскiє дети купатiсa, на нiх будуть усє крiкси чеплятіса, а єтому дiтятi треба спатi, гулятi i тiйлу прiбуватi - в iм'я Отца i Сина.

арк. 43

Баба кружка стала обводiть, iкони миє i той води дає породiлi - шоб добре було родiть i у всєех у хатi узлiкi, хто не є i де є, то всє порозв'язуває.

Баба скiдає трі раза лєтнiка (ткана вовняна спiдниця) свого i надєває на єє. Колi баба входiть, то нє можна нiчого казать: i "добрий вечiр" не можна, каже, колi одбєрає дєтя: "Царскiє врата ростворiцца, Раби Божiї Аннина череса росступiцца". Пупчіка одрезивалі коліс, тєпер нє, до гребьонкі, а хлопцеві на сокіре.

Туольскі положа в колиску, то треба об'язательно у пєльонку печинкi (з печi глини), угля i солi, штуркає iголку, шоб нє боялоса уроку.

Колі до породiєлi iде чужа жуонка, то як має мєсяч[к]у, то треба завязаць соби червону лєнточку.

арк. 44

Баба об'язательно ходiть до породєлi целую недєлю, варiць узвар i носiць йой єсьтi, а уже у недiлю напєкає перогов i разного, кашi i бутилку до кашi, iде з дiдом до онукі, шоб вона розв'язувала вже. Налiває в міску води i свящоноє води, баба ложiт барвiнку, калiну i полiває онуки до рукi воду i витiрає своїм подарком, которого дає бабi, шоб на том сьвєтi булi руки чiстиє, нє в кровi - шо коло єє пораєца, тодi сiдають бесєдують (обiдають). Наприкiнци бере баба тарєлку i каже: "Давайте на мiло i косьнiкi, хто дасть больше грошей, той б'є горшка i тиє черепкi хватають, нєсуть с кашею додому, дают детям кашу, а черепки закопують на городi, шоб гарбузiкi рослі.

На початок

с. Середня Рудня Чорнобильщина
на Київщині над Дніпром

арк. 45

  1. Беременной нє можна переступать через верівку, бо пуповіна закрутіцца за шию і через волоку.
  2. У пріполу нє можна брать нічого, бо сип на дітяті. Через уголь не можна брать - бо єстіме. Через пурог не можна нічого брать, бо висипка буде.

На Головосєику нє можна фрукти єси, шоб чірки нє нападалі і рєизать нічого не можна.

Коліс, колі було головосєикі, то по рєчках, по криніци була вода с кров'ю, через то нє єдять скоромного.

Колi рожає чi жонка, чi худоба, то хто приде в хату в той день, то скiнь хвортух, шоб лєгче було.


Родини

3.10.1926.

арк. 46

Колі уже має рожать жонка - то баба пріходіт і с чоловєиком берут пуд рукі, водят по хаті - так будуть волочіт, шо нічим і нє дєйствує; мені коліс за первим так доволочілі, шо нічого не чуствувала, а колі ще - то подопресса коло печи і чоловік коліном у спину як зачне біт ... шо сіли нє хвата! А тоді кажут - дміс! - а то ще пудвєшивают - вузьме обруча попуд рукі та зачепіт за трам - та так і зомлєє ... або ще в ступу сажают, та там вона товчецца седячі, і лєжачі не можна родіт, треба стоячі, а чоловік її коліном у спину б'є.

То ще а у которой [замовєно] то водят, а то як скоро станє, то й вже. То нема нічого - нащо водіт? Уже баба там забере те дітятко, а вона кладецца на солому.

На полях олівцем: щоб легше рожать отак коло припічка і дмуха в комин.


Дитина - зноски

с. Городець

арк. 47

Як двоєй жонки зіийдуцца з дітьми, то кажуть: "Сонце й мiсяц - то двоє, ростiть дєткi обоє". То тиє дєті звуица "зноскі", та ще як у хаті стрінуцца, то нє добре, - [поуд нєском]. Колі пріносять хрестіть, то виходять на двоур і там пере[...]. А як жонка знєсецца з циганкою, то замєчають проти циганоук - то як знєсєцца, то жонка поудимає дєтя, то циганка каже: "Поудимаєш високо, закопаєш глиубоко".

арк. 48

Першу пряжу дівчина несе на оброк у церкву - натикає з неї рушніка, намітку - ці, що і несе, вєша на образ чі стол. Колі хлопец плєте постола, то перший раз кінє його в піч - постол горіць, а вон бєгає голи - скінє сорочку - кружки хати.


Кумін Руов

с. Городець Савва Онищенко
7.ХІІ. б/р

арк. 49

В кумі беруць ці добрих сосєдов, а больше своєих, але сестра з братом не йде в кумі. У нас колі дєці нє вєдуцца, умераюць, то [стринниє] куми беруць (стрічних). Бацько виходіць на вуліцу і першого стринного просіць у куми. Кум с кумою можуть целовацца; але нє женяцца. То є коло Вовруча "Кумін Руов". То, кажуць, куміє похресцілі діця та шлі додому, а воні булі молодиє, то їм захотєлос чогос другого, то колі воні пошлі водтуль, то на том мєсци увалівса здоровий рув - то то і звецца через те "Кумін Руов".


с. Середня Рудня

арк. 50

Кожна баба хватає першою, прося з'їсти кашу, шоб бралі у першу в баби.

Послє всього садовлять бабу на борону i тянут до єє хати, а вона за те ставляє бутилку за те, шо затягнут. До року не стрижуть ні хлопца, ні дєвкі - коси на воду однєсє. Дівчини не стрижуть ніколі - бо сором без волос - хлопцу прідатошнєє воно, а дєвци вікачаєцци ковтуном тай нема. Колі набрякає цицка, то видаєває, віжiмає i те молоко на пiч на черiнь - шоб менш у грудях було, або бруском натiрає, то м'якше буде.


с. Виступовичi Овруцький р-н
8.ІV. 1926 р.

Кулина Прищепа

Хрестини

Баба до породєиллi повiнна нєсьтi пельонкi, сповівача i м'ятнiк (хусточку, чепчик) i хлiб. Як переступіть через порiг, то поздоровкаєца i береца за роботу.

Колі вона уже родіть, а колі от жуонки, як ходіть дітям, та переступіть веровку, то уже єй тіжіло родіть. Тоди бабка чі хто в хаті є, кладе веровку, і вона переступляє треічі, щоб дітя не замоталося, а як обруч переступіла, то спускають трі раза под неї. Обрезають рожка зо стола, шо то наче стуол - престол, то як свячене, і дають піть с свячоною водою, Мате Божую обміть та дать випіть, то лекше рожає. Тоди вже бабка пуповінку одрезає - трі палца од жівотка і трі од ніточкі, і так хорошєнько перев'же льоном і одрєзає.

То в нас тєпер бабок нє прізнают - всє окушоркі - а шо вона зна? Нічого вона не зна - така молодєнька, сє в одной жуонкі прірєзала так пупчіка, шо аж кров полілас с жівотка, та й утьок пупчічок да жівотік спух; нещасьніньке посінєило - то сє позвалі бабу да баба докончіла - то сє добре? Всьо равно без баб нє будє, і тепер кушорка і бабка є коло породєллі - от я у вучітєлькі прімала дітя і кушорка била. А вона мене кліче: "Куліна" - як я йоі баба, а вона онука - сє так [сьвєт] настав.

арк. 51

Ну тоди вже, колі одмєрає пуповінку - класьті в купєль; туди даєца свьєщоной води i грошi серебрения для бабi, а зiлля нiякого не кладеться - любистку або м'яти, васильків. - Нє. То туолькі в пєсьні співаєца:

Уже колi викупає, то баба хрещає - дає м'я - хлопцю Йван, а дєвци Марiя - бо, бува, помре нехрещоне, то шоб не жалiлося.

Спов'є i дає матерi, найперед сама поцiлує: - А Батькові дає? І батькові. У колиску, чі пуд постєль кладе ножа й голку, печiину i суоль. Жуонки нє пускають на двуор 5 день после родов i нє дають спать.

А в кумі беруть хто понравіца; "Вузьмем, каже, вуон чє вона говурка", а породіля каже: "Кого вже ти хочеш, за кума то й бери".

арк. 52

Як нє вєдуца дєті, то сєстру і брата берут з одноє хати, або стрийних (зустрічних). Кума нєсє крижмо, а кум хлєиб. Тож як нє ведуца, то закуповують дєтєй, греих як молодиє люді закуповують.

А закуповуют, то от: посадовім за стол кумі, дають гроші й хлєйб, а батьки уже далі дітя: "Мінє на славу, вам на слугу" - випілі, закусілі тай уже - як нє вєдуца, то так тулькі роблять. Як іде до христу, то кумі дають [жічку] пуд паху.

Колi несуть до хресту, то баба дає дiтя на рукi кумi, беруть хлеиб i суоль, кiдають на росходнiє дорогi.

Як iдуть до вiводу то як стрiйниє жонкi з дєтьмі, то поцелуца i треба сказать:
Шо думають дєткі, хай буде дєткам
Шо думає матка, хай буде матци.

Послє хресту рукi миє: баба прiносiць води i з повного вєдра, дев'ять ложок вольє i онука (породiлля) зливає бабi: "Очiщаю вашi руки, а свою душу ", дає подарка, бо на том свєиті до стовпа прiв'єжать.

арк. 53

Як почастують, до рук (до зливок) бабiну уже кашу ставлять на стуол, тодi крiчать: "Кому бiць кашу, кому?" - то вже кум должон бiць - зрєзають вєрха на тарiлку i вже хто дасць буольше грошей на кашу, перви дає кум, тоди кума, а тодi вже другi - i кум б'є так, щоб горщик розлєтєвса, а каша стояла - то тодi розрєизають i єдять, пробують чі добра бабiна каша. "Мало солi, мало яєць" - то вудумляють, крічать, сповають.

А тi грошi дiлять мiж бабою i породiлєю, то колiс вєзлi послє кашi бабу на боронi - i менє на возу вєзлi, то 7 кварт горєилки купіла i тоди вже сорочка - подарок бабi, вона надiва ту сорочку на верх, як везуть.

Через 7 недєиль послє виводу розносіть пiрогi, до бабi, до кумов, по 5 пiрогов.

То воно й пройде (біль).

арк. 54

А колі віпадають зубі, то несе на горище, кідає і каже: "Мішка, мішка, на тобєи костяни, дай мінє стални".

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського.
Рукописні фонди. Ф. 1-2 дод., од. зб. 270, арк. 15-54.

На початок
На початок