"Архіви України"
№ 1-2 / 2001

ДО ІСТОРІЇ АРХІВНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

I. Б. Maтяш

ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГАЛУЗІ АРХІВНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ
1920-1930-х РОКІВ

Поглиблення практично орієнтованих наукових досліджень у галузі архівної справи в Україні в 1920-1930-х рр. актуалізувало проблему становлення системи організації архівної науки: вирішення загальних і конкретних проблем науки, генезису органів управління наукою, створення наукових центрів та установ, активізації впливу форм організації на поступ науки.

Із підпорядкуванням у січні 1923 р. ВУЦВК центрального державного органу управління архівною справою розвиткові архівознавства гарантувалася державна підтримка. Першим центром наукових досліджень у галузі архівної справи став відділ архівознавства Укрцентрархіву. Впродовж першого року його діяльності губархи отримали інструкції "Про розборку архівних матеріалів", "Про роботу Губерніальних Історичних Архівів", анкету з обліку історико-революційних матеріалів. Було проведено двотижневі курси архівознавства у Харкові та Києві. Планувалося створення "консультативно-технічного бюро" для розв'язання питань "зовнішньої охорони" архівних документів. Готувалося відкриття спеціальної хімічної лабораторії. Постанова ВУЦВК та РНК УСРР від 16 грудня 1925 р. "Про Єдиний державний архівний фонд УСРР" розширила завдання відділу розробленням принципів класифікації ЄДАФ і методики створення його основної картотеки, організації картотек архівних фондів, утрачених фондів, "фондів у організованих архівах". Активізація архівознавчої роботи потребувала організації науково-дорадчого органу Укрцентрархіву для "пророблення науково-організаційних питань". Відтак, згідно з постановою колегії Укрцентрархіву від 22 грудня 1926 р., було створено науково-дослідну нараду в складі завідувача відділом архівознавства ЦАУ В. Веретеннікова (голова), ученого архівіста ХЦІА М. Тихонова (секретар), учених архівознавців: В. Барвінського, В. Мігуліна, інспекторів-інструкторів: В. Нікітіна, В. Глухенького1. До її компетенції входило вирішення найскладніших архівно-технічних питань, виконання технічних завдань колегії й завідувача ЦАУ2. Із січня 1927 р. вона функціонувала як науково-архівна нарада при ЦАУ, розглядаючи питання фондування, концентрації архівних документів наукового й довідкового характеру, формування справ у діловодстві, концентрації газетного фонду, підготовки збірника примірних описів, розроблення норм архівно-технічної роботи, аналізу тематики запитів у читальних залах. "Основними лініями" архівознавчої роботи нарада визнавала інструктування архівних установ з архівознавчих питань, розподіл архівних документів по українських архівосховищах, популяризацію архівної справи, лабораторні дослідження раціональних способів укладання, вимірювання, знепилювання архівних документів3.

Якщо "класичні" проблеми архівної справи (методика розбирання, описування, принципи класифікації документів та ін.) ЦАУ могло вирішувати силами співробітників відділу архівознавства, то вироблення вимог до належних умов забезпечення збереженості документів чи розроблення проектів обладнання архівосховищ вимагали залучення фахівців інших галузей. Прийнятними формами такої співпраці стали спеціальні наради або запрошення спеціалістів для виконання конкретних робіт. Скликана в квітні 1928 р. при відділі нарада розглянула питання "про техніку зовнішньої охорони архівних матеріалів". Її учасники обговорили шляхи подолання "труднощів, що їх доводиться мати в цій галузі архівним робітникам в їх повсякденній роботі" та прийняли ухвали щодо закріплення та відновлення написів олівцем, про клей для підклеювання архівних документів, про загальні умови зберігання архівних документів4.

Значну увагу відділ архівознавства приділяв питанню про типи стелажів для архівних документів, оскільки архіви мали "різнохарактерне та небажане з погляду архівної техніки стелажне устаткування"5. Проекти стелажного обладнання розробляла бригада в складі В. Веретеннікова, М. Гливенка й запрошених інженерів: професора М. Чайковського, І. Малишевського. Після "попередньої теоретичної науково-архівознавчої проробки" ключових питань було вирішено зупинитися на магазинній системі: будувати кількаповерхові стелажі заввишки до 2,5 м, щоб обходитися в архівосховищах без драбин. Ішлося переважно про дерев'яні конструкції, металеві не рекомендувалися. Розглядалася можливість застосування в приміщеннях висотою понад 4,5 м конструкції стелажів із висувною штахетною підлогою на висоті близько 1 м від підлоги. Було встановлено вимоги до розмірів стелажів (висота 2-2,5 м, проходи між стелажами - 80 см, відстань між полицями - 25 см, між стійками - кратна 30), визнано за бажане використання пересувних полиць. Експериментальне впровадження розробки відбувалося на базі Центрального архіву революції впродовж 10-12 днів, за які вдалося виявити дефекти конструкції. Цією групою 1929 р. розроблявся й типовий проект будинку для окрархів. Відділ архівознавства працював також над проектами багатоповерхового металевого (або змішаного) стелажного обладнання. Важливу роль відігравала дійова участь у таких розробках інженерів.

Співпраця ЦАУ УСРР із ентомологічним відділом Харківської крайової дослідно-сільськогосподарської станції закладала наукові основи забезпечення збереженості архівних документів. "Щоб боротьбу з архівними шкідниками провадити планомірно і в цілком науковий спосіб"6, 1928 р. завідувачем відділу професором В. Аверіним проводилося систематичне збирання всіх видів шкідників для дослідження. Укладена вченим "Інструкція по збиранню архівних шкідників"7 орієнтувала працівників архівних установ на ретельне виявлення шляхом загального і детального огляду шаф, полиць, матеріалів тощо всіх видів комах (у різних стадіях: хробаків, лялечок, дорослих) для вивчення їх і винайдення способів боротьби з ними.

1928 р. відділ архівознавства розробив Положення про науково-довідкові бібліотеки при центральних і крайових архівах, згідно з яким при ЦАУ створювався обмінний фонд, виділялися кошти на придбання літератури. Завдяки зусиллям співробітників відділу налагоджувалася планомірна робота з підвищення кваліфікації працівників різних категорій. Компетенція відділу поширювалася на перевірку професійної відповідності вчених архівістів та помічників учених архівістів усієї мережі архівних установ УСРР. Безпосередньо для такої діяльності, згідно з постановою Секретаріату ВУЦВК від 28 липня 1929 р., створювалася Центральна кваліфікаційна комісія на чолі з Р. Шпунтом.

Восени 1929 р. при відділі архівознавства з допомогою Українського інституту прикладної хімії задля "поставлення хемії на службу кращому зберіганню архівних документів по архівосховищах"8 було засновано "архівно-хімічну" лабораторію (зі штатом 2 особи: завідувач проф. І. Красуський, лаборант О. Палант).

Поступ архівістики в Україні та постійне ускладнення завдань, що виникали перед галуззю, зумовили невідкладну потребу створення при ЦАУ УСРР наукової установи. Першою такою науково-дослідною інституцією став Кабінет архівознавства, відкритий у червні 1930 р. Він складався з чотирьох відділів: I - зовнішньої охорони архівних матеріалів (для розроблення питань забезпечення збереженості та реставрації архівних документів); II - розбирання й описування архівних матеріалів (для вивчення досвіду та розроблення теорії описування); III - устаткування архівосховищ (для проектування архівних будівель та обладнання); IV - архівознавчої бібліографії та літератури (для створення науково-довідкової бібліотеки та поширення спеціальної бібліографічної інформації). Важливими структурними ланками нової наукової установи стали хімічна та ентомологічна лабораторії. До їхньої компетенції входили створення сприятливих умов зберігання архівних документів; науково-дослідна робота в галузі консервації документів; вивчення проблем реставрації документів. При кабінеті організовувалися постійно діючі виставки з палеографії, дипломатики, архівного обладнання, розпочалося збирання матеріалів для архівного музею, координувалася робота з підвищення кваліфікації та проведення консультацій.

Кабінет розмістився в будівлі Центрального архіву революції. Первісно новий структурний підрозділ ЦАУ УСРР очолив один із перших випускників Харківського ІНО, що прослухали архівознавчі дисципліни, В. Стрибульов (після його звільнення в зв'язку з мобілізацією на Донбас 19 березня 1931 р.9 посаду обійняв запрошений на роботу до ЦАУ аспірант Науково-дослідної кафедри української культури імені акад. Д. Багалія О. Сенченко), а його штатними співробітниками стали Н. Бондаренко, В. Веретенніков, М. Гливенко, М. Грибін, О. Насонова, О. Палант, І. Премислер. Роботою першого відділу завідував В. Веретенніков, який зайнявся передусім розв'язанням питань розбирання архівних матеріалів, вироблення планів роботи аспірантури, розроблення "археографічних правил" для судових документів. По лінії архівнохімічної лабораторії О. Палант продовжував вивчення умов зберігання архівних документів у архівосховищах УСРР, дослідження довговічності паперу, методів консервації паперової основи, придатності клеїв та ін. Архівно-ентомологічною лабораторією під керівництвом професора В. Аверіна створювалася зразкова дезинсекційна камера, досліджувався вплив клею на шкідників. Налагоджувалася робота науково-довідкової бібліотеки (завідувач - І. Премислер). На її базі починалася підготовка тематичних бібліографічних покажчиків: "Архівна справа та соціалістичне будівництво", "Форми первісного описування", "Найвищий тип описів" та ін. Наукові консультації для архівістів проводили В. Веретенніков, М. Гливенко. Задля встановлення контактів із найширшими масами архівістів консультаційна робота переносилася на сторінки журналу "Архівна справа".

Утім, існування Кабінету архівознавства як суто наукової інституції було нетривалим. У зв'язку з реорганізацією структури ЦАУ УСРР у березні 1931 р. створювалися сектори планово-інструкторський та кадрів; агітації, пропаганди та археографії. Кабінету архівознавства надавалися права науково-методологічного і методичного сектора, а його робота набувала "політичного змісту". Останнє означало зосередження основних зусиль на "обслуговуванні соціалістичного будівництва великою масою матеріалів практичного значення" та "обслуговуванні пролетаріату в боротьбі з класовим ворогом арсеналом документальної зброї"10. Головні напрями діяльності Кабінету з метою "очищення архівної роботи від залишків старих "архіваріусних" традицій"11 зосереджувалися на розробленні методології й методики з усіх основних галузей архівної роботи, науково-теоретичному обґрунтуванні архівно-виробничих питань, навчальній роботі з підготовки через аспірантуру науковців-архівознавців12. Нове "Положення про Кабінет Архівознавства при ЦАУ УСРР" (квітень 1931 р.) конкретизувало його завдання, що мали реалізовуватися в трьох аспектах: теоретичному (наукове розроблення питань архівознавства); практичному (розроблення методів використання архівної інформації: а) практичного значення; б) агітаційного та пропагандистського характеру через пресу, кіно, радіо, організацію виставок, екскурсій, музеїв архівних документів; архівного описування; археографічного опрацювання архівних документів, забезпечення їх збереженості; раціоналізації архівного виробництва); в) організаційному (проведення різних форм підготовки й підвищення кваліфікації архівних працівників: семінарів, курсів, зльотів, ВІПКП, аспірантури). Дещо змінилася структура Кабінету. Замість існуючих відділів організовувалися три секції: участі архівних установ у соціалістичному будівництві, раціоналізації архівного виробництва, підготовки кадрів. Штати встановлювалися постійні (працювали наукові співробітники, аспіранти) і тимчасові (для виконання окремих робіт запрошувалися фахівці за угодою). Положення закріплювало створення наукової бібліотеки, що мала комплектуватися виданнями з питань архівної справи (вітчизняними й зарубіжними) та спеціальних історичних дисциплін.

Кабінетом керував О. Сенченко, до компетенції якого входила організація його роботи, розроблення основних напрямів діяльності кабінету, методологічних і методичних питань усіх видів і форм роботи архівних установ, а також керування роботою секції підготовки кадрів. Хімічну лабораторію очолив новий завідувач - В. Куценос, наукову бібліотеку - М. Грибін. Питання практичного використання архівної інформації й утилізації архівних матеріалів розробляв В. Нікітін. Напрямом організації агітації й пропаганди архівних матеріалів через кіно, пресу, радіо, методикою проведення екскурсій і виставок опікувався І. Премислер. Консультаційною роботою кабінету керував В. Веретенніков, який особисто надавав консультації з усіх складних теоретичних і методичних питань. До його обов'язків входила також організація роботи третьої секції по лінії раціоналізації архівного виробництва, розроблення методів розбирання й описування архівних матеріалів з XIX ст., обліку роботи та норм виробництва, вирішення археографічних питань. Розробленням принципів описування документів до XIX ст. та історією дореволюційних установ займався В. Барвінський; проблемою раціонального стелажного обладнання архівосховищ, історією установ 1917-1921 рр., питанням розбирання матеріалів XX ст. - М. Гливенко. Комплектування основної картотеки ЄДАФ, інвентаризація фондів, підготовка покажчиків були покладені на О. Насонову. З питань теорії і практики архівної справи в Кабінеті архівознавства для "всіх архівів і всіх архівних робітників" проводилася постійна методично-консультаційна робота. Для компетентного обговорення найважливіших науково-організаційних питань було створено архівно-методичну нараду.

Секції Кабінету архівознавства працювали відповідно до визначених положенням завдань. У секції кадрів розроблялися програми семінарів підвищення кваліфікації, проводилися консультації (апробувалася нова форма консультацій - безпосередньо на виробництві). У квітні 1931 р. відбувся десятиденний зліт архівних працівників, під час якого діяли палеографічна та архівно-технічна виставки. У роботі секції раціоналізації архівного виробництва, крім консультантів, брали участь архівісти харківських архівів, працюючи за бригадним методом над складанням картотеки ЄДАФ. Детально вивчалося питання вироблення норм архівно-технічної роботи. З ініціативи секції проводилося хронометрування підшивання й нумерації документів, було вдосконалено форму обліку роботи в щоденниках. У секції використання архівних матеріалів на основі картотеки ЄДАФ складався список фондів, у яких зберігалися матеріали практичного значення, та фондів, що потребували монографічного описування. Співробітники секції склали інструкції з організації виставок матеріалів практичного значення. Хімічна лабораторія вивчала питання забезпечення збереженості архівних документів, проводила досліди з виготовлення клею для підклеювання пошкоджених документів парафінованим папером13.

Цікавий проект, спрямований на організацію обігу спеціальної літератури, розроблявся Кабінетом архівознавства в серпні 1931 р. Постійне збільшення невпорядкованого книжкового масиву, що накопичувався в ЦАУ та окрархах, спонукало до вирішення цієї проблеми через створення Центрального книжкового архіву. Проектована установа мала взяти на облік усі книжкові матеріали архівосховищ УСРР; постійно постачати відповідною літературою (відомчою, законодавчою тощо) всі архівні установи УСРР, бібліотеку Кабінету архівознавства, а також бібліотеки наукових закладів СРСР, у тому числі зарубіжною літературою в порядку обміну на потрібні ЦАУ видання; керувати передаванням непотрібних книжок до утилю. За умови створення ЦКА на початку 1930-х рр. могла бути налагоджена повноцінна робота довідково-інформаційного фонду.

Вартий уваги і метод вивчення форм підготовки кадрів крайових і місцевих архівних установ. Кабінет архівознавства розробив анкету, об'єктивні статистичні дані якої давали підстави для аналізу активності місцевих архівних установ і прогнозів у галузі архівної освіти. Результати анкетування, проведеного в жовтні 1931 р., засвідчили низьку активність архівних установ на місцях14, спонукали до активізації підготовки курсів при ЦАУ.

Питання, що вимагали колегіального вирішення, розглядала організована замість архівно-методичної нарада наукових співробітників кабінету. Уже в першому кварталі вона переглянула розклад занять архівознавчого факультету Харківського інституту педагогічної професійної освіти, уточнила план комплектування бібліотеки (як "загально-історичної, історико-революційної, широко-архівознавчої"), активізувала роботу з аспірантами, визначила перелік тем семінарських занять, приділила "особливу увагу" роботі хімічної лабораторії й зобов'язала В. Куценоса подавати статті про діяльність підрозділу до архівної періодики, і відтоді його публікації стали систематичними15. Крім того, в лютому нарада домоглася виділення валютних коштів для придбання необхідних для лабораторії обладнання та препаратів. ґрунтовну роботу кабінет провів з нормування архівно-технічної роботи, головними видами якої було визнано підшивку та підклеювання архівних документів, нумерацію аркушів, підготовку в'язок, перенесення й укладання архівних матеріалів16. Реальні надії на поліпшення матеріального стану архівів давала запропонована кабінетом організація госпрозрахункових бригад. У порядку експерименту влітку 1932 р. у Центральному архіві революції було створено таку бригаду, "підібрану на підставі досягнення найбільшої продукційності роботи в самий короткий термін - з кваліфікованих робітників та належним розташуванням на роботі й бригадиром на чолі"17. За результатами роботи бригади вироблялися рекомендації щодо переходу архівів на відрядну роботу, активно впроваджувану 50 років по тому.

Важливого значення надавалося бібліотечно-бібліографічній роботі. На засіданнях спеціальної бібліотечної наради розглядалися питання наукової організації формування бібліотечних фондів і довідково-інформаційної діяльності, обговорювалися засади підготовки періодичного бюлетеня "Архівознавча бібліографія". Ухвали наради поступово реалізовувалися, накопичувалася необхідна інформація, однак втілити в життя задум окремого бібліографічного видання не вдалося.

Події переломного для архівної справи 1931 р., котрий остаточно утвердив на всіх її напрямах марксистсько-ленінську методологію, спричинили чергову реорганізацію ЦАУ УСРР, що мала забезпечити перебудову архівної справи задля "служби соціалістичному будівництву". У червні 1932 р. Президія ВУЦВК затвердила нову "Уставу про Центральну Архівну Управу УСРР, її місцеві органи та установи, що є при ній та при її місцевих органах". Змінювалися назва й структура апарату управління, схема мережі архівних установ. У своєму складі Центральна архівна управа мала два структурні підрозділи: 1) сектор планування та кадрів, 2) науково-методологічний кабінет (так перейменували Кабінет архівознавства). На останній "уставою" покладалися такі завдання: розробляти методологію й методику з усіх основних напрямів архівної роботи; науково забезпечувати "архівно-виробничі питання"; вирішувати питання наукової організації забезпечення збереження архівних матеріалів; керувати науково-навчальною роботою з аспірантами для підготовки висококваліфікованих фахівців з архівного будівництва; "провадити методологічну та методичну роботу щодо підготовки кадрів архівних робітників"18. Зміна назви не вплинула на основні напрями роботи Кабінету архівознавства (археографічний, популяризаторський, забезпечення збереженості архівних документів та підготовка кадрів), але посилився ідеологічний контроль.

Широкому запровадженню в практику роботи архівних установ, зокрема в "організацію підготовки науково-документальної бази до використання"19, марксистсько-ленінської методології мали сприяти курси, проведені в жовтні 1932 р. Значні зусилля докладалися до налагодження діяльності відкритої при кабінеті 1932 р. історико-архівної аспірантури, реорганізованої 1934 р. в Історико-архівознавчий інститут аспірантури при ЦАУ УСРР. Серед структурних підрозділів управління (секретаріат; відділ організації та використання історично-документальної бази УСРР; редакційно-видавничий відділ; фінансово-бюджетна частина) Кабінету архівознавства вже не значилося. Повна ідеологізація всіх напрямів діяльності архівних установ вимагала інших методологічних підходів. Після чисток і II Всеукраїнського з'їзду архівних робітників архівна система втратила кращі наукові сили, а розвиток українського архівознавства значно загальмувався. З припиненням діяльності Кабінету архівознавства напрями його роботи забезпечували інші структурні підрозділи ЦАУ: в 1935-1936 рр. відбувся випуск аспірантури, проводилися курси підвищення кваліфікації, діяла архівно-хімічна лабораторія. Визначальним принципом роботи стало намагання закреслити здобутки старої школи, ствердити "єдино вірну" методологію - марксистсько-ленінську.

З огляду на непропорційність перерозподілу наукових сил між центром і регіонами важливого значення набула активізація архівознавчих досліджень на місцях. Першу спробу створення "науково-навчальної" установи місцевого масштабу здійснили волинські архівісти. У листопаді 1928 р. професор В. Гнатюк висунув ідею організації Історико-археографічного кабінету. Створювана при Волинському окрарху інституція випередила за часом навіть заснування подібної архівознавчої установи у Харкові. Діяльність Історико-археографічного кабінету мала полягати в дослідженні за документами переважно XIX-XX ст. матеріальної та інтелектуальної культури краю, налагодженні діяльності постійної біографічної комісії діячів Волині, проведенні інструктивних бесід "в справі методики науково-дослідної архівної праці". За основними напрямами діяльності це було краєзнавче товариство, орієнтоване на активне використання архівних документів, ознайомлення з результатами досліджень і методичної взаємодопомоги. На початку 1930 р. кабінет розпочав діяльність, об'єднавши навколо себе постійних дослідників місцевих архівних документів, результати наукової праці яких оприлюднювалися на пленарних засіданнях і мали друкуватися в "Записках Історико-археографічного кабінету". На засіданнях обговорювалися також інформація про наукові новини окрарху, принципи організації Біографічної комісії, що мала збирати матеріали для словника діячів Волині XIX-XX ст. Джерельну базу біографічних досліджень складали архівні документи, некрологи, мемуари. Першим етапом роботи стало створення структурованої за секціями картотеки, встановлення контактів з волиняками за межами Волині (академіком П. Тутківським, М. Корниловичем, Оленою Пчілкою, В. Новицьким у Києві, академіком В. Липським у Одесі, А. Лященком, В. Боцяновським у Ленінграді та ін.), науковими товариствами міст Коростеня й Шепетівки, Бердичівською секцією наукових робітників, Біографічною комісією та Комісією Правобережної України ВУАН, Інститутом єврейської культури. До словника мали увійти також біографічні довідки про відомих мешканців Житомира: М. Кудрицького, П. Абрамовича, В. Кравченка, О. Фотинського, В. Гнатюка. Завдяки зусиллям В. Гнатюка й І. Шабатіна архів "став на деякий час осередком, навколо якого почали гуртуватися житомирські науковці, учнівська та студентська молодь"20. Із від'їздом 1931 р. В. Гнатюка до Кривого Рогу, де він обійняв посаду завідувача кафедри місцевого Інституту професійної освіти, робота кабінету згорнулася.

Ще одна науково-дослідна установа місцевого значення - Кабінет архівознавства при КЦІА - мала серйозні перспективи на отримання офіційного статусу філії Кабінету архівознавства при ЦАУ УСРР. Питання про створення філії у Києві постало ще в 1929 р. одночасно з обговоренням першого проекту положення про Кабінет архівознавства за умови розроблення пакету установчих документів ("міркування про постановку роботи, про план роботи, про кількість робітників, кошторис"21) та достатнього наукового потенціалу співробітників. У грудні 1930 р. КЦІА звернувся до ЦАУ з проханням дозволити організацію кабінету та утворення інституту аспірантів, надіславши положення про аспірантуру, навчальний план, склад кандидатів на вступ до аспірантури і наукових керівників. Співпрацювати в цьому напрямі зголосилися відомі історики та архівознавці: В. Романовський, В. Данилевич, С. Маслов та ін. Діяльність Київського архівознавчого кабінету, який очолив І. Кравченко, в основному зосередилася на науковій підготовці архівістів. Інші архівознавчі питання вирішувала КФАК. Повноцінно розгорнути свою роботу кабінет не зміг.

У контексті питання про форми організації науково-дослідної роботи архівних установ заслуговує на увагу діяльність Археографічної комісії ЦАУ УСРР (1928-1931 рр.), котра відіграла важливу роль у теоретичному й практичному розробленні питань публікації архівних документів, використання архівної інформації. З огляду на висвітлення всіх напрямів роботи АК ЦАУ в дисертаційному дослідженні й публікаціях Г. Папакіна22, зупинимося лише коротко на основних віхах і напрямах її роботи.

Рішення про організацію Археографічної комісії при ЦАУ УСРР Мала Президія ВУЦВК ухвалила 13 листопада 1928 р. Уперше широке обговорення принципів діяльності "основної державної організації, що зобов'язана видавати систематичні збірники документів по основних проблемах історії України (особливо XIX і XX ст.)"23 відбулося на Всеукраїнській нараді завідувачів центральних і крайових історичних архівів (Харків, 10-17 грудня 1928 р.). Завідувач ЦАУ М. Рубач окреслив у загальних рисах концепцію проектованої інституції, вказавши на реальну можливість розмежування її функцій та завдань із Археографічною комісією ВУАН, Істпартом, Істпрофом. Орієнтація на виконання комісією політичних завдань створювала певні протиріччя між офіційними цільовими установками і науковими завданнями, що ставили перед нею представники "старої школи" (Д. Багалій, В. Веретенніков, Є. Іванов, В. Романовський, М. Слабченко та ін.). Їхнє загострення неминуче мало призвести до конфлікту.

Ще до остаточного затвердження положення про Археографічну комісію розпочала роботу архівно-технічна (архівознавча) секція. Запропонована В. Веретенніковим програма її роботи (схвалена 1 березня 1929 р.) полягала в підготовці таких серій видань: огляд найважливіших фондів України; огляд фондів типових місцевих установ України XVIII-XX ст.; пам'ятні книжки центральних і крайових історичних архівів; підручник з архівної справи і брошура "Архівна справа на Україні" німецькою мовою; списки фондів центральних і крайових історичних архівів. Робота архівознавчої секції мала два напрями: а) видання довідників для організації наукових досліджень "архівних багатств"; б) підготовка праць з архівознавства з метою популяризації архівної справи, дослідження архівно-технічних і теоретичних питань. Розробленням проспекту видання I тому "Огляду найважливіших фондів" та німецькомовної брошури займався В. Веретенніков, підручника з архівної справи - М. Гливенко та Є. Іванов. Робота секції сприяла остаточному вирішенню питання про легалізацію діяльності комісії.

Втілення планів стимулювала липнева 1929 р. постанова Секретаріату ВУЦВК, що зобов'язувала ЦАУ "посилити роботу щодо видання найбільш важливих документів по історії Радянської влади, по історії робітничого, селянського та національного руху"24. Уже в листопаді 1929 р. наказом по ЦАУ було призначено вченого секретаря Археографічної комісії - М. Горбаня. А в січні 1930 р. на засіданні Ради ЦАУ УСРР розглядався проект "Тимчасового положення про Археографічну комісію". В його обговоренні взяли участь М. Рубач, Ю. Іванов, Р. Шпунт, А. Громицький, О. Олександров, В. Веретеннікова, М. Горбань, О. Насонова, О. Юрченко. Проект передбачав три напрями діяльності комісії: а) видавання систематичних серій і збірок архівних документів з історії соціально-політичного та економічного розвитку України; б) підготовку описань, описів, оглядів найважливіших за науково-історичним значенням архівних матеріалів; в) публікацію популярних документальних брошур, "розрахованих на широкі робітничо-селянські читацькі маси"25. Згідно зі структурою, крім секцій, мали діяти постійні та тимчасові комісії для виконання спеціальних завдань, інститут дійсних членів і кореспондентів-співробітників. Намічалося створення технічно-архівознавчої секції та секції видання історико-революційних пам'яток ХІХ-ХХ ст. з постійними комісіями: історії радянської влади та радянського будівництва, історії робітничого руху, історії селянських рухів, історії національного руху, історії громадських рухів; видання джерел до соціально-економічної історії України (до XIX ст.). Роботу комісій мало організовувати й очолювати бюро у складі Голови, вченого секретаря, голів окремих секцій. Суттєво змінена за результатами обговорення проекту "Тимчасова устава про Археографічну комісію при ЦАУ УСРР" актуалізувала питання "освітлення історії класової боротьби" й відповідно першою визнала секцію видавання історикореволюційних пам'яток із п'ятьма комісіями, а до завдань архівознавчої секції віднесла видання праць з теорії та практики архівознавства. Загалом керівництво роботою Археографічної Комісії від затвердження планів роботи та персонального складу Бюро й секцій до ухвалення тих чи інших видів робіт покладалося на ЦАУ УСРР26.

На початку 1930 р. визначився персональний склад комісії, що остаточно сформувався в травні - червні. Членами бюро стали: М. Рубач (голова), М. Васильєва (вчений секретар), Д. Багалій, В. Веретенніков, Г. Карпенко. До історико-революційної секції увійшли: голова - М. Рубач, вчений секретар - М. Васильєва; дійсні члени: Н. Редін, Ю. Іванов, Т. Каретнікова, М. Волін, Р. Шпунт, Ф. Герасименко, С. Гольдберг; кореспонденти: Г. Терезанська, Г. Слободський, О. Олександров, В. Миронова, Н. Полонська, Г. Політур, Ф. Ястребов, А. Грінберг, Й. Хінчін; до секції видання джерел до соціально-економічної історії України увійшли: голова - Г. Карпенко, секретар - М. Горбань; дійсні члени: Д. Багалій, В. Веретенніков, В. Барвінський, Н. Мірза-Авак'янц, О. Оглоблин, В. Романовський, П. Федоренко, М. Свідзінський, А. Козаченко, І. Гуревич, І. Кравченко, С. Покровський, В. Камінський, Й. Ліберберг; кореспонденти: Д. Альперович, Г. Денисов; до архівознавчої секції: голова - В. Веретенніков, секретар - П. Білик; дійсні члени: М. Горбань, М. Гливенко, В. Барвінський, В. Романовський, Р. Шпунт, О. Рябінін-Скляревський; кореспонденти: М. Мінаєва, О. Насонова, П. Білик27.

Археографічна комісія працювала на громадських засадах. Відсутність хоча б однієї штатної посади гальмувала темпи роботи. Зосередження основної діяльності в столиці не забезпечувало широкої географії виявлення історичних джерел і використання досвіду й наукового потенціалу місцевих архівних установ. Із розгортанням планомірної роботи АК виникла потреба створення місцевих філій у найбільших центрах України.

Перша офіційна філія АК утворилася в Києві - визнаному українському науковому центрі28. Ініціативу КЦІА підтримало ЦАУ УСРР. 26 травня 1930 р. бюро АК визнало за доцільне утворення Київської філії з включенням до єдиного видавничого плану комісії її планів. Головою комісії затвердили В. Камінського, вченим секретарем - І. Кравченка. На них покладалася відповідальність за добір кадрів. До співпраці намічалося залучити відомих київських археографів та науковців: К. Антиповича, А. Грінберга, М. Грищенка, Г. Денисова, Д. Зайченка, П. Клименка, С. Кокошка, О. Оглоблина, С. Покровського, Г. Політура, Д. Похилевича, В. Романовського, І. Слизького, Й. Хінчіна та ін. Конкретна робота філії планувалася з підготовки чотирьох серій видань: науково-археографічних; з історії селян і селянських рухів; з історії Радянської влади; з історії робітничого класу й робітничих рухів. Хронологічно збірники документів охоплювали XVI-XVII ст. ("Матеріали до історії торговельного капіталізму на Правобережжі") - 1930-ті роки ("Матеріали до історії комбідів і КНС на Київщині 1919-1930 рр."). П'ятирічний видавничий план філії включав 42 назви загальним обсягом 629 друк. арк.

Цікавим проектом КФАК була спроба підготовки на базі єврейської секції КЦІА за участю Інституту єврейської культури ВУАН, очолюваного проф. Й. Лібербергом, періодичного видання "Археографічні записки". Публікації архівних матеріалів з історії революційного та робітничого руху серед євреїв, про економічне становище і соціальне розшарування єврейської людності в XIX та XX ст.; наукових оглядів архівних фондів, що висвітлюють громадсько-політичні рухи серед євреїв, розклад єврейських дрібнобуржуазних партій та більшовизацію єврейських робітничих мас, історію єврейського архівознавства, теоретичні й практичні проблеми єврейської архівної справи - таким передбачався основний зміст "Записок"29.

За прикладом киян планувалося створити філію в Одесі. У жовтні 1930 р. голова АК ЦАУ Р. Шпунт, прибувши до чорноморського міста на нараду, переконав місцеву наукову громадськість у необхідності "децентралізації археографічної роботи". Нарада ухвалила організувати оргбюро у складі Р. Шпунта, завідувача крайістархом Я. Таніна-Вейсмана, вченого архівіста О. Рябініна-Скляревського. За твердженням Г. Папакіна, йому "докладно за документами простежити діяльність Одеської філії АК не вдалося"30. Однак про існування цієї інституції в 1931 р. збереглися побічні свідчення відносно початку роботи філії: звернення до Одеської філії з пропозицією подати план видань на 1931 р., теми, прізвища авторів-упорядників. Зберігся також один протокол засідання комісії, в якому відбита участь одеських археографів у загальноукраїнських збірниках31. Арешти М. Слабченка (1930) і О. Рябініна-Скляревського (1931) позбавили Одеську філію основних наукових сил, спричинили згортання її роботи.

1931 року припинилася й діяльність Археографічної комісії ЦАУ УСРР. Не останню роль у цьому відіграло обговорення підсумків видавничої діяльності на засіданні Ради ЦАУ 24 грудня 1930 р. і висновки комісії НК РСІ з чистки апарату ЦАУ та архівних установ м. Харкова. Рекомендації Ради ЦАУ з цього питання стосувалися кадрових змін, зокрема поповнення складу бюро АК науковцями-марксистами та новим працівником ЦАУ Ф. Герасименком. Засідання бюро пропонувалося зробити постійними, а для додаткового редагування (насамперед політичного. - І. М.) ввести "постійний редакторат у складі трьох осіб"32. Комісія з чистки дала діяльності Археографічної комісії негативну оцінку. Основним недоліком роботи АК представник НК РСІ вважав "замкненість" архівної праці, відірваність її від життя, "невміння пов'язувати свої плани і темпи з зовнішнім світом"33. У зв'язку з цим значно актуалізувалася проблема забезпечення архівних установ "політично" надійними працівниками, побудова справжнього "радянського архіву". Як наслідок - вимога перегляду структури ЦАУ з фактичною ліквідацією Археографічної комісії і створенням секторів обслуговування (адміністративно-господарського), архівознавства, популяризації і практичного використання архівних документів, організаційно-інструкторського; встановлення особистої відповідальності авторів, редакторів археографічних видань і тіснішого узгодження тематики збірників з планами Інституту історії партії при ЦК КП(б)У та Інституту радянського будівництва і марксизму34. Крапку в діяльності Археографічної комісії поставила вимога: "Органічно пов'язати археографічну роботу з одним із секторів ЦАУ, залишивши АК в ролі постійного дорадчого наукового органу прийому (рукописів праць)"35.

Загалом організація науково-дослідних робіт у галузі архівної справи в УСРР у 1920-1930-х рр. свідчить про чітке усвідомлення керівництвом центрального управління необхідності наукового забезпечення розвитку галузі, створення української школи архівознавства. Основні напрями наукових (історичних, технічних, хіміко-біологічних) досліджень, започаткованих відділом архівознавства ЦАУ, передбачали забезпечення практичних потреб архівних установ, підготовку кваліфікованих фахівців, створювали передумови для організації наукової архівознавчої інституції. Першою науково-дослідною установою в галузі архівної справи в Україні став Кабінет архівознавства ЦАУ УСРР (1930-1934), діяльність якого характеризувалася пошуками ефективних форм роботи. Раціоналізація архівних технологій, розроблення програм семінарів підвищення кваліфікації, встановлення норм архівно-технічної роботи, створення картотеки фондів ЄДАФ, створення бібліографії архівних видань, проведення постійних виставок з палеографії, дипломатики засвідчували значний науковий потенціал української архівознавчої школи. Важливе значення для підтвердження необхідності наукових досліджень в архівній справі мали спроби створення місцевих наукових установ: Історично-археографічного кабінету при Волинському окрарху (1930-1931) та Київського архівознавчого кабінету при КЦІА (1931). Із моральним і фізичним винищенням представників "буржуазного архівознавства" за результатами "чисток" і сфальсифікованих звинувачень та повною ідеологізацією архівної справи архівознавчі дослідження в УСРР на тривалий час загальмувалися.


1ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 448, арк. 2.повернутися...

2Там само, спр. 249, арк. 299.повернутися...
3Там само.повернутися...

4Постанова Наради при відділі Архівознавства в справі техніки зовнішньої охорони архівних матеріалів // Бюлетень ЦАУ. - 1928. - № 4 (36). - С. 2-4.повернутися...

5Про архівне стелажне устаткування // Бюлетень ЦАУ. - 1928. - № 4 (36). - С. 7.повернутися...

6До всіх центральних, краєвих історичних архівів, окрархів і Головархіву АМСРР: Обіжник ЦАУ УСРР // Бюлетень ЦАУ. -1928. - № 5 (37). - С. 6.повернутися...

7Аверін В. Г. Інструкція по збиранню архівних шкідників // Бюлетень ЦАУ. - 1928. - № 5 (37). - С. 6-7. повернутися...

8Куценос В. Розгорнути перевірку лабораторних дослідів на практичній роботі архівів // РА. - 1931. - № 2 (17). - С. 51-53.повернутися...

9ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 1289, арк. 32.повернутися...

10Сенченко О. До роботи Кабінету Архівознавства ЦАУ УСРР // Бюлетень ЦАУ. - 1931. - № 4 (72). - С. 7-8. повернутися...

11Там само. - С. 8. повернутися...

12[Про реорганізацію структури ЦАУ УСРР та завдання структурних підрозділів]: Обіжник до всіх центральних і крайових історичних архівів, Головархіву АМСРР та до всіх МАУ, № 03/72 від 15. 03. 1931 р. // Бюлетень ЦАУ. - 1931. - № 3 (71). - С. 5. повернутися...

13[Насонова О. П.] О работе Кабинета Архивоведения при ЦАУ УССР // Архивное дело. - 1931. - Вып. III/IV (28/29). - С. 77-79.повернутися...

14ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 1484, арк. 30. Питання анкети: які форми підвищення кваліфікації архівних працівників було організовано протягом року; кількість працівників, охоплених семінарами й курсами; дисципліни, що викладалися на курсах. повернутися...

15Куценос В. Клей в архівній справі //РА. - 1931. - Кн. 3 (18). - С. 96-97; Він же. Клей для парафінового паперу // АРУ. - 1932. - № 4/5. - С. 414-416; Він же. "Домовий грибок" і способи боротьби з ним // АРУ. - 1933. - № 7/8. - С. 208-213 та ін. повернутися...

16ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 1669, арк. 12.повернутися...
17Там само, арк. 14. повернутися...

18Устава про Центральну Архівну Управу УСРР, її місцеві органи та установи, що є при ній та при її місцевих органах // АРУ. - 1932. -№ 1/2. -Додаток. - С. 1-8. повернутися...

19ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 1669, арк. 36.повернутися...

20Верба Ігор, Кондратюк Руслан, Костриця Микола. Гнатюк Володимир Якович // Українські архівісти: Біобібліографічний довідник. - Вип. 1. - К., 1998. - С. 90. повернутися...

21ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 1045, арк. 1.повернутися...

22Папакін Г. В. Археографічна комісія Центрального архівного управління: історія створення і науковий доробок. - Дис. канд. іст. наук. - К., 1994. повернутися...

23Всеукраїнська нарада завідателів центральних та краєвих історичних архівів // АС. - 1929. - Кн. 9/10. - С. 13. повернутися...

24ЦДАВО України, ф. 1, оп. 5, спр. 27, арк. 89, 93-94; ф. 14, оп. 1, спр. 1018, арк. 5. повернутися...

25Там само, ф. 14, оп. 1, спр. 1086, арк. 12-12 зв.повернутися...

26Тимчасова устава про Археографічну комісію при Центральному Архівному Управлінні УСРР // АС. -1930. - Кн. 1 (12). - С. 74-75.повернутися...

27ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 1214, арк. 31-32; спр. 1086, арк. 148. повернутися...

28Київська філія Археографічної Комісії Центрального Архівного Управління УСРР // АС. - 1930. - Кн. 3 (14). - С. 129.повернутися...

29ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 1208, арк. 25-28.повернутися...

30Там само, арк. 87. повернутися...

31Там само, спр. 1298, арк. 154 зв.повернутися...

32Там само, спр. 1087, арк. 54-55.повернутися...

33Бро. Уроки чистки // РА. - 1931. - Кн. 1 (16). - С. 7.повернутися...

34ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 1087, арк. 54-55.повернутися...

35Там само, спр. 995, арк. 36.повернутися...

На початок
На початок