"Світ ловив мене, та не спіймав"
300-річний ювілей українського генія Григорія Сковороди припав на час чи не найбільших за сторіччя випробувань для української державності, національної ідентичності та духовності. Сьогодні його особистість стає зразком доброчесності, а творчість і духовна спадщина – об’єднуючим імперативом для сучасних українців. Григорій Сковорода був ідейним предтечею становлення нової української літератури, видатним філософом-мислителем, письменником, педагогом, музикантом, знавцем античності і поліглотом.
Час великих випробувань сприяє появі знакових митців, мислителів, діячів. Нащадок козацького роду народився 3 грудня 1722 р. у містечку Чорнухи Лубенського повіту. У семирічному віці батьки, Сава та Пелагея, віддали його на навчання до школи. Восени 1734 р. Григорій розпочав навчання у Києво-Могилянській академії, яке тривало з перервами майже 10 років. Серед його вчителів – богослов, філософ і поет Георгій Кониський, перекладач, поліглот Симон Тодорський, богослов, філософ, культурно-освітній діяч Мануйло Козачинський.
1742 – 1744 рр. у результаті конкурсного відбору провів при придворній капелі російської імператриці Єлизавети, де, окрім життєвого досвіду, здобув ще і додаткову музичну освіту.
Повернувшись до Києва у 1744 р., студіює піїтику, риторику і філософію у Києво-Могилянській академії.
Під час служби в російській місії в м. Токаї (1750 – 1753) Сковорода відвідує Австрію, Угорщину, Польщу, Словаччину, ймовірно Італію, Німеччину, Чехію.
Після повернення у 1753 р. на батьківщину вчителює у колегіумі м. Переяслава, працює домашнім учителем і вихователем сина поміщика Степана Тамари у його маєтку в с. Коврай неподалік Переяслава, викладає у Харківському колегіумі.
1769 р. починає вести життя мандрівного філософа, яке тривало 25 років до самої його смерті. Подорожував переважно Слобожанщиною, відвідав Київ, Харків, Бабаї, Валки, Великий Бурлук, Гусинку, Ізюм, Куп'янськ, Липці, Моначинівку, Острогозьк, Охтирку. Тоді ж з’явилися його перші філософські діалоги, Езопові байки, релігійні трактати, в яких переплітались біблійна тематика та ідеї стоїцизму, платонізму, епікурейства. Головним сенсом свого життя великий філософ вважав самопізнання, тому, як свідчить легенда, відхилив запрошення цариці Катерини ІІ обійняти посаду придворного філософа.
Зустрів смерть 9 листопада 1794 р. у селі Пан-Іванівка (нині – Сковородинівка Харківської області). За переказами, мислитель знав день своєї смерті, підготував могилу та заповів написати на ній слова, які нині знає увесь світ: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Як завважував літературознавець Сергій Єфремов сучасники бачили в Сковороді «мандровану академію», а його самого – вартим за цілий університет і коли треба було знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, то шукали її саме між його учнями – «сковородинцями».
У свідомості сучасників Григорій Сковорода поруч із Тарасом Шевченком, є символом української духовності, а виняткова значущість сковородинківської спадщини вкотре зумовлює неосяжне розмаїття інтелектуальних запитів до його творчого доробку та біографії. Неабияка зацікавленість та сталі дослідницькі устремління змушують нас звертатися до першоджерел.
Цьому завданню підпорядкований джерельний потенціал державних архівів, залучений до пропонованого увазі дослідників виставкового проєкту. Ініційований Державною архівною службою України та втілений Центральним державним історичним архівом України, м. Києва, Центральним державним архівом-музеєм літератури і мистецтва України, Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України, Центральним державним аудіовізуальним та електронним архівом, Державними архівами Полтавської та Харківської областей, виставковий проєкт містить 91 архівний документ, які дозволяють поглянути на епоху Українського бароко XVIII ст. крізь призму творчості і життєвого шляху мислителя цієї доби, відтворюють дух цього важливого періоду в історії України та роль і значення постаті Григорія Сковороди.
Надзвичайний інтерес для дослідників становлять першоджерела біографічного характеру, зокрема, документи ревізії міста Чорнухи Лубенського полку 1734 р. та 1745 р., у яких значаться Савка Сковорода (1734), Пелагея Сковородиха (1745) – батьки Григорія Сковороди; реєстр малолітніх українських співаків імператорського двору, серед яких під № 7 значиться «Григорей Савельев син Сковород», автографи Григорія Сковороди на документах Харківського колегіуму 1760 р., 1768 р., документи про його роботу у цьому навчальному закладі 1768 р., 1769 р.; копія автобіографії філософа.
Представлені зображення оригіналів та копій творів Григорія Сковороди, серед яких «Сад Божественных песней» [1757], «Басни Харьковскыя» [кінець 1760-х – 1770-х], [«Кольцо»] «Дружескій разговор о душевном мире» [1773-1774], «Разговор, называемый алфавит, или букварь мира» [1774], «Израильский змій, или Картина, нареченная: День. Схожа на Икону, называемую Еллински: Пестунъ Алкивиадовъ. И на Египетскую лево-деву: Сфинкс. Написана 1776 года. Поновлена 1780 года» та інші; зразки епістолярної спадщини філософа, зокрема, лист художнику Якову Долганському від 25 лютого 1773 р.
Низка архівних документів присвячена біографії мислителя: спогади Михайла Ковалинського, копія статті «Сковорода Г.С.» у виданні «Grand dictionnaire universel du XIX esiècle» [«Великий універсальний словник XIX століття»], розвідки і статті авторства Володимира Бонч-Бруєвича, Домета Олянчина, Дмитра Багалія, Віктора Петрова, Павла Тичини та ін.
Також представлені переклади віршів Григорія Сковороди з латинської мови, виконані Миколою Зеровим, титульний аркуш збірки перекладів листів і віршів мислителя з грецької та латини, підготовлені Давидом Бродським, переклади байок на португальську мову, які для пропагування творчості українського філософа за кордоном здійснила українська та бразильська письменниця, перекладачка і науковиця Віра Вовк (Віра Остапівна Селянська).
До експозиції включена низка образотворчих творів, присвячених філософу – фотокопії портретів Григорія Сковороди роботи Валентина Сізікова, скульптурних робіт Івана Кавалерідзе, Ірини Мельгунової, Якова Леуса.
Значний масив першоджерел висвітлюють комемораційні заходи від 1920-х до 2000-х років. Це, зокрема, звернення професора Дмитра Багалія, листи Президента Української Академії наук Миколи Василенка, мешканців м. Лохвиці щодо організації ювілейних заходів та увічнення пам’яті філософа у 1922 р. Тут є документи, пов’язані з діяльністю Української студентської громади ім. Григорія Сковороди в м. Празі (1923 – 1925). Цінними є офіційні документи – постанова Харківського губернського виконавчого комітету про перейменування села Пан-Іванівка Вільшанського району у село ім. Сковороди та рішення виконкому Чорнухинської районної ради про будівництво меморіальної садиби Г. С. Сковороди.
Серед візуальних джерел – фотографії будинку, в якому жив філософ, а також фотографії дуба Григорія Сковороди (1966 р.); фото делегацій українських письменників до Сковородинівки та заходів, що відбувалися у селі з нагоди відзначення ювілеїв; фото могили Григорія Сковороди 1966, 1972 рр.; світлини пам’ятників і погруддів філософа від 1966, 1972, 1977, 1982, 1994, 2021, 2022 рр.; меморіального музею у заповіднику с. Сковородинівка (1966) та інтер’єру музею Григорія Сковороди у м. Переяслав-Хмельницькому (1996). Як символ нашого прагнення зберегти український духовний спадок є теперішнє фото пам’ятника Григорію Сковороді на Контрактовій площі у м. Києві, дбайливо закритого захисною конструкцією.
У виставковому проєкті представлена цінна світлина, на якій в образі мислителя зображено іншого видатного українця – Богдана Ступку у виставі «Сад божественних пісень» у постановці Київської майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» (1990). Григорій Сковорода був близьким видатному актору, який нерідко у спогадах та інтерв’ю звертався до його філософського спадку.
Постать українського генія перебувала у фокусі уваги кіномитців, відтак до експозиції включено фото режисера Івана Кавалерідзе з асистентом монтажу під час створення фільму «Григорій Сковорода» (Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. П. Довженка) та кадр із кінострічки. У межах виставкового проєкту увазі глядачів представлено відеоролик, створений із фрагментів документального фільму «Народний філософ» (режисер І. Лозянко, Українська студія хронікально-документальних фільмів, 1972 р.).
Для оформлення виставкового проєкту використано ілюстрації (дереворити) авторства українського графіка Юрія Логвина з видання поеми-симфонії Павла Тичини «Сковорода» (1971 р.). Відвідувачі онлайн виставки також мають можливість ознайомитися з переліками усіх архівних першоджерел про «українського Сократа», виявлених у фондах державних архівів.
Тож нагода святкування ювілею українського генія стала ще однією можливістю для нових пошуків у архівних фондах та збагачення науково-інформаційного простору цінними джерелами, які, в свою чергу, заохочують до модернових перспективних студій про життєвий шлях і творчість Григорія Сковороди, повніше розкривають образ мислителя, доповнюючи його новими, несподіваними гранями.
Організатори
