Тетяна Боряк

Особові фонди діячів культури та науки
у Державному центральному архіві в Празі: Короткий огляд

У фонді “Український Музей в Празі” в Державному центральному архіві у Празі (Statni Ustredni archiv v Praze) зберігається багато особових фондів українських діячів.

Фонд виник у результаті опрацювання матеріалів Музею Визвольної боротьби України (МВБУ). Музей було створено у 1925 р. в Празі стараннями професорів Українського вільного університету, головним чином Дмитра Антоновича. Як зазначено в статуті, метою МВБУ є “наукове вивчення всього, що торкається визвольної боротьби, шляхом збирання, переховування, опису всіх предметів та матеріалів, зв’язаних з цими завданнями та уможливлення їх на підставі наукової праці”. Музей діяв на громадських засадах, експонатів не купував – їх здебільшого дарували. Його діяльність була дозволена німецькою окупаційною владою і за часів Протекторату Богемії і Моравії. Вже наприкінці Другої свїтової війни в лютому 1945 р. під час бомбардувань будинок МВБУ був значно пошкоджений, частина матеріалів загинула. Вцілілий же матеріал було сховано в підвалах Національної бібліотеки і в Архіві міністерства внутрішніх справ.

У березні 1948 р. Земська народна рада в Празі прийняла рішення про закриття товариства МВБУ і ліквідацію Музею. Документи було передано Архіву міністерства національної безпеки, музейні зібрання – Слов’янській бібліотеці в Празі – одному з відділів Національної бібліотеки.

На початку 1970-х рр. Міністерство національної безпеки передало до Центрального державного архіву документи, що стосуються “Російської допомогової акції”. При їхньому упорядкуванні було виділено фонд “Український музей”, що був частиною архівних збірок музею. Обробку фонду було остаточно завершено в травні 1988 р.; матеріали було описано і поставлено на облік. Упродовж багатьох років цю роботу виконувала висококфаліфікована празька архівістка Раїса Махаткова.

Згодом за домовленням з керівництвом архіву і архівною службою Чеської Республіки Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського за участю Фонду Катедр Українознавства (США) опис було перекладено українською мовою і видано у Києві в двомовному варіанті (Український музей в Празі. 1659. 1925-1948: Опис фонду / Упорядкувала Раїса Махаткова. – Київ; Прага, 1996. – 296 с.). Фонд є досить значним за обсягом – 8 службових книг, 6 облікових книг, 5 реєстраційних пам’яток, 108 картонів матеріалу (в картоні може бути пересічно від 4 до 13 справ).

Звернімося до фондів найбільш відомих українських діячів. У фонді Дмитра Антоновича – біографічні дані, листування, в тому числі – й сімейне, рукописні і друковані тексти лекцій статтей, 6 фотографій.

У фонді його сина Марка Антоновича є також особисті документи і листування. У фонді Василя Біднова – листування, список наукових публікацій, датований 1930 р., рукопис наукової праці про історію Запоріжжя б/д, 2 фотографії. Фонд відомого літературознавця Леоніда Білецького містить лише рукописні і друковані тексти історичних статей. Дослідників постаті археолога Івана Борковського може зацікавти його особовий архів, що містить, зокрема, 6 назв наукових праць з археології за 1933-1937 рр., кілька фотографій.

Значним за обсягом і надзвичайно змістовним є фонд Дмитра Дорошенка: це, зокрема, листування за 1940-1944 рр., рукописні і надруковані праці, наприклад: “Історія України”, “Україна у творах німецьких авторів”, “Німці в українській літературі”, “Українці в Канаді”, “Тарас Шевченко” тощо. Точні хронологічні рамки матеріалів встановити важко, оскільки багато праць не датовано. Датовані ж праці охоплюють період з 1931 по 1939 рр.

Одним з найбільших за обсягом є фонд відомого правника Андрія Яковліва – 7 картонів, 5 справ. Становить інтерес його листування за 1939-1945 рр., рукописи наукових праць і лекцій, зокрема: розвиток форм державної організації, загальне правосуддя; морське, міжнародне, цивільне право”; розвиток українського права і правосуддя, німецьке право і Україна 16-18 ст.; рецензії; статті з історії України і правосуддя, географія України; українсько-московські угоди 17-18 ст., матеріали до історії Карлового університету; проекти адміністративного кодексу і адміністративного судочунства УНР тощо.

Майже два картони містять матеріали відомого мовознавця Олександри Колесси. Особливий інтерес становлять: листування (1916-1935 рр.); меморандуми, підготовлені за участю вченого; виступи і статті на захист українського шкільництва і української самобутності в Галичині; меморандуми і проекти в справі організації Українського університету у Львові (1899-1912); законопроекти для установ Західноукраїнської Народної Республіки; відбитки наукових статтей тощо.

Матеріали Ольги Косач-Кривинюк – рідної сестри Лесі Українки – містяться майже в трьох картонах і зможуть стати у нагоді дослідникам життя творчості української поетеси. Є тези (9 томів) рукопису праці О.Косач “Хронологія життя і творчості Лесі Українки”; рукопис спогадів про останню; листування; кілька байок Олени Пчілки; поема Лесі Українки “У пущі” тощо.

Фонд Бориса Мартоса охоплює листування; рукопис спогадів про студентські роки; рукописи праць; 26 фотографій тощо. Є матеріали, що торкаються Симона Наріжного – автора відомої праці про українську еміграцію, перша частина якої вийшла у Празі в 1942 р., друга – в Києві у 1999 р. Документи фонду складаються переважно з листування і рукописів наукових праць, зокрема: російсько-українські відносини, гетьманство Івана Виговського, запорозькі козаки, Одеське історичне товариство, Український вільний університет у Празі, Український науковий інститут у Варшаві; праці про наукову діяльність М.Шульгіна, М.Грушевського, В.Біднова тощо; рукопис публікації частини першої вищезазначеної праці.

В архіві Степана Рудницького є листування з редакціями і військовими інституціями в Австрії і Німеччині в Австрії і Німеччині в 1916-1920 рр., рукописи праць з історії Східної Європи, західноукраїнських земель, першої світової війни і української географії (27 папок) від 1920 р.

Серед документів Степана Смаль-Стоцького – листування, рукописи праць, промов, статтей, наприклад, про діяльність Української Академії наук у Києві до 1920 р., про Карела Гавлічека-Боровського; про українську граматику; Тараса Шевченка; інформація про з’їзд слов’янських філологів у Празі тощо.

Архів Вадима Щербаківського містить багато рукописів наукових праць, лекцій, статтей, зокрема, з різної тематики, як от: історична географія, етнографічна бібліографія, палеоліт; мезоліт, неоліт, український неоліт; Средньовіччя і Візантія, тотемізм, архелогічні знахідки стародавніх культур, расова теорія; мистецтво мальованої кераміки, зокрема, на території України; руська археологія; українські народні обряди; українська етнографія тощо.

У збірці збереглися також особові архіви або їхні фрагменти таких яскравих постатей, як Олександра Мицюка, Василя Сімовича, Степана Сірополка, Федора Слюсаренка, Володимира Старосольського, Микити Шаповала, Федора Щербини, Сергія Шелухіна, Євгена Вирового та багатьох інших діячів.

Загалом, особові фонди діячів української науки і культури можуть привнести багато нового в історію української еміграції, наукової та освітньої роботи українських вчених за кордоном, головним чином у Празі. На жаль, ці матеріали є практично недоступними для українських дослідників. Проблему можна було б розв’язати шляхом виготовлення і переданням в Україну копій цих унікальних архівів. Але це вже – інша проблема.