Л. Саєнко,
завідувачка краєзнавчого відділу
“Одесит” Одеської державної
наукової бібліотеки ім. М. Горького,
аспірант Національної бібліотеки
України ім. В.І. Вернадського

За роки незалежності України значно підвищилася увага до вивчення української діаспори. Сьогодні науковці мають великий обсяг малодослідженого та нерозглянутого матеріалу з цього питання. Серед численних проблем суспільного та наукового розвитку сучасності чільне місце посідають традиції. Тривала ізоляція національної науки від досягнень світової думки, здобутків українських науковців, які працювали поза межами України – в еміграції та діаспорі, спричинила необхідність освоєння та популяризацію їхньої творчої спадщини. Зокрема, важливе місце займає проблема вивчення наукового доробку вчених, введення їх студій до повноцінного наукового обігу.

Значного державного значення набув факт прийняття Верховною Радою України 24 грудня 1993 року Закону “Про національний архівний фонд і архівні установи”. Предметом законодавчого регулювання є вся сукупність історично цінних документів, що знаходяться на території України та поза її межами.

В умовах національного відродження й державотворення в Україні активізувалося вивчення української еміграції як політичного, соціологічного та культурного явища на шляху історичного розвитку українського народу. Зараз необхідні наукові праці, в яких би лановому висвітлювались історія української діаспори, громадська й культурна її діяльність, внесок у досягнення Україною незалежності.

Одним із малодосліджених явищ залишається видавнича діяльність української еміграції в Австралії з 1949 по 2000 pp., що певною мірою впливала на розвиток науки, культури і освіти, процеси етнокультурної ідентифікації, створювала умови для етносоціальної згуртованості українців. Інтерес до видавничої справи, громадсько-освітньої діяльності учених, громадських і політичних діячів української еміграції в Австралії спричинено практичною цінністю досвіду організації цієї діяльності.

Із розширенням доступу до архівних матеріалів Австралії, активізувалося вивчення української еміграції в цій країні. Певною мірою цьому сприяла “Угода про співробітництво з питань збереження і розвитку української національної культури, в її різних видах, на спільну користь Україні й Австралії”, укладена в 1994 році у м. Сідней (Австралія) між Фундацією Українознавчих Студій Австралії (ФУСА) і Одеською державною науковою бібліотекою ім. М. Горького (Україна), Стейтовою бібліотекою Нового Південного Вельсу Це поки що єдиний міжнародний, міждержавний і міжустановчий трирічний проект по збиранню та збереженню документальної історії української еміграції як складової частини багатої культурної історії п’ятого континенту. Українських бібліотекарів було запрошено для збирання, упорядкування, каталогування і надійного збереження матеріалів та документів з історії австралійської української еміграції Сподіваємось, що співробітництво й добрі стосунки між науковцями У країни та Австралії будуть продовжуватися та розширюватися і надалі.

В одному із пунктів Угоди ФУСА зобов’язується надсилати до бібліотеки документи і архівні матеріали, що стосуються українців Австралії, а також літературу, підручники, матеріали конференція періодичні видання для упорядкування та збереження їх в окремому фонді. З цією метою у книгозбірні було створено зал “Українці в світі” (1996).

В українських організаціях та установах в Австралії у процесі діяльності накопичувалися різного роду архівні матеріали: протоколи, касові книги, листи, програмки виставок, альбоми фотографій та ін. В архівах зберігаються цінні джерела для досліджень історії українців в Австралії, але, у більшості випадків, вони знаходяться у приватних осіб.

Так наприклад, одним із найбільших архівів володіє єпархії св. Петра і Павла. Там зберігаються матеріали, що стосуються заснування Української католицької церкви в Австралії і Новій Зеландії та діяльності різних церковних установ і організацій за весь час українського поселення. Подібний архів існує й при Українському Православному Центрі-Пам’ятнику 100-ліття Хрещення України-Русі в Канберрі. Добре впорядкованими є архівні документи, при Лектораті Україністики ім. М. Зерова в університеті Монаша. У Центрі Українознавчих Студій при університеті Макворі зібрано цінний матеріал стосовно діяльності Фундації Українознавчих Студій в Австралії. У Пластовому Музеї-Архіві в Аделаїді накопичено багато відомостей з історії Пласту в Австралії. Свій архів також має крайова управа Союзу Українок Австралії, де зберігаються протоколи, звіти, фінансові книги, хроніка, кореспонденція установ [1, 30].

Літописцем австралійської україніки називають на п’ятому континенті Степана Радіона – громадського діяча, бібліографа і журналіста, автора наукових праць, новел, оповідань і нарисів в царині української літератури, а також критика і перекладача з англійської мови. За бібліографічну діяльність його записано до почесного реєстру австралійської україніки. В історію української літератури він увійшов як член Об’єднання Українських Письменників “Слово” в Нью-Йорку та Спілки Письменників України, член-кореспондент НТШ, дійсний член Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук, почесний доктор літератури університету Арізони (США), дійсний член Інституту Дослідів Волині, звичайний член Наукового Товариства ім. Шевченка в Австралії, член Асоціації австралійських письменників.

За заслуги на ниві українознавства С Радіон отримав ряд відзнак австралійських культурно-наукових установ, а на батьківщині у 1994 році Волинський державний університет ім. Лесі Українки нагородив його грамотою почесного професора філології.

Протягом багатьох років мало хто знав про С Радіона. Лише останнім часом у пресі почалися з’являтися публікації про нього і його творчий доробок. Зокрема, детальне дослідження його творчості подано у роботі П. Сороки “Степан Радіон. Літературний портрет” (Австралія, 1999). У монографії висвітлюється життєвий шлях вченого, розглядаються художні твори, критичні й літературознавчі праці та спогади. С Радіону присвячено також статті Ю. Мовчана “70-річчя трудящого Радіона” (1982); “Степанові Радіонові – 80 років” (1992); Р. Кухар “85-ліття творчого життя Стьпана Радіона” (1988); передмову М. Павлишина до книги С Радіона “Із пожовклих листків в Австралії” (1998).

За часів незалежності України імена діячів української діаспори стають знаними на батьківщині. Так і С Радіон повернувся на волинську землю, передавши в дар Обласному держархіву м. Луцька збірку україніки, про що йдеться в статті “Безцінний дар з Австралії: Україніка Степана Радіона в держархіві області”. “Я вам дуже вдячний за турботи, – писав він у листі минулого року, – повернути мене духовно в Україну, якій я віддав усе своє життя. Дуже дякую панові Василеві Ворону, заступникові голови обласної держадміністрації, за документи гарантії зберігання моєї україніки в обласному держархіві м. Луцька” [2, 233].

Бібліографію журналів, брошур, газет і книг українських поселенців в Австралії С. Радіон зібрав у 7 частинах роботи “Бібліографія австралійської україніки”. Як підсумок його науково-дослідницької діяльності в 1997 році вийшла 8 частина – “Бібліографія україніки Австраліяни”.

“Наполегливе кількадесятилітнє збирання українського друкованого слова в Австралії накопичило в мойому архіві багато документальних матеріялів, які через похилий вік стати менше використовуватися мною для науково-дослідницьких праць. Заплановані праці бібліографії дрібної україніки (повідомлень, програмок імпрез, листівок, оголошень, забаг, театральних вистав, новорічних балів і тому подібних імпрез) уже стало не в силі опрацьовувати. А усе те разом – це образ духовного пульсу життя-буття українських поселенців в Австралії. Уся документація на те підшита в папках і вислана до бібліотек в Україні: до Луцька, Одеси, Львова. …А щоб не загубилися сліди україніки з мойого архіву, я те все зібрав і уклав збірку на лад бібліографій австралійської і діяспорної україніки, яка буде підручним, джерелом дослідникам поселення українців в Австралії” [3, 7].

Таким чином, до Одеської державної наукової, бібліотеки ім. Горького у 1996 році було надіслано архівний документний матеріал С. Радіона, а також бібліографію дрібної україніки, які використовуються науковцями для своїх досліджень.

С. Радіон народився 27 липня 1912 року в с Сильному, Ківерського району, Волинської області. У 30-х роках був активним діячем “Просвіти” в рідному селі, а в 1941 році очолював районну управу Львівського уряду Ярослава Стецька в м. Олика. З 1949 року він проживає в Австралії, де закінчує Австралійську школу журналістів і стає постійним дописувачем до багатьох українських часописів Австралії, Канади, США.

“Дотепер друкувався в “Єдності”, тижневик, Аделаїда (статті, оповідання); у “Вільній Думці”, тижневик, Сідней (статті, нариси, оповідання, фейлетони, репортажі, сильветки, рецензії”); в “Українці в Австралії”, двотижневик, Мельбурн (статті, репортажі, оповідання, новели); в альманасі “Новий обрій”, Мельбурн (новели й переклади новел з англійської”); у “Літописі Волині”, збірникові волинезнавства, Вінніпег (нариси); у “Визвольному Шляху”, науково-літературному журналі, Лондон (оповідання, нариси, новели, рецензії, вірші); в “Українському Самостійнику”, місячник, Мюнхен (рецензії”); в “Шляху Перемоги”, тижневик, Мюнхен (рецензії, статті); в “Сучасності”, журнал літератури, мистецтва й критики, Мюнхен (рецензії”); у “Києві”, літературно-мистецькому квартальникові, Філядельфія (рецензії); в “Церкві і житті”, суспільно-громадському часописі, Мельбурн” [4, 102].

Видання, в яких друкувався С Радіон, свідчать, що він являється відомим працівником на літературно-культурній ниві для українців усього світу. До того ж він збирав і записував всю інформацію в результаті чого було видано “Словник українських дипломників в Австралії4) (1983) і “Словник українських прізвищ в Австралії” (1981).

Над першим виданням, що вийшло англійською та українською мовами, автор працював 10 років. У ньому в алфавітному порядку описано 712 дипломників. Аналіз словникових статей свідчить про високий інтелектуальний рівень українських поселенців: із понад 700 дипломників – 93 бакалаври стислих наук, 67 педагогів середніх шкіл, 81 бакалавр гуманістичних наук, 58 докторів медицини, 25 докторів дентистики, 133 інженери різних технічних професій, 13 інженерів-хіміків, 16 агроінженерів, 32 бакалаври, 20 докторів філософії, 6 магістрів філософії, 15 магістрів гуманістичних і стислих наук, 8 бакалаврів комерційних наук… [5, 125]. Цікаво, що серед дипломників 61 чоловік – з двома дипломами, а 10 – з трьома.

Великим досягненням С Радіона є “Словник українських прізвищ в Австралії”, виданий англійською мовою, а під кожним прізвищем подано його українське написання. Доктор Ярослав Рудниць-кий дав високу оцінку виданню і зазначив, *ю він доповнює започатковану в Канаді книгу Ф. Богдана “Словник українських прізвищ в Канаді” (1967).

Після довгої, копіткої і наполегливої праці С Радіоном видано “Нарис Історії Наукового Товариства ім. Шевченка в Австралії” (1976), а в 1993 році вийшло друге його видання зі змінами. Працю підготовлено з урахуванням наукових норм бібліографії і призначено для науковців і дослідників поселення українців в Австралії. Матеріал автор збирав роками – писав листи членам НТШ з проханням надсплати списки своїх праць, статей, розвідок, рецензій, доповідей.

Слід зауважити, що до 15-річчя поселення українців в Австралії було видано колекттивну працю багатьох авторів “Українці в Австралії” (1966). Джерельними матеріалами для неї стали періодичні видання, протоколи управ організацій, загальних зборів і з’їздів, загальні звіти, спомини. У виданні також подано наукову розвідку С. Радіо-на “Бібліографічний огляд” про українські газети, часописи, бюлетені, календарі, альманахи, а також книжкові видання науковців і письменників, які вийшли в Австралії до 1966 року. У ювілейний рік свого вісімдесятиліття С. Радіоном видано “Словник українських громадськокультурних трудівників Австралії” (1992), де названо більше, як півтори тисячі громадсько-культурних діячів.

Творчий доробок письменника і вченого широкий і різноманітний. Він пробує своє перо в поезії і прозі, публіцистиці та в критичних рецензіях. Так у поезії він передавав свою тугу за Волинню, яка ввижається йому в сновидіннях.

Слід зазначити, що у доробку письменника – 15 книжок, cepeд яких, зокрема, “Новий похід” (1954), “Микола Береза” (1956), “Із прожовклих листків Австралії” (1955), “Припадкова зустріч” (1983) 1991). С Радіон також є автором сотень статей, рецензій: “…понад; 400 рецензій і більше 500 статей на різні теми. Крім цього, у його творчому доробку є вірші, нариси, фельєтони, а також переклади українською мовою класиків австралійської літератури. Та найбільше визнання наш волинянин здобув цінними довідковими, виданнями про австралійських українців” [5,123].

Отже, слід зауважити, що С Радіон служить рідній Україні не-тільки науковими дослідженнями, поетичним словом і високомистецькими книгами, але й займається конкретними корисними справами. Протягом багатьох років він відправляє в різні куточки України свої книги й цінні видання, які побачили світ у далекій Австралії, що й відображено у “Бібліографії україніки Австраліяли” (1997).

У національній бібліотеці Австралії є спеціальний архів С. Pa-Ліона, куди він передав частину свого великого листування, унікальні документи, що є яскравою ілюстрацією історії української еміграції в Австралії та на інших континентах більш як за піввіку.

Фонд ОДНБ ім. М. Горького поповнився не тільки архівними матеріалами С Радіона, а й Ольги Терлецької, які він зібрав. О. Терлецька народилась 7 березня 1921 року в Чернівцях. її батько, старшина УГА, не прийняв румунського громадянства, і сім’я переселилась до Станіслава (нині Івано-Франківськ), де Ольга здобула середню освіту в школі Василіянок.

Після війни вона три роки працювала секретаркою в таборі ДіПі в Ашафенбурзі. До Мельбурну (Австралія), прибула з родиною у 1949 році. О. Терлецька – активний член і секретар Крайової Управи Союзу Українок, секретар управи Української Громади Вікторії, була співробітницею журналу “Наш Фронт”, учителькою в Пако Вале, засновником і адміністратором драмгуртка “Червоні Маки”.

О. Терлецькою видано дві збірки поезій: “Любій Україні з “чужини”” (1980) і “Через кладку” (1983), першу з яких авторка присвятила своїй матері. Цікаво, що обидва видання починаються з автобіографічного нарису “В дзеркалі минувшини”, де розповідається про її життя у Відні в роки Другої світової війни, розвиток поетичного таланту. Окрім цього в О. Терлецької є збірка поезій і прози “Мрії і тут” (1998), антологія поем англійською мовою “Australia we salute you” (переклад С. Ковалик). Частину поезій покладено на музику композитором Дмитром Мошнягою. С Радіоном окремо виділено збірку пісень “Каштани”, де можна побачити поезії “Каштани”, “Незабута Україна”, “Вернуся я до тебе, Україно”, “Молитва”.

У 1998 році Спілка письменників України мала розглядати здобутки творчості О. Терлецької, щоб прийняти її до своїх лав. На жаль, 12 липня 1998 року, на 77-му році життя, відома поетеса Австралії пішла від нас. Але не пішли з життя її поезії, листи, публікації.

Багато науковців-літературознавців зацікавлені в поверненні в Україну літературної спадщини доктора наук, професора Павла Богицького, активного діяча західної діаспори, одного з організаторів і редакторів журналу “Українська хата”, значна частина примірників якого зберігається у фондах ОДНБ ім. М. Горького.

Справу батька продовжує його син Левко Богацький – активний учасник українського громадського життя в Австралії, секретар Української Громади, Українського Клубу, директор Фундації Україно-знавчих Студій в Австралії протягом багатьох років. Левко Богацький приділяє велику увагу спадщині батька і намагається, щоб в Україні, і зокрема на Поділлі, батьківщині численної родини Богацьких, знали його науково-літературний доробок. Ним передано рукопис “Малої літературної енциклопедії” до Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького; ряд праць, листів – до музею Т.Г. Шевченка в Києві. Чимало робіт отримано літературознавцем із Хмельницького В.Н. Мацьком, а деякі листи було передано до Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Відзначаючи великий внесок україністів Австралії до скарбниці вітчизняної культури, його слід оцінювати не тільки з кількісної, а й за якісної сторони. Адже дослідження українців діаспори опиралися на літературу, архівні джерела, недоступні дослідникам України в недалекому минулому. Публікації істориків також опиралися на особисті архіви.

Архівні матеріали з Австралії мають важливе наукове значення – відкривають у нашій історії “білі плями”, надають змоги всебічно вивчати минуле української діаспори, нашої батьківщини.

1. Федевич Д. Архіви // Енциклопедія Української діаспори: 7 т./ Гол. ред. Василь Маркусь. – Вид. 1. – Київ: Інтел, 1995. – Т. 4. – (Австралія – Азія – Африка), 1995. – 250 с: іл.
2. Безцінний дар з Австралії: Україніка Степана Радіона в держархіві області // Рожко В. І потекла сторінками…: Могили не можуть мовчати. – Австралія: Спадщина, 1994 . – 272 с.
3. Від автора // Радіон С Коротка бібліографія україніки Австрія ліяни. 4.8. – Мельборн-Австралія: Спадщина, 1997. – 128 с.
4. Булка Я. Степан Радіон: журналіст, письменник, рецензент-критик // Бібліографія і збірка друкованих праць: Вид. 2, перероб. 4.2. – Австралія: Спадщина, 1992 . – С.102-103.
5. Аркушин Г. Літописець Австралійської Україніки // Радіон С. Із пожовклих листків в Австралії: Епізоди з автобіографії віршами прозою: Третє видання з відгуками критики. – Австралія-Аделаїда Наша мета, 1998. – 146 с.
6. В 60-ліття Ольги Терлецької // Архів Степана Радіона: Ольга Терлецька. Публіцистика. Українська Австраліана. 4.2. – С 9-15.