• In English
  • Державна архівна служба України
    Офіційний вебпортал органу виконавчої влади

    Портал працює в тестовому режимі. Зауваження та пропозиції
    надсилати на tsdea@arch.gov.ua
    Українські архіви Вінніпеґу

    Ярослав Розумний. Українські архіви Вінніпеґу // Український історик (The Ukrainian Historian), журнал Українського історичного Товариства (The Journal of the Ukrainian Historical Association). – Вип. 43, число 1–3. – 2006. – 336 с.

    В Вiннiпезi iснує кiлька архiвних колекцiй при установах, органiзацiях та церковних парафiях. Крiм цих є такi, що мають функцiю загальногромадську й загальноукраїнську. Iснують також архiви особистi й родиннi, про якi менше знаємо або й зовсiм не знаємо, й якi часто зберiгаються в не надто вiдповiднiй фiзичнiй обстановцi й загроженi на зникнення. В бiльшостi архiвнi колекцiї Вiннiпеґу (й не лише Вiннiпеґу) є пiд доглядом людей радше доброї волi, нiж професiйної пiдготовки й достатнього знання української мови.

    В цьому оглядi зупинюся на важливiших архiвних фондах мiста – на архiвi Осередку Української Культури i Освiти; Вiйськово-Iсторичному архiвi й музеї Української Вiльної Академiї Наук; Слав’янської Колекцiї Манiтобського Унiверситету; Колеґiї св. Андрея на тому ж унiверситетi; та архiвi при Української Католицької Церкви Канади.

    Осередок української культури і освіти

    Заснування: Осередок Української Культури i Освiти (Ukrainian Cultural and Educational Centre, 184 Alexander Ave. E., Winnipeg, MB Canada R3B 0L6, Tel. (204) 942-0218) був заснований у Вiннiпезi 1944 р., як культурно-освiтня iнституцiя й музей зберiганння врятованих вiд знищення в УРСР та в часi нiмецької окупацiї й перевезених до Канади iсторичних i мистецьких пам’яток. Заснування й свiй розвиток Осередок завдячує головно Українському Нацiональному Об’єднанню (УНО) в Вiннiпезi й Канадi й таким особам як Тетяна Кошиць, д-р Павло Маценко, д-р Микита Мандрика, д-р Тимiш Павличенко, сенатор д-р Павло Юзик, Володимир Климкiв та багатьом iншим пiзнiшим культурним i громадським дiячам УНО та з-поза цiєї органiзацiї.

    Величина: Осередок примiщує чи не найбiльшу в Канадi архiвну збiрку, бiблiотеку давнiх видань, музей i мистецьку галерiю. Архiв i бiблiотека є найбагатшим центром дослiдiв українських визвольних змагань 1918-1920 рр., мiжвоєнного, воєнного та повоєнного перiодiв та українського поселення в Канадi – культурного, громадського та економiчного життя в цiй країнi.Тут примiщується понад двi тисячi стiп (футiв) документацiйного тексту, документiв визначних канадiйських українцiв, українських пiдприємств та органiзацiй; 350 карт України, що сягають 1550 р.; колекцiя вiзуально-слухових матерiялiв та 75 тисяч фотографiй з українсько-канадiйської культурної й громадської спадщини.

    Збереженi тут особистi архiви й документи: Василя Авраменка, Iвана Боберського, Докiї Гуменної, довголiтнього посадника (мера) Вiннiпеґу, Стефана Дзюби, Томи Кобзея, Євгена Коновальця, Олександра й Тетяни Кошиць, Павла Маценка, Микити Мандрики, Євгена Онацького, Богдана Панчука, Тумоша Павличенка, о. Пилипа Ру, Євгена Храпливого, Михайла Марунчака, архiв Свiтової Федерацiї Українських Полiтичних В’язнiв, Центрального Українського Допомогового Бюра в Лондонi (В. Британiя) та багатьох українських установ та органiзацiй.

    Стан: Деякi збiрки впорядкованi, iншi тiльки частинно, а решта зовсiм не доведена до повного порядку. Це, в основному, через брак достатнiх фiнансiв.

    Примiщення: До початку 1970 рокiв Осередок примiщувався в будинку Українського Нацiонального Об’єднання при Мейн вул. в Вiннiпеґу. Сьогоднi вiн знаходиться в власному кiлькаповерховому будинку на вул. 184 Alexander. Цей будинок ґрунтовно вiдремонтовано для потреб Осередку коштом приблизно 315 тисяч кан. дол., на що канадiйський федеральний уряд дав 150 тисяч, провiнцiйний манiтобський 25 тисяч, фiлiя УНО в St. Boniface, Манiтоба, 50 тисяч. Крiм цих частину склала Вiннiпезька Фундацiя, а решту зiбрала українська спiльнота. Вогнетривалих шаф у будинку немає й нема фондiв на їх придбання. Безпека знаходиться в руках обслуги, яка працює добровiльно.

    Обслуга: Знову ж, через брак фiнансiв уже вiд кiлькох рокiв, архiв i бiблiотеку Осередку двiчi на тиждень (кiлька годин денно) обслуговує – одна особа. Цiла iнституцiя держиться на добровiльних працiвниках. Часом влiтку, завдяки провiнцiйному ґрантовi працюють студенти унiверситету, якi не завжди достатньо знають українську мову й музейництво. В мiсяцi листопадi (2006) вiдновлено платну позицiю директора й асистента.

    Бюджет: В минулому Осередок функцiонував на бюджетi, що приходив з вiдсоткiв Фундацiї фiлiї УНО в Ст. Бонiфас, на частинному федеральному й провiнцiйному ґрантах та на пiдтримцi громади, затруднюючи архiвiста, бiблiотекаря й екзекутивного (виконавчого) директора. Тепер Осередок одержує приблизно 45 тисяч кан. дол. виключно на оперативнi видатки. Скромний прихiд приносить крамниця подаркiв, яка iснує при Осередку.

    Користування: Користуватися архiвним матерiялом можна тiльки за попереднiм домовленням з екзекутивним директором, його асистентом або членом дирекцiї Осередку. З огляду на вiк i стан цих документiв доступ i вживання їх є строго контрольованi. Копiювання є на кошт дослiдника, а вживання деяких документiв обмежене або пiдлягає домовленням Осередку з первiсними власниками.

    Труднощi: В останнiх роках ця iнституцiя знаходилась в органiзацiйнiй i фiнансовiй кризi. Додала до цього ще й загадкова пожежа в будинку, в якiй згорiло все компютерне й iнше канцелярiйне приладдя та ввесь iнвентар крамницi Осередку. На щастя, в пожежi не потерпiла нi бiблiотека, нi архiви, нi музейнi експонати. Палiя, нiби “нестабiльну” людину, полiцiя знайшла, але мотиви пiдпалу залишилися на рiвнi здогадiв.

    Бiблiотека: Бiблiотека Осередку нараховує понад 40 тисяч томiв, 10 тисяч перiодичних видань та понад 350 назв українських часописiв пiвнiчної й пiвденної Америки, Европи й Австралiї. Книгозбiрня складається з власної колекцiї та численних подарованих приватних збiрок визначних українцiв Вiннiпеґу, мiж ними Олександра Кошиця, Павла Маценка й iнших. Мiж рiдкiсними книгами знаходиться Номоканон, виданий у Києво-Печерському манастирi 1624 р. Цю пам’ятку придбано для Осередку вiд Наталiї Андрущишин з Вал Дор у Квебеку. Її колись перевiз з України до Канади о. Йосафат Жан i вiддав бiблiотецi українського манастиря в оселi Шептицьке в Квебеку. В 1938 р. манастир згорiв, а врятовану книгу зберегла в своєму домi родина К. Андрущишина, де вона перебувала аж до передачi Осередковi в 1976 р.

    Музей: Музей Осередку нараховує около 8 тисяч експонатiв, привезених до Канади iмiґрантами рiзних часiв та зiбраних уже в Канадi. Вони включають: iкони, вiйськовi вiдзнаки, музичнi iнструменти, керамiчнi вироби, вишивки, обрядовi хлiби, народну ношу з рiзних частин України, церковнi експонати, писанки тощо.

    Мистецька ґалерiя: Мистецька ґалерiя включає понад 750 мистецьких творiв приблизно 30-ти українських мистцiв з Канади й усього свiту. Сюди входять картини, рисунки, дереворити та iкони таких мистцiв як Грищенко, Трутовський, Мирон Левицький, Якiв Гнiздовський, Олександер Архипенко, Мороз та iн.; вiдомих українських канадiйських художникiв – Проця, Стриєка, Майданика. В 1970-их роках – часi найбiльшої активностi Осередку – ця ґалерiя вважалася найбiльш аванґардною в Вiннiпезi, а її виставки завжди високо оцiнювала критика в мiсцевих щоденниках.

    Військово-історичний музей і архів УВАН

    Заснування: Засновником Вiйськово-Iсторичного Музею й Архiву УВАН (Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada, 235 McGregor Street, Winnipeg, MB Canada R2W 4W5, tel. 204-942-5095) було Українське Воєнно-Iсторичне Товариство в Калiшi (Польща) 1925 р. При Товариствi iснував Музей Вiйська i Фльоти Української Народної Республiки, який згодом перевезено до Варшави, а частину Музею ген. Михайло Садовський перевiз з собою до Нiмеччини. Тут у таборах бiженцiв вiн заснував товариство Український Воєнно-Iсторичний Iнститут (УВII) i почав, збиранням рiзних матерiялiв вiд друзiв i бувших старшин армiй УНР, УГА та iнших, доповнювати музей, який згодом перевiз до Канади.

    В Канадi (Торонто), 1952 р., ген. Садовський вiдновив УВII i став директором перевезеного музею українського вiйська й фльоти. Крiм цього Iнститут продовжував видавати матерiяли до iсторiї українського вiйська – За Державнiсть. По смертi ген. М. Садовського (1967) цi функцiї перебрав полк. Микола Битинський. В роцi 1969 УВII перестав iснувати, а музей був переданий канадiйськiй УВАН в Вiннiпезi для збереження аж до передачi в незалежну Україну2.

    В документi передачi, пiдписаному 2 жовтня 1969 р., УВАН зобов’язалася “згадане воєнно-iсторичне майно в слушний час своєю чергою ПЕРЕДАТИ iсторичному чи вiйськовому музеєвi в КИЄВI, столицi ВIЛЬНОЇ, САМОСТIЙНОЇ, НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ [пiдкреслення в договорi, я.р.], маючи запевнення, що воно там зберiгатиметься в вiдповiдних умовах”. А на випадок лiквiдацiї УВАН остання мала б передати музей “вiдповiднiй авторитетнiй iнституцiї”3.

    Пiд назвою Вiйськово-Iсторичний Музей i Архiв УВАН, цей музей вiдкрито в Вiннiпезi, 22 сiчня 1981 р.

    В перших роках доглядом музею занималася спецiяльно оформлена комiсiя, що складалася з представникiв вiннiпезьких комбатантських органiзацiй, до якої входив також представник Президiї УВАН. 1983 р., за президентства УВАН Михайла Марунчака, музей упорядковано, розбудовано, закуплено новi ґабльотки, вiтрини, шафи й полицi та наладнано зв’язки з iншими музеями провiнцiї Манiтоба. А впорядковування архiвiв почато 2002 року й продовжується донинi (2006).

    Величина: Очiкування, що в архiвi й музеї УВII знаходяться ориґiнальнi документи з часу УНР виявились безпiдставними. Листування ген. Садовського показує, що велика частина збiрки Українського Воєнно-Iсторичного Iнституту пропала в Варшавi при кiнцi Другої свiтової вiйни, а ген. Садовський зумiв вивезти до Нiмеччини тiльки частину архiву й музею.

    На українознавчiй конференцiї в Iллiнойському унiверситетi в Урбана-Шампейн, у дискусiї, автор цього огляду запитав проф. Володимира Сергiйчука з Києва чи вiн має будь-якi iнформацiї про долю цiєї пропалої частини музею, вiн вiдповiв, що частина знаходиться в Києвi, а присутнiй д-р Євген Мiсило з Варшави заявив, що частина є в Варшавi. Отже, варто б дослiдити, чи вiннiпезька, київська й варшавська частини творять цiлiсть “калiшського” архiву й музею.

    Збiрка включає:

    • статут i заповiт засновника Iнституту, ген. М. Садовського, 1949;
    • протоколи Президiї (Дирекцiї) Iнституту 1960, 1962-1966;
    • документи передачi Iнституту полк. М. Битинському;
    • документи передачi майна Iнституту УВАН-овi в Вiннiпезi;
    • iнвентарнi книги музених експонатiв i бiблiотеки (неповнi);
    • папки донорiв музейних експонатiв, архiвiв (невичерпнi);
    • листування Iнституту (1949-1969;
    • спомини Л. Биковського, М. Битинського, С. Волинця, П. Зайцева, М. Крата, М. Лiвицького, В. Петрова, У. Самчука, М. Угрина-Безгрiшного, Л. Шанковського та iн.;
    • видання Iнституту (збереглося дуже мало).

    Архiв ген. М. Садовського:

    • особистi документи, статтi, доповiдi;
    • листування з колишнiми старшинами;
    • матерiяли з таборiв перемiщених осiб;
    • матерiяли Української Нацiональної Ради;
    • матерiяли до iсторiї Української Православної церкви тощо.

    Архiви окремих осiб:

    • особистi й вiйськовi документи з перiоду 1914-1921: паспорти, виказки, вiйськовi доручення, службовi вiдрядження;
    • матерiяли з мiжвоєнного перiоду;
    • матерiяли (бiльшiсть), що вiдносяться до повоєнного часу.

    Архiви органiзацiй:

    • переважно ветеранських органiзацiй на емiґрацiї, якi включають листування, обiжники, протоколи головних правлiнь.

    Рiзне:

    • включає матерiяли про Симона Петлюру;
    • витинки з газет, пропам’ятнi програмки;
    • перiодичнi видання ветеранських органiзацiй у дiяспорi;
    • видання в переселенчих таборах у Нiмеччинi: журнали, тижневик Воля (Вiдень, 1920), Лiтопис Червоної Калини, воєнно-лiтературний журнал Табор (Варшава, 1924-1937), Український скиталець (1922) та iншi;
    • вiйськовi пiдручники, календарi, альманахи, серiйнi видання (цикльостильнi);
    • видання українських iнститутiв: морського, океанiчного, суходiльного та чорноморського.

    Стан: Нажаль, не передано УВАН-овi упорядкованої документацiї про збiрку УВII. Це виявилося в курсi працi над упорядкуванням i клясифiкацiєю збiрки. Часто трудно було зорiєнтуватися й опридiлити що з цього матерiялу належить до архiву УВII, а що до особистого архiву ген. Садовського.

    Труднощi: Основною проблемою для УВАН сьогоднi є передача музею й архiву УВII в Україну, яка формально стала незалежною державою. Ця проблема виринула в 1996 р., коли ген. лейтенант О. Кузьмук став мiнiстром оборони України. 5 липня 1996 р. президент УВАН, проф. Михайло Тарнавецький, одержав листа вiд начальника Музею Збройних Сил України, майора Вiктора Карпова, щоб УВАН передала колекцiю УВII Музеєвi Збройних Сил України. Над цим листом i вiдповiддю майоровi Карпову вiдбулося кiлька довших дискусiй. Вiдповiдь вислано майоровi й за президентства Олега Кравченка вислано другого листа чому УВАН ще не готова передавати музею в Україну й до сьогоднi збiрки не передано.

    Існує три основні причини, чому донині збірки в Україну не передано: по-перше, музейних експонатiв, а особливо архівних документiв, ще остаточно не перевірено, не зроблено кiнцевої каталогізації експонатів і документів; по-друге, плянується мікрофільмування матеріялів і фотографування експонатів на випадок коли вони пропали б; а, по-третє, в Президії переважає думка, що теперішня політична атмосфера в уряді й Верховнiй Радi України ще не сприяє передачі цього матерiялу. Нас зобов’язує та частина угоди, де гориться: “маючи запевнення, що воно там зберiгатиметься в вiдповiдних умовах”.

    Членів Президії УВАН найбільше турбує факт, що теперішній уряд незалежної України до сьогодні не виявив ні об’єктивних критеріїв, ні патрiотичного розумiння ролi українських військових формацій Першої і Другої світової війни, включно з невизнанням Української Повстанської Армії та її ветеранiв, що боролись за незалежнiсть України, а, натомiсть, легальною визнає Червону Армію, яка нiколи не була збройною силою України, навіть у часи УССР; не воювала в інтересах українського народу й його самостiйностi, а навпаки, захищала цілісність СССР, що принiс українській нації геноциди й забрав у неї власну мову.

    Доки ця ситуація не виясниться й теперішній уряд України й його парламент не розбереться в тому, хто воював за визволення України, а хто (вільно чи невiльно) воював за її поневолення, до того часу передача цьому урядовi нацiональних дорогоцiнностей, якi збереглися на Заходi, не повинна відбутися.

    Архів при слов’янській колекції Манітобського університету

    Заснування: Архiв українiки починається з вiдкриттям у 1949 р. Департаменту Славістичних Студій в Манiтобському Унiверситетi. Збiрка примiщується в слов’янськiй секцiї унiверситетської центральної бiблiотеки (Slavic Collection, Elizabeth Dafoe Library, University of Manitoba, Winnipeg, MB Canada R3T 2N2).

    Величина: Колекція складається з трьох головних секцій: манускриптів та рідкісних книг, колекції Ярослава Б. Рудницького, професора й довголітнього голови Департаменту Славiстики (7 пачок). В основному це вирізки з газет, що стосуються різних питань україністики й славістики. Тут зберiгається колекція родини Володимира Климкова між роками 1917 – 2000. Вона включає: 10.5 м текстуальних записів, 195 фотографій (кольорових і чорно-білих), 11 діяпозитивів, 2 неґативи, 70 відеозаписів і 206 авдіозаписів.

    На увагу в цій колекції заслуговує Помяник з Городища (1484 – 1737) з Волині, один з найстарших кириличних манускриптів у Північній Америці, знайдений у 1902 р. Олександром Колессою.

    Стан: Існує повний реєстр з описами документів, манускриптів і рідкісних книжок і також описовий каталог Slavic Collection, підготований довголітнім головою Славістичної колекції при Манiтобському Університеті – Сергієм Мухином, яка сьогоднi нараховує приблизно 56 тисяч позицiй.

    Приміщення: Колекція приміщується в центральній бібліотеці (Еlizabeth Dafoe Library Манiтобського Унiверситету.

    Обслуга: У слов’янській секції працює двоє бібліотекарів – професійний і його асистент. Половину часу вони затрудненi в вiддiлi архiвiв, а половину в славiстичнiй бібліотечній секцiї.

    Бюджет: Пiддержується загальним університетським бiблiотечним бюджетом. Крім офіційного бюджету при Департаменті Архівів iснує Фонд Ярослава Рудницького в сумі понад 100 тисяч кан. дол. З відсотків цього фонду щорічно влаштовується лекцію визначного лектора-славiста, т. зв. J.B. Rudnyckyj Distinguished Lecture; з цього фонду видаються або перевидаються праці проф. Рудницького або поповнюється славістична секція бібліотеки.

    Уживання: Рідкісні книги зберігаються в вiддiлi (R.B.R.) й доступ до них уділяється тільки за окремим дозволом.

    Труднощi: Збiрка пiдлягає загальним унiверситетським бiблiотечним правилам та бюджетовi.

    Архіви українського досвіду в Канаді (Манітобський університет)

    Заснування: Це новий архiвний фонд. Офiцiйна назва: The Archives of the Ukrainian Canadian Experience (Dafoe Library, Special Collections, University of Manitoba, Winnipeg, MB Canada, R3T 2N2).

    Цей архiвний центр, присвячений українськiй, за словами директора Архiвної колекцiї на Манiтобському Унiверситетi, “найбiльш життєздатнiй етнiчнiй культурi” в Канадi4 , засновано при вiддiлi архiвiв Манiтобського Унiверситету навеснi 2003 р. Архiв досвiду канадських українцiв є додатком до вже iснуючої колекцiї славiстики в унiверситетськiй бiблiотецi Елiзабет Дафо. Метою цього нового архiву є збирати статтi, документи, фотографiї та iншi архiвнi матерiяли поодиноких осiб i iнституцiй – про поселення українцiв, органiзацiї, газети, танцювальнi групи, що вiддзеркалюють життя українцiв у Канадi. Цi архiви будуть вiкном, говорить голова архiвної колекцiї, в полiтичну боротьбу, що проходила крiзь 20-те столiття за незалежнiсть України. А остаточною цiллю цього архiву, разом з бiблiотечною славiстичною колекцiєю, є створити в Манiтобському Унiверситетi важливий дослiдчий центр українського життя та українського вкладу в культурне, полiтичне й економiчне життя Канади.

    Архiв уже включає й буде доповнений архiвами визначних манiтобцiв українського роду: Марiї Вавриков – першої в Канадi суддi-жiнки українського походження, Михайла Iванчука – iнспектора манiтобських шкiл та дослiдника українських поселень у Канадi; Володимира Климкова – дириґента хору iм. О. Кошиця; архiвнi матерiяли професорiв та викладачiв українського роду на Манiтобському Унiверситетi: Ярослава Рудницького – професора слов’янської лiнґвiстики й голови Департаменту Славiстики (1949-1975), Ярослава Розумного – професора української лiтератури й голови того ж департаменту (1976-1989), Олександра Барана – професора iсторiї, Iраїди Тарнавецької – професора української фiлологiї, Стелли Гринюк – викладача iсторiї, Роберта Б. Климаша – фольклориста та iнших.

    Колегія Св. Андрея при Манітобському Університеті

    Заснування: Колеґія св. Андрея була заснована 1946 р., як духовна семiнарiя для підготовки православних священиків. Первiсно в центрi м. Вiннiпеґу, а сьогодні вона приміщується на кампусі Манітобського Університету в статусi “спеціяльної афілiяції” з університетом.

    Величина: Збірка включає: старослов’янські рукописи й стародруки; еміґраційні видання до Першої світової війни та міжвоєнного (европейського) періоду; видання українських піонерів на пiвнiчноамериканському континенті та публікації в таборах переміщених осіб у Західній Европі.

    Більша частина рукописів і стародруків цiєї колекцiї належала д-рові Іванові Огієнкові (Iларiоновi, митрополитовi Української Православної Церкви у Канадi). Дехто з бібліографів уважає цю збірку стародруків найбільшою й найбільш об’єднаною. Вона охоплює 118 рукописів і стародруків, датованих 16 – 19 століттям. Це переважно релігійна література. Є тут три примірники Ключа Разумінія Ґалятовського, Острозька Біблія (1581), два примірники Лексикону словенороського Памва Беринди, перевиданого 1653 р. й iн.

    Стан: Про збірку Колеґії давніше писали: проф. Богдан Будурович (B. Budurowych з Торонтського Унiверситету) – “St. Andrews College”, in Slavic and East European Resources in Canadian Academic and Research Libraries (Ottawa, National Library of Canada, 1976); Едвард Касінець та Ірина Ґерус-Тарнавецька. Повний список рукописів і стародруків з детальними описами книг бібліотеки Колеґії, появився друком у 2002 р. “Покажчик” підготовила бібліотекар Колеґії Раїса Мороз.

    Приміщення: Адреса: St. Andrew’s College, University of Manitoba, Winnipeg, MB Canada R3T 2N2.

    Архів і стародруки приміщуються в будинку Колеґії, в маленькій кімнаті, збудованій з каменю й цегли, але вогнетривких скринь кімната не має.

    Обслуга: Бібліотеку обслуговує дві особи – професійна бібліотекарка та її помічниця.

    Бюджет: Бібліотека має окремий постійний бюджет Колеґiї.

    Уживання: Колекція архівів і рідкісних стародруків доступна тільки за окремим дозволом.

    Труднощi: Про особливі труднощi, крiм фiнансових, iнформацiй немає.

    Архів Архиєпархії української католицької церкви в Канаді

    Заснування: Колекція існує від початків заснування архиєпархії УКЦ в Вiннiпезi й постійно збільшується.

    Величина: Це, в основному, особисті архівні матеріяли архиєреїв, визначніших священиків і церковних діячів. Тут знаходиться архів Інституту-Заповідника Маркіяна Шашкевича в Вінніпезі, архів митр. Максима Германюка, єп. Михаїла Гринчишина, о. Семена Їжика й ін.

    Стан: Знаходиться у процесі порядкування й постiйного поповнювання.

    Приміщення: Зберiгається в будинку Вінніпезької Архієпархії УКЦ в добрій музейній обстановці. Адреса: Ukrainian Catholic Archeparchy of Winnipeg, 233 Scotia Street, Winnipeg, Canada, R2V 1V6, tel. (204) 338-7801.

    Обслуга: Працює, двічі на тиждень, архівар-аматор під доглядом канцлера дiючого митрополита.

    Бюджет: Постійного бюджету не має й існує на єпархіяльних коштах та евентуальних урядових ґрантах та пожертвах.

    Користування: Колекція доступна для дослідів за попереднім домовленням.

    Труднощi: Основна проблема – це брак фондів.

    Підсумки

    З вищесказаного виходить, що більшість вінніпезьких архівних колекцій має частинний реєстр i опис своїх архiвних фондiв. Але уніфікований чи центральний каталог канадських архівних матеріялів узагалі не існує. Це питання виринуло й було дискутоване на 21-ій Українознавчій Конференції в Іллінойському Університеті в Урбана-Шампейн, 19-20 липня 2002 р., що була присвячена станові й майбутньому північноамериканських українських архівів.

    На тій конференції оформлено Комісію Координування Українських Архівів Північної Америки, а її головним завданням було підготувати запитник і зібрати основні дані про існуючі архівні збірки для пiдготовки Довідника Українських Архівів Америки і Канади. Запитник пiдготовано й розiслано – повернено частинно.

    Незалежно від цієї конференції, 19-20 березня 2003 р., відбувся Симпозіюм Українських Канадських Архівів, скликаний Конґресом Українців Канади. Звіт симпозіюму й рекомендацій для дальшої дії приготовив Орест М. Кругляк з Оттави (Канада). У рекомендаціях, які реферував і коментував на конференції в Урбана-Шампейн (влiтку 2003) автор цього огляду, подається стан архівних колекцій у цiлiй Канаді; говориться про проблеми до розв’язання – усвідомлення громади про стан українських архiвiв, їх приміщення, залучення працівників громадських бібліотек, музеїв і архівів, координацію архівних колекцій, стосунки між державними й громадськими колекціями, провідництво і т. п.

    На симпозіюмі в Вінніпезі виринуло те саме питання, що й перед тим в Урбана-Шампейн – необхіднiсть провести повний огляд українських архівів у Канаді та встановити інфраструктуру, повести кампанію усвідомлення громади про важливiсть цього проєкту й створення при котромусь університеті центру підготовки архівістів для різних етнокультурних груп Канади, бо безслідно зникають свідки iсторiї будування громад та їхньої присутности в цій країні.

    В своїх рекомендаціях О. Кругляк ставить виключну відповідальність за рятування архівної спадщини на Конґрес Українців Канади. Але, на мою думку, це завдання повинен узяти на себе не Конґрес, який не має для цього нi матерiяльних, нi людських ресурсiв, але такi установи, в мандатi яких є досліджування української американської й канадiйської та загальноукраїнської проблематики – КІУС при Альбертському Університеті в Едмонтоні, Канадська Фундацiя Тараса Шевченка, кафедри та центри українських студiй при Оттавському, Торонтському та iнших канадських та американських унiверситетах, УВАН i НТШ в Америцi й Канадi. Завтра починається сьогоднi – i пiд таким гаслом треба поставити на порядок денний справу українських архiвiв на конференцiях i зустрiчах представникiв наукових установ, якi останньо органiзуються з рамени американського НТШ в Нью-Йорку для обговорювання теперiшнього стану українознавства в Пiвнiчнiй Америцi. Хтось повинен узяти на себе iнiцiятиву.

    Вiннiпеґ, грудень 2006.


    1 Це пiдсучаснена й доповнена (грудень, 2006) версiя доповiдi, прочитаної на 21-iй Українознавчiй Конференцiї на Iллiнойському Унiверситетi в Урбана-Шампейн (США), присвяченiй українським архiвам у Пiвнiчнiй Америцi , 19-20 липня 2002 р.

    2 Див. “На увагу Президiї Української Вiльної Академiї Наук у Канадi” (без дати), звернення, пiдписане д-ром М. Мандрикоч, президентом УВАН (1970-73), коли музей i архiв передано УВАН.

    3 Там же, Архiв УВАН у Канадi.

    4 Chelley Sweeney [Archives and special collections head], see “New archive will focus on Ukrainian experience”, Bulletin, April 3, 2003. The University of Manitoba, p. 8.