Марина Палієнко

Важливе значення для комплексного, синтетичного дослідження історичного минулого українського народу має виявлення та наукове опрацювання всієї сукупності документальних джерел, які зберігаються не тільки в Україні, але й поза її межами, зокрема, в країнах розселення багаточисельної української діаспори. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває вивчення діяльності українських громадських та наукових інституцій у світі по збиранню та збереженню національної історико-культурної спадщини і створенню українських архівних, музейних та бібліотечних осередків.

Слід відзначити, що вагому роль у заснуванні відповідних центрів відіграли представники української політичної еміграції. У період між двома світовими війнами завдяки їх зусиллям в Європі були створені такі осередки, як Музей визвольної боротьби України у Празі та Бібліотека імені Симона Петлюри у Парижі. Після Другої світової війни активну діяльність по збиранню та збереженню писемних, речових та інших пам’яток історії та культури розгорнули українські організації в Північній Америці.

Вивчення історії виникнення та розвитку українських архівних центрів у США та Канаді становить сьогодні важливу та актуальну наукову проблему через кілька причин. По-перше, діяльність цих установ є інтегральною частиною історії української політичної еміграції XX ст. По-друге, матеріали, які представлені у цих колекціях, є надзвичайно цінним джерелом з багатьох проблем громадсько-політичної, соціально-економічної, церковної історії, а також з історії української науки і культури. По-третє, утворені українцями архівні центри і колекції є невід’ємним компонентом загальносвітового історичного процесу- вони відіграють важливу роль не тільки у збереженні та вивченні історичної спадщини українського народу, але й у поширенні та популяризації знань про Україну, а також про життя та діяльність української діаспори в США та Канаді (“Ukrainian-American community”, “Ukrainian-Canadian community” тощо).

Один з перших кроків у напрямку дослідження діяльності українських архівів у США було зроблено Центром для вивчення етнічних публікацій та культурних інститутів (Center for the Study of the Ethnic Publications and Cultural Institutions), що був створений 1971 p. при Кентському університеті. У 1977-1978 pp. Центром було здійснено огляд етнічних (у тому числі – українських) архівів, результати якого було опубліковано у першому узагальнюючому довіднику американських етнічних культурних інституцій¹. У1980 р. Центр провів спеціальне дослідження слов’янських культурних організацій у США, що охоплювало архіви, бібліотеки та музеї 16 слов’янсько-американських товариств².

Одним з останніх великих проектів Центру було обстеження власне українських архівів, музеїв та бібліотеку США, проведене упродовж 1993 -1995 pp. Центром було підготовано та надіслано до українських культурних інституцій у США спеціальні анкети з метою ідентифікації українських архівів, бібліотек, музеїв та подальшого аналізу складу їх колекцій. Зібрані шляхом анкетування дані були покладені в основу аналітичного огляду Л.Винара “Preservation of the Cultural Heritage: Ukrainian Archives, Libraries and Museums in the United States” (“Збереження культурної спадщини: українські архіви, музеї та бібліотеки у Сполучених Штатах”)³. Ця праця містить, по-перше, важливу інформацію довідкового характеру, оскількі в ній наведено стислі дані про 32 українські інституції в США, у структурі яких існують українські архіви, музеї, бібліотеки та художні галереї. По-друге, у ній викладено наукові підходи до визначення самого поняття “українські етнічні архіви”, проаналізовано принципи їх комплектування, систематизації, основні напрями використання документальних колекцій. За визначенням Л.Винара, “українські етнічні архіви, бібліотеки та музеї – це неприбуткові культурні інституції, які відіграють роль сховищ українських архівних документів, друкованих та недру-кованих матеріалів, а також українських культурних пам’яток. Головною метою цих інституцій є збирання, збереження, використання та експонування документів, публікацій та речових пам’яток української історико-культурної спадщини у США”⁴. У своєму дослідженні Л.Винар виділяє вісім організаційних форм зберігання української історико-культурної спадщини у США: “архіви”, “бібліотеки”, “музеї”, “художні галереї”, “бібліотеки-архіви”, “музеї-бібліотеки”, “бібліотеки-архіви та галереї”, “бібліотеки, музеї, архіви та галереї”, тим самим підкреслюючи, що у багатьох випадках колекції мають комбінований, “гібридний” характер⁵. Однак, незважаючи на різноманітність форм існування та змісту документальних колекцій, Л.Винар робить висновок про те, що “українські архіви, музеї, бібліотеки та художні галереї відіграють вирішальну роль у житті української громади у США на національному, державному та місцевому рівнях; вони є важливою силою у поширенні українських культурних цінностей серед американських українців та американського суспільства в цілому, забезпечуючи національно-культурне самовизначення української діаспори в США”⁶.

Одним з найбільших архівних осередків, створених українцями в еміграції, є Музей-архів УВАН (Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.), який сьогодні знаходиться у Нью-Йорку. Започатковано збирання цієї колекції було у Німеччині в 1945 p., коли з ініціативі українських вчених-емігрантів, що внаслідок подій Другої світової війни опинилися на Заході, була заснована в Аугсбурзі Українська Вільна Академія Наук (УВАН). 10 жовтня 1945 р. при УВАН за зразком Музею визвольної боротьби України в Празі було засновано Музей-архів та бібліотеку, біля джерел яких стояли такі відомі діячі, як В.Міяковський (перший директор), В.Дорошенко, А.Животко, Л.Бачинський, М.Марковський, І.Коровицький.

З самого початку Музей-архів поставив собі за мету збирати матеріали для майбутніх сховищ вільної України. У порозумінні з іншими українськими бібліотеками та музеями, які в той час діяли на терені окупованої Німеччини, Музей-архів УВАН розгорнув працю по збиранню друкованих та архівних матеріалів з історії української еміграції, причому друковані видання збиралися у кількох примірниках з метою передачі їх згодом до бібліотечних осередків в Україні. Упродовж 1945-1949 pp. Музеєм-Архівом було зібрано до 90% всієї друкованої продукції української еміграції американської зони окупації Німеччини.

Згодом, у зв’язку з переїздом більшої частини українських науковців на північноамериканський континент, у США та Канадіпостали окремі самостійні територіальні відділи УВАН. Канадський осередок УВАН був сформований у 1949 р. у Вінніпезі, кудипереїхав тогочасний її президент Д.Дорошенко.

При ньому було засновано бібліотеку, архів та Український військовий музей, в основу якого було покладено колекцію генерала М.Садовського. 15 квітня 1950 р. була заснована УВАН у США, куди упродовж1950-1952 pp. було перевезено з Німеччини Музей-архів та бібліотеку УВАН. Активну роль у відновленні діяльності Музею-архіву УВАН в США відіграли Л.Биковський, Т.Олесіюк і В.Шугаєвський. Згодом, з ініціативи О.Зінкевича у Балтиморі за своїм власним статутом почав діяти Студентський Архів-музей як автономна філія УВАН. У 1961 р. УВАН було придбано власне приміщенні уНью-Йорку (206 Захід, 100 авеню), де з того часу зберігається й колекція Музею-архіву. У 1966 р. Музею-архіву УВАН було надано ім’я Дмитра Антоновича, першого організатора музейно-архівної справи в еміграції, директора Музею визвольної боротьби України в Празі.

Завданнями Музею-архіву УВАН є збирання, систематизація та збереження усіх пам’яток перебування українців поза межами України – друкованих, рукописних і речових. У відповідності до цього Музей-архів складається з трьох відділів: 1) друкованих видань і книжкових колекцій, 2) рукописних пам’яток і архівних колекцій, 3) речових пам’яток і музейних колекцій. З самого початку заснування Музею-архіву особливу увагу було звернено на збирання рукописних пам’яток. У другому відділі Музею-архіву зібрано не тільки окремі примірники авторських рукописів, листування відомих представників української еміграції, але й великі колекції документів різних установ та громадських організацій, які були засновані українцями. Тут зберігаються особові архіви В.Дорошенка, Є.Онацького, Л.Биковського, Л.Чикаленка, С.Дра-гоманова, Ю.Тищенка, М.Шаповала, Є.Маланюка, Н.Полонської-Василенко, А.Животка, О.Йолтуховського та ін.⁷ Документи В.Винниченка, які також належать Музею-архіву УВАН, зберігаються в архівному відділі Бібліотеки Колумбійського університету. Слід відзначити, що при УВАН діє Комісія для збереження й вивчення спадщини В.Винниченка, зокрема, у 1983 р. УВАН спільно з Канадським інститутом українських студій було здійснено видання “Щоденника” В.Винниченка⁸. Унікальною є колекція українських періодичних видань, що виходили у 1920-1940-х pp. у Києві, Львові, Відні, Варшаві, Берліні, Парижі, Женеві тощо.

Українські науковці спромоглися також відновити діяльність Наукового товариства імені Т.Шевченка в еміграції, заснувавши після Другої світової війни його осередки у Франції (Сарсель), США (Нью-Йорк), Канаді (Торонто), Німеччині (Мюнхен) та Австралії (Сідней). Бібліотеку та архів НТШ у США (Shevchenko Scientific Society Library and Archives) було засновано у Нью-Йорку в 1948 p. З 1983 p. вони знаходяться у власному будинку НТШ у Нью-Йорку, де розташована також Головна управа та канцелярія НТШ. Бібліотека нараховує понад 60 000 томів книжок та періодичних видань. В архіві НТШ у США зберігається понад 80 колекцій (серед яких особові папери відомих діячів української діаспори, листування, рукописи наукових праць, дисертацій), а також аудіовізуальні матеріали.

У 1952 р. з ініціативи Л.Бачинського було засновано Український Музей-архів у Клівленді (The Ukrainian Museum-Archives in Cleveland), який сьогодні складається з трьох структурних підрозділів: власне музею, де зберігаються колекції творів українського образотворчого мистецтва, поштових марок, монет, творів народного мистецтва; архіву та бібліотеки, яка нараховує понад 14100 окремих томів, 2400 назв українських періодичних видань з усього світу⁹.

У 1954 р. Григорієм Лисюком-Калеником було засновано Український національний музей і бібліотеку в Онтаріо, Каліфорнія (The Ukrainian National Museum and Library in Ontario, California). Після об’єднання цієї установи у 1958 p. з Українським архівом-музеєм У Чікаго (The Ukrainian Archive-Museum of Chicago) було створено Український національний музей в Чікаго (The Ukrainian National Museum in Chicago). Сьогодні у складі цієї інституції діють музей, бібліотека і архів, у фондах яких зберігаються понад 23000 книжок, 1250 періодичних видань, значна кількість архівних документів (особових паперів, листів, рукописів та ін.)¹⁰.

Окрім цих установ українськими емігрантами на теренах США упродовж другої половини XX ст. було засновано такі архівні осередки, як Архів-музей ортодоксального релігійного центру в Ба-унд-Брук, Нью-Джерсі (The Archive-Museum at the Orthodox Religious Center in South Bound Brook, N.J.), заснований у 1950 p.; Український архів-музей у Детройті (The Ukrainian Archive-Museum in Detroit), заснований у 1957 p.; Музей української католицької діоцезії у Стемфорді (The Museum of the Ukrainian Catholic Diocese in Stamford), заснований у 1964 p. Крім того, Архіви-музеї організовані Союзом українських ветеранів війни в Америці у Філадельфії (The United Ukrainian War Veterans in America) та Товариством українських Січових Стрільців у Нью-Йорку (The Brotherhood of the Ukrainian Sich Riflement)¹¹.

У 1965 p. з ініціативи відомих українських істориків, зокрема, О.Оглоблина, Н.Полонської-Василенко, Л.Винара, О.Домбровського, І.Каменецькоготаін., постало Українське історичне товариство (Ukrainian Historical Association). Одним з завдань товариства було сприяння “вияленню, реєструванюю й вивченню джерельних матеріалів до історії України в закордонних архівах і бібліотеках”¹². Архів Українського історичного товариства зберігає біобібліографічні матеріали членів товариства, рукописи опублікованих та неопублікованих праць відомих істориків української діаспори. Окремий відділ архіву займається збиранням опублікованих та архівних матеріалів, пов’язаних з життям та діяльністю М.Грушевського. Помітне місце серед документів архіву посідає колекція О.Оглоблина. За статутом завідує архівом виконавчий секретар товариства (сьогодні ці обов’язки виконує д-р О.Домбровський).

Потужним науковим осередком, що був створений українцями на теренах США у післявоєнний період, є Східноукраїнський дослідний інститут ім. Вячеслава Липинського (The V.K.Lypynsky East European Research Institute) у Філадельфії. Ця установа займається збереженням, дослідженням та виданням архівних матеріалів і наукових праць з історії, політології, культури України та східноєвропейських країн, зокрема спрадщини В.Липинськогота української державницької школи. Засновником та президентом СЄДІЛ у 1963-1986 pp. був відомий український громадсько-політичний діяч Є.Зиблікевич. Діяльність СЄДІ фінансується благодійними пожертвами української діаспори США і Канади.

Основу архівної колекції СЄДІЛ складає архів В.Липинського, який було врятовано від знищення заходами Є.Зиблікевича, кардинала Т.Інніцера та отця Т.Горникевичем. Ця акція описана у Про-пам’ятній книзі-спеціальному випуску “Harvard Ukrainian Studies”, присвяченому 100-річчю від дня народження В.Липинського¹³. Слід відзначити, що архів В.Липинського був одним з найбільших особистих архівів, створених українцями в еміграції. Серед його матеріалів були рукописи праць, щоденники, епістолярії В.Липинського, матеріали посольства Української Держави при цісарському дворі у Відні та ін. У 1929 р. частину цієї колекції придбав митрополит А.Шептицький з метою передачі її після смерті В.Липинського на збереження до Національного музею у Львові. Однак, розуміючи всю складність політичної ситуації, яка склалася у 1930-х pp., А.Шептицький вирішив тимчасово залишити архів В.Липинського, як і архів ЗУНР у Відні і призначив його опікуном о.М.Горникевича¹⁴.

На подальшу долю архіву В.Липинського вплинули події Другої світової війни. З метою збереження від знищення архів було перевезено до підвалів Стефанодому – резиденції примаса Австрії, архієпископа Відня кардинала Т.Інніцера. У1945 р. останнім архів було передано до Державного архіву у Відні як депозит А.Шептицького. По закінченню війни діячі української еміграції доклали чимало зусиль, щоби дійти згоди про повне мікрофільмування архіву. У1956 р. робота по мікрофільмуванню була закінчена і матеріали з Відня були покладені в основу архівної колекції заснованого у 1963 р. СЄДІЛ.

Матеріали архіву В.Липинського були класифіковані за чотирма категоріями: Аполітичний архів В.Липинського – документи Центральної Ради та Директорії, аналіз Брест-Литовського договору, зовнішньополітичної діяльності уряду гетьмана П.Скоропадського; 2) наукові та публіцистичні праці В.Липинського; 3)ли-стування В.Липинського, яке складає 10 тис. рукописних та друкованих сторінок; 4)особисті та фінансові справи, щоденники, замітки, рецензії, коментарі, а також спогади про В.Липинського різних вчених та політичних діячів. Окрім особового архіву В.Липинського архів інституту зберігає матеріали і документи митрополита А.Шептицького, гетьмана П.Скоропадського та його родини, князя М.Кочубея, істориків Д.Дорошенка та Н.Полонської-Василенко, письменників Б.Лепкого і В.Стефаника, багатьох інших діячів української науки і культури¹⁵.

У 1976 р. було засновано Український музей у Нью-Йорку (The Ukrainian Museum), у структурі якого існує три відділи: етнографічний, образотворчого мистецтва та історичний. Історичний відділ включає документальну збірку, фотоархів, нумізматичну колекцію, збірки рідкісних книжок тощо. На кінець 1990 р. в ньому нараховувалося понад 15 000 од.зб.¹⁶ Щороку фонди музею поповнюються колекціями, а також архівними збірками, які надходять від діячів української еміграції.

У середині 1980-х pp. з ініціативи відомого українського історика Т.Гунчака було створено Український дослідний і документальний центр у Нью-Йорку (Ukrainian Research and Documentary Centre in New York), який ставив за мету збирання та вивчення матеріалів з української історії XX ст.¹⁷ У документальній колекції центру представлено в оригіналах і фотокопіях матеріали деяких українських організацій та політичних партій, архіви українців, що були у таборах переміщених осіб, документи про українців і Україну з архівів західноєвропейських країн (Англії, Франції, Німеччини) тощо.

Однією з найбільших колекцій українських архівних матеріалів у США є Українська колекція Дослідного центру історії імміграції (The Immigration History Research Center at the University of Minnesota)¹⁸, заснованого при Університеті Міннесоти у 1965 р. В основу зібрання було покладено Українську американську колекцію, започатковану відомим вченим і громадським діячем О.Грановський. Більша частина документів цієї колекції торкається періоду української імміграції в США з кінця Другої світової війни до сьогодення. У ній представлено понад 4400 монографій та 650 назв серійних видань. Найбільш цінними матеріалами є рукописні фонди, які складаються з документів різних українських організацій в США та паперів окремих осіб. Комплектування колекції відбувалось за рахунок надходжень як від приватних осіб, так і від організацій, які займалися проблемами іммігрантів. В Українській колекції зберігаються, зокрема, матеріали Об’єднаного українського благодійного комітету Америки, особові фонди професора О.Грановського, філолога і громадсько-політичного діяча Є.Онацького, історика В.Гіни, книговидавця О.Костюката ін.

Одним з найбільших українських архівних осередків у Канаді є Український культурно-освітній центр у Вінніпезі (Ukrainian Cultural and Educational Centre), заснований у 1944 p. Центр складається з бібліотеки, архіву, музею та картинної галереї. Серед матеріалів, які тут зберігаються, можна відзначити документи Асоціації добробуту українських емігрантів Св.Рафаеля у Канаді (10 томів за 1925-1938 pp.), папери громадсько-політичного діяча І.Баберського (1873-1947), композитора О.Кошеця (1878-1944). Особливе місце серед матеріалів центру посідають фотоархів та колекція карт, яка містить карти за 1550-1990 pp.¹⁹

В архівній колекції Українсько-канадського дослідницького та документального центру в Торонто (Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre) зберігаються кіно-та відеоматеріали зі свідченнями очевидців голодомору 1932-1933 pp. в Україні. Колекція також включає копії англійських, італійських та американських урядових повідомлень про голодомор.

Архівні фонди українських установ, товариств та особові папери відомих українських діячів зберігаються також у Національному архіві Канади та в бібліотеці Карлтонського університету в Оттаві, а також в архіві Альбертського університету в Едмонтоні. Зокрема, на депозитне зберігання до Національного архіву Канади було передано у 1970-х pp. архів Державного центру УНР в екзилі, в якому відклалися документи мюнхенського та філадельфійського періоду його діяльності (1946-1992 pp.). В архіві містилися документи президентів та уряду УНР в екзилі, а також тих установ, діяльність яких була пов’язана з Державним центром – Української національної ради, Україно-канадського комітету, Панамериканської української конференції, Спілки українських демократичних партій, Українського національно-державного союзу та ін. Головною умовою угоди, укладеної між архівним комітетом УНР та Національним архівістом Канади, була передача архіву в Україну після проголошення останньої незалежною і суверенною державою. Ця угода була виконана у 1990-х pp., коли з Національного архіву Канади до ЦДАВО України надійшло понад 2 тисяч справ з архівної колекції Державного центру УНР в екзилі²⁰.

У квітні 1972 р. при Рукописному відділі Національного архіву Канади було засновано Національний етнічний архів, реорганізований 1989 р. у “Багатокультурну архівну програму”, метою якої стало комлектування архіву документами з історії всіх національних груп, які мешкають у Канаді. За домовленістю з Національним архівом Комітет українців Канади передав до нього на депозитне зберігання частину своїх документів. Серед українських збірок архіву слід відзначити колекції Я.Рудницького, Д.Донцова, К.Антонович, В.Кубійовича, Юрія та Наталії Русових²¹. Однією з найцінніших українських збірок Національного архіву Канади є архівна колекція відомого громадсько-політичного діяча А.Жука²², яка складається з 210 томів матеріалів за 1880-1968 pp. та містить рідкісні документи з історії українських політичних партій, Союзу визволення України, українських установ в еміграції, епістолярії відомих громадсько-політичних та культурних діячів (Д.Антоновича, С.Драгоманова, С.Єфремова, В.Липинського. С.Петлюри, М.Шаповала, В.Винниченка, М.Грушевського, Є.Бачинського, В.Дорошенка, І.Крип’якевича, Р.Смаль-Стоцького, Д.Донцова, В.Сімовича, В.Кубійовича та ін.)²³.

Велику архівну програму по розшуку та організації зберігання українських архівів у країнах Заходу провадить Канадський інститут українських студій, який з 1976 р. функціонує при Альбертському університеті в Едмонтоні. В архіві Альбертського університету зберігається особовий архів відомого українського вченого І.Лисяка-Рудницького (The University of Alberta Archives. Dr.lvan Rudnytsky Personal Papers, 1940-1984), в якому містяться матеріали про створення кафедри історії України в Торонтському університеті, рукописи статей та виступів вченого, матеріали по підготовці та проведенню наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження В.Липинського, а також листування І.Лисяка-Рудницького з В.Кубійовичем, О.Оглоблиним, О.Пріцаком, Ю.Ше-вельовим, Т.Горникевичем, Є.Зиблікевичем та ін.

Отже, документи, які зберігаються в українських архівних колекціях США і Канади, є важливою складовою джерельної бази історичної науки, невід’ємною часткою не тільки національної, але й світової культури. У зв’язку з цим можна виділити кілька актуальних завдань, які постають перед українськими істориками та архівістами сьогодні: по-перше, це налагодження сталих наукових і творчих контактів з українськими архівними центрами за кордоном; по-друге, створення реєстру історичних пам’яток, які там зберігаються; по-третє, введення до наукового та суспільного обігу джерельної інформації архівів української діаспори; по-четверте, дослідження внеску українських організацій і установ США і Канади, їх провідних громадсько-політичних, наукових та культурних діячів у справу збереження, вивчення та популяризації історико-культурної спадщини українців у світі.

1. “I Wynar Lybomyr R., Buttlar Lois. Guide to Ethnic Museums and Archives in the United States. – Kent: Program for the Study of Ethnic Publications, Kent State University, 1978. – 378 p.
2. Wynar Lybomyr R. Slavic Ethnic Libraries, Museums and Archives in the United States: A Guide and Directory. – Chicago: Association of College and Research Libraries and the Center for the Study of Ethnic Publications, Kent State University, 1980. – 164 p.
3. Wynar Lubomyr R. Preservation of the Cultural Heritage: UkrainianArchives, Libraries and Museums in the United States // Ethnic Forum. – Kent: Kent State University, 1995. -Vol.15. – No.1/2. – P.78-107. Див. рец.: Ясь О. Новий довідник з галузі зарубіжного українознавства // Бібліотечний вісник.- 1996. -№ 1. -С.15.
4. Wynar Lubomyr R. Preservation of the Cultural Heritage. – P.79.
5. Там само. – Р.82.
6. Там само. – Р.83.
7. Міяковський В., Волошина О., Іванівська Т. Музей-архів ім. Дмитра Антоновича (1945-1965). – Нью-Йорк, 1967. – 12 с.
8. Див.: Винниченко В. Щоденник / Упоряд. Г.Костюк. – Едмонтон: КІУС; УВАН.1983. -Т.1-2.
9. Encyclopedia of Ukraine / Ed. by Danulo Husar Struk. – Toronto; Buffalo; London: University of Toronto Press Inc., 1993. – Vol.5. (St-Z). – P.401-402.
10. Wynar Lubomyr R. Preservation of the Cultural Heritage. – P.104-105.
11. Ukraine: A Concise Encyclopedia. Prepared by Shevchenko S.S. / Ed. by V.Kubijowyc. -Toronto: University of Toronto Press, 1971. -Vol.2. -P.1148; Encyclopedia of Ukraine. -Vol.5. (St-Z).-P. 528.
12. Український історик. – 1965. – № 1/2. – C.91.
13. Zyblikewycz E. The Odyssey of V.Lypyns’kyj’s Archives // Harvard Ukrainian Studies. – 1985. – № 3/4. – P.357-361. Див. також український переклад: Зиблікевич Євген. Одіссея архівної спадщини Вячеслава Липинського (Відень; Райхенау; Берлін; Бадег-Філадельфія) // Укр. археограф, щорічник. – К., 1992. -Вип.1. – С119-123.
14. Зиблікевич Є. Вказ. праця. -С.121.
15. Потульницкий В.А. Обзор фондов украиники Восточноевропейского архивного института в Филадельфии, Австрийской национальной библиотеки в Вене // Перестройка в ист. науке и проблемы источниковедения и спец. ист. дисциплин: Тез. докл. и сообщ. V Всесоюз. конф. (30 мая – 1 июня 1990 г.). – К., 1990. – С.143-144. Див. також: Коровицький І. Архів Вячеслава Липинського // Український археографічний щорічник. – 1992. – Вип.1. – С.124-128.
16. Український музей (Нью-Йорк). Річний звіт. 1990. – Нью-Йорк, 1990. – С.20.
17. Несіна О. Український дослідний і документаційний центр у Нью-Йорку // Укр. археограф, щорічник. – 1992. – Вип.1. – С.437-438.
18. Див.: Миронкж Г. Українська американська колекція -джерело вивчення української культури в діаспорі // Українська діаспора. -1992. – № 1. – С.64-74; Миронюк Г., Верл Дж. Українська колекція Дослідного центру історії імміграції: вивчення бібліографічного доступу через комп’ютерні системи // Рукописна та книжкова спадщина України. -1994. -Вип.2. -С.248-256
19. Архівні матеріали з історії України в Канаді: Попередній анотований перелік / Укл. Б.Кравченко. – Київ; Едмонтон, 1990.
20. Архів Державного центру УНР в екзилі передано в Україну // Архіви України. – 1996. – № 4/6. – С.11-13.
21. Момрик М. Українські архівні збірки при Національному архіві Канади // Архіви України. – 1995. – № 1/3.
22. The Andry Zhuk Collection. MG30, C167, Finding Aid № 1663 / Prepared by Myron Momryk. – Ottawa, 1986. – 241 p.
23. Паліенко М., Срібняк І. Матеріали колекції Андрія Жука Національного архіву Канади як джерело вивчення історії України // Спец, галузі іст. науки: 36. на пошану Марка Якимовича Варшавчика. – К., 1999. – С168-175.