• In English
  • Державна архівна служба України
    Офіційний вебпортал органу виконавчої влади

    Портал працює в тестовому режимі. Зауваження та пропозиції
    надсилати на tsdea@arch.gov.ua
    Центральний державний архів громадських об’єднань України: Путівник (Київ, 2001)

    Звертатися:
    mail@archives.gov.ua
    cdago@ukrpost.net

    Please contactmail@archives.gov.ua
    cdago@ukrpost.net

    Центральний державний архів громадських об’єднань України: Путівник / Автори-упорядники: Б.Іваненко (керівник), О.Бажан, А.Кентій, Н.Маковська, А.Соловйова. – Київ, 2001. – 496 с. – (Серія “Архівні зібрання України. Путівники”)

    Central State Archive of Public Organizations of Ukraine: Guide / Compiled by B. Ivanenko, O. Bazhan, A. Kentii, N. Makovs’ka, A. Soloviova. – Kyiv, 2001. – 496 pp. – (Archival Repositories of Ukraine Series)

    Файл у форматі (pdf – 2586 Кб)

    Пропоноване увазі читача видання є першим путівником у серії “Архівні зібрання України” та першим путівником по фондах та колекціях ЦДАГО України, більшість з яких була зібрана колишнім архівом ЦК Компартії України. Інформація про склад і зміст документів, у тому числі й тих, що перебували на таємному зберіганні, доповнена відомостями щодо основних фондоутворювачів, наявний науково-довідковий апарат архіву. До видання у вигляді додатку увійшли також дані про основні фонди колишніх партійних архівів обкомів КПУ, що дозволяє отримати більш цілісне уявлення про систему партійних архівів, малодоступних і маловідомих за часів тоталітаризму.
    Для спеціалістів-істориків, політологів, архівістів, викладачів і студентів вузів, усіх, хто цікавиться документальними джерелами вивчення української історії ХХ ст.

    Передмова

    Восени 1991 р. архіви Компартії України, які зберігають значний масив документів новітньої української історії, приєднано до системи державних архівів України. На базі Архіву ЦК Компартії України у жовтні того ж року створено Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО України), що відрізняється унікальним за тематичним універсалізмом комплексом джерел. Упродовж десятиліть доступ до нього був обмеженим, не оприлюднювалася інформація про склад і зміст фондів архіву, науково-довідковий аппарат був розрахований в першу чергу на здійснення завдань, так би мовити, внутрішнього пошуку.

    Пропонований увазі читача путівник є першим в Україні виданням, що репрезентує документи колишнього архівного фонду Компартії. У ньому представлено всі фонди та колекції ЦДАГО, відомості щодо основних фондоутворювачів, наявний науково-довідковий аппарат архіву. До путівника увійшли розсекречені матеріали, більшість з яких тільки тепер вводиться до наукового вжитку.

    Історія ЦДАГО тісно пов’язана з історією становлення та розвитку архівних установ КПРС. Архів започатковано у 1929 р. під назвою Єдиного партійного архіву (ЄПА) Інституту історії партії та Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У як один з 30 філіалів Центрального партійного архіву Інституту В.І. Леніна при ЦК ВКП(б). З грудня 1939 р. по червень 1945 р. мав статус самостійної установи і існував під назвою – Центральний партійний архів (ЦПА) ЦК КП(б)У, а згодом знову підпорядковувався на правах сектора Українському філіалу Інституту Маркса-Енгельса-Лені на при ЦК ВКП(б) (назва Інституту змінювалася: з 1953 р. – Інститут історії партії ЦК Компартії України – філіал Інституту Маркса-Енгельса-Леніна -Сталіна при ЦК КПРС; з 1956 р. – Інститут історії партії ЦК Компартії України – філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС; з лютого1974 р.- Інститут історії партії при ЦК Компартії України – філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС). У 1991 р. реорганізований в Архів ЦК КПУ, який функціонував у складі Інституту політичних досліджень ЦК Компартії України.

    Статус державного архіву та сучасну профілізацію архів здобув після передачі документів Компартії України на державне зберігання згідно з Указом Президії Верховної Ради від 27 серпня 1991 р. і постановою Кабінету Міністрів України № 290 від 25 жовтня 1991 р.

    Джерельний комплекс архіву почав формуватися у 1921-1922 рр. після створення (за рішенням Політбюро ЦК КП(б)У 13 лютого 1921 р.) Комісії з історії Комуністичної партії і Жовтневої революції на Україні (Всеукраїнс ький істпарт), серед головних завдань діяльності якої було збирання історико-партійних документів і друкованих матеріалів, їхня концентрація, облік і упорядкування.

    Істпарти провели велику роботу з виявлення, забезпечення зберігання матеріалів (архівних, приватних документів, фотографій ) дореволюційного періоду, що містили інформацію з історії робітничого, революційного руху, мемуарів членів партії, учасників революцій, громадянської війни тощо. Найбільш важким завданням було збирання саме партійних документів, оскільки, перебуваючи на нелегальному становищі, партійні організації намагалися залишати якомога менше документальних свідчень своєї діяльності, тож “архівний фонд з історії революційного руху і більшовицьких організацій України доводилося створювати і поповнювати буквально поаркушно” (Щедрина Д.С. Источники опыта борьбы и созидания. – К., 1987. – С. 22).

    У зв’язку із створенням Центрального партійного архіву і його 30 філіалів на місцях документи партійних комітетів, що не використовувалися в роботі, а також всі цінні матеріали перших років радянської влади комсомольських організацій, документи “дрібнобуржуазних” політичних партій дореволюційного періоду та фотодокументи мали бути передані до партійних архівів (у тому числі й такі матеріали, що зберігалися у державних архівних установах, музеях) і надалі зосереджуватися в них.

    Це визначило також склад і зміст матеріалів, форми та методи комплектування ЄПА Інституту історії партії та Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У. Згідно з Положенням про Інститут у ЄПА мали зосереджуватися і зберігатися документи ЦК КП(б)У, ЦКК КП(б)У, ЦК ЛКСМУ, комуністичних фракцій республіканських радянських, профспілкових органів і громадських організацій, архіви ліквідованих у 1925 р. губернських і повітових партійних і комсомольських органів, спогади учасників революційного руху, фотоілюст ративні матеріали історико-партійного характеру. На ЄПА покладалося збирання та систематизація архівних матеріалів, завдання всебічного використання їх у науково-дослідній, публікаторській та довідковій діяльності, науково-методичного керівництва відповідною роботою на місцях.

    Вже протягом 1929-1930 рр. ЄПА прийняв на зберігання близько 80 тис. справ, у тому числі понад 50 тис. справ, що містили документи ЦК КП(б)У, ЦКК КП(б)У, місцевих партійних органів, які раніше зберігалися у Центральному архіві революції **(Там же. – С. 43-44). З поточного архіву ЦК КП(б)У передали документи відділів до 1926 р. включно. Понад 2 тис. справ одержано від ЦК ЛКСМУ, значна кількість документів надійшла від партійних секцій окружних історичних архівів.

    Наприкінці 1932 р. в ЄПА налічувалося понад 100 тис. справ (Деяка приблизність у цифрах пояснюється тим, що в УСРР до середини 30-х років облік документів в архівах здійснювався не за одиницями зберігання, як у РРФСР, а у лінійних метрах. Умовно визначалося, що на лінійному метрі стелажу розміщувалося 100 одиниць зберігання), а на початку 1941 р. вже в ЦПА – понад 200 тис. справ, що складалися з документів і матеріалів ЦК і ЦКК КП(б)У, місцевих партійних організацій, ЦК ЛКСМУ, копій документів з історії партії, мемуарів ветеранів партії, ілюстративних матеріалів.

    З початком німецько-радянської війни частина фондів була евакуйова на до Челябінська (РРФСР), проте через нестачу транспортних засобів вивезти всі документи не вдалося. Значна кількість їх була спалена. Свідоме знищення документів, яких не можна було евакуювати (в першу чергу – партійних архівів), – одна з найдраматичніших сторінок в історії архівної справи. Перед неминучою окупацією власті виходили з того, що до рук ворога не повинні потрапити архіви, що могли становити для нього оперативний інтерес. Особливо це стосувалося особових документів.

    Загалом архів втратив до 90% документів – близько 144 тис. одиниць зберігання, в тому числі документи відділів ЦК КП(б)У (агітаційно-масового, культурно-пропагандистського, кадрів, обліково-статистичного і інформацій ного секторів та інші) за 1919-1936 рр., матеріали Центральної контрольної комісії КП(б)У (1923-1934) та Партколегії Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) по УРСР (1937); картки кандидатів у члени КП(б)У та партквитки старого зразка; тимчасові посвідчення членів і кандидатів у члени КП(б)У. Серед втрат архіву були матеріали ЦК ЛКСМУ (1919-1926), апеляційні справи комсомольців (1925-1939), документальні комплекси Істпарту ЦК КП(б)У (1920-1925) та ВУАМЛІН (матеріали інститутів філософії, історії, економіки, радянського будівництва і права, комісії з літератури за 1925-1936 рр.).

    Сильно потерпів масив документів окружкомів, губкомів, повіткомів, міськкомів і райкомів КП(б)У та ЛКСМУ (1919-1925), фракцій Всеукраїн ського комітету профспілок (1920-1934), первинних партійних осередків відомств, наукових установ, заводів (1918-1940).

    Масштабних втрат зазнали й регіональні партійні архіви. Київський обласний партійний архів не вдалося евакуювати; майже усі документи було знищено. У Полтаві будівля партійного архіву була дощенту зруйнована вибухом і лише частину документів було евакуйовано. У Харкові близько 90% фондів партійного архів було вивезено на один із заводів і спалено. Знищено третину Ворошиловградського (тепер – Луганський) і Кам’янець-Подільського (тепер – Хмельницький) партійних архівів. В евакуації не вдалося забезпечити належних умов зберігання матеріалів Одеського та Кам’янець-Подільського обласних партійних архівів, вони повернулися у значно пошкодженому стані.

    Більш-менш вдало було проведено евакуацію лише Чернігівського, Запорізького, Житомирського, Кіровоградського, Миколаївського, Сталінського (тепер – Донецький) обласних партійних архівів. У Дніпропетровську не вдалося вивезти або знищити багато важливих фондів з партійного архіву, включаючи архів обкому партії; згодом його було вивезено на захід (Див.: Грімстед Патриція Кеннеді, Боряк Геннадій. Доля скарбів української культури під час Другої світової війни: Винищення архівів, бібліотек, музеїв. – К., 1991. – С. 14-15; Дніпропетровські архіви, музеї та бібліотеки в роки Другої світової війни: Анотований перелік документів і матеріалів / Упоряд. Д. Мєшков. – К., 2000. – С. 5-18. -(Серія “Доля культурних скарбів України під час другої світової війни: архіви, бібліотеки, музеї”. – Вип. 3). Більш докладні відомості про масштаби втрат українських архівів наведено в останній праці американської дослідниці: Grimsted Patricia Kennedy. Trophies of War and Empire: The Archival Heritage of Ukraine, World War II, and the International Politics of Restitution. – Cambridge, MA: Harvard University Press, 2001. – P. 177-213).

    У повоєнний час у комплексі завдань, які постали перед архівом, особливе значення надавалося відтворенню джерельної бази історико-партійних досліджень. Треба було, по-перше, виявити і взяти на облік документи, що відклалися в партійних і комсомольських органах в роки війни, а також документи, що з різних причин не передавалися на зберігання у передвоєнний період; по-друге, зібрати матеріали партійного та комсомольського підпілля, антифашистських груп, радянського партизанського руху; по-третє, поповнити копіями документів з центральних, обласних державних і партійних архівів прогалини в архівних фондах, що утворилися через втрату оригіналів.

    Протягом 1945-1950 рр. ЦК КП(б)У передав на зберігання до архіву понад 60 тис. справ, серед яких особливу цінність становили матеріали з’їздів, конференцій і пленумів ЦК (1925-1941), документи його відділів. За рішенням ЦК з архівів обкомів КП(б)У надійшли протоколи конференцій, пленумів і засідань бюро обласних, окружних, місцевих комітетів партії. Упродовж 1947-1950 рр. одержано понад тисячу справ із згаданими документами, що поповнили джерельну базу інформаційного сектора ЦК.

    Крім того, передбачалося зосередити в архіві фонди всіх губкомів партії, частина яких зберігалася тут ще в довоєнний період. Протягом 1949-1950 рр. до архіву надійшло близько 11 тис. справ, що дозволило сформувати досить повний джерельний комплекс з історії партійних організацій республіки у 1921-1925 рр. У 1980 р. згідно з “Положенням про Архівний фонд КПРС”, затвердженим ще 1966 р., фонди губкомів КП(б)У були повернуті відповідним партійним архівам обкомів КПУ.

    Після ліквідації Комісії з історії Великої Вітчизняної війни при Академії наук УРСР (1949) архіву було доручено прийняти на зберігання документи Українського штабу партизанського руху (УШПР), радянських партизанських з’єднань і загонів. Таким чином, створювалося унікальне зібрання документальних джерел з історії радянського підпільного та партизанського руху в Україні у роки участі Радянського Союзу в Другій світовій війні.

    За вказівкою ЦК КП(б)У з 1947 р. державні архіви республіки розпочали виявлення у своїх фондах документів з історії соціал-демократичного руху, діяльності більшовицьких організацій. Того ж року ними було передано до архіву 1128 копій документів з історії Компартії України, а загалом у перші повоєнні роки скопійовано понад 40 тис. аркушів. Ці копії об’єднувалися у самостійні колекції, що систематично поповнювалися новими надходження ми. До середини 1950-х років у результаті здійснення заходів щодо відновлення і поповнення документальної бази в архіві налічувалося 225 фондів, в яких зберігалося 138417 справ за 1917-1950 рр.

    У 1960-1980 рр. до архіву надалі надходили на зберігання документи центральних партійних і комсомольських органів, розпочалося комплектування матеріалами редакцій партійних і комсомольських газет, журналів, видавництв, поповнювалися архівні колекції. У 1988 р. у вигляді 117 коробок компактного розсипу до архіву з КДБ УРСР надійшов невеликий масив документів “Музею визвольної боротьби України” (існував у Празі з 1925 по 1948 р.) (Нинішня, не вповні адекватна назва фонду “Український музей у Празі” була первісно надана збірній колекції українських еміграційних архівів різного походження як робоча назва під час опрацювання цих матеріалів у ЦДАГО України в 1997-1999 рр. і вже увійшла до професійного вжитку. Див.: Пиріг Р. Я. Фонди і колекції Музею Визвольної боротьби Ук-раїни у Празі в складі документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України // Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи. – К., 1999. – Вип. 12. – С. 77-87; див. також історичну довідку на с. 243-244).

    Серйозною проблемою реконструкції архівної спадщини України ХХ ст. є питання переміщення партійних архівів у повоєнні часи. Яскравим прикладом вилучення з органічного масиву документів архіву ЦК Компартії України і передачу до Москви комплексу матеріалів, пов’язаних з діяльністю того чи іншого партійного керівника, є доля архівів Микити Хрущова або Петра Шелеста* . Реституція українських партійних архівів чи принаймні передача в Україну їхніх копій, – це питання, яке ще належить вирішувати.

    На виконання Указу Президії Верховної Ради України від 9 вересня 1991 р. “Про передачу архівних документів Комітету державної безпеки України до державних архівів республіки” ЦДАГО отримав на зберігання від Служби безпеки України понад 34 тис. архівно-слідчих справ репресованих органами ДПУ-НКВС-КДБ у 1920-1950-х роках громадян (по Києву та Київській області).

    В архіві формується новий документальний масив – фонди сучасних політичних партій. Прийнято на зберігання документи громадського об’єднання Народний Рух України, Української республіканської партії (УРП), Демократичної партії України (ДемПУ). Продовжується робота щодо підготовки та передачі до ЦДАГО фондів й інших політичних партій. Впродовж 2000 р. з Державного архіву Київської області надійшли 23 фонди комітетів КПУ міністерств та інших центральних установ УРСР, загалом 13900 одиниць зберігання, що функціонально та ідеологічно пов’язані з документами ЦК КПУ та підпорядкованих йому установ. Перелік цих фондів подано в “Реєстрі фондів ЦДАГО України”.

    На сьогодні у ЦДАГО України зберігається 158 фондів (369 описів) у складі 255106 справ, документи яких тематично представляють усе розмаїття української новітньої історії, зокрема:

    • політичну палітру українського суспільства першої чверті ХХ століття крізь призму діяльності політичних партій і організацій;
    • події періоду Української революції 1917-1920 рр. у протиборстві політичних, військових сил;
    • формування і руйнацію партійно-державної системи, діяльність вищого партійного керівництва, його роль у політичному, економічному, культурному житті республіки, відносини із союзним центром;
    • проведення українізації, розвиток національної культури у 1920-х роках; діяльність М. Скрипника, О. Шумського, М. Хвильового, Г. Лапчинського, М. Грушевського, С. Єфремова, А. Кримського;
    • здійснення репресивної політики сталінізму (проведення колективі зації сільського господарства та знищення селян-власників, голодомори, переслідування інтелігенції, духовенства тощо);
    • діяльність громадських об’єднань і діячів української еміграції у 1920-х-1940-х роках (до цього комплексу документів належить листування багатьох представників української еліти – В. Винниченка, Є. Петрушевича, С. Смаль-Стоцького, О. Кандиби (Ольжича), В. Петріва, А. Лівицького, Дмитра, Катерини, Марка і Михайла Антоновичів, С. Петлюри та ін.);
      * Див.: Пиріг Р. Я. “Український архів” Микити Хрущова: проблеми відновлення і використання // Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи. – К., 1996. – Вип. 6. – С. 182-187; Grimsted Patricia Kennedy. Trophies of War and Empire… – P. 71-72.
    • події Другої світової війни на території України (діяльність партійно-радянського керівництва УРСР; окупаційний режим нацистських загарбників та збитки, завдані ними Україні; партійне та комсомольське підпілля; радянський партизанський рух, зокрема партизанських з’єднань під командуванням С. Ковпака, О. Федорова, М. Наумова, О. Сабурова, партизанських загонів, у тому числі й тих, що діяли на території Чехословаччини й Польщі; діяльність ОУН-УПА );
    • розвиток радянського суспільства у післявоєнний період;
    • ідеологічні процеси у суспільно-політичному житті 1970-х – середини 1980-х років, боротьбу влади з різними проявами інакомислення;
    • створення та діяльність нових громадських об’єднань, рухів, політичних партій (кінець 1980-х-1990-і роки);
    • передісторію та хроніку подій Чорнобильської катастрофи, її наслідки.

    Зорієнтуватися у такому тематично багатоплановому джерельному комплексі допомагає науково-довідковий аппарат (НДА) архіву: описи фондів, покажчики, систематичний і хронологічний каталоги, окремі тематичні та алфавітні картотеки, автоматизована пошукова система за фондом архівно-слідчих справ колишніх репресованих громадян (понад 1200 записів). НДА значно розширюють методичні розробки, довідкові та документальні видання архіву. Але, використовуючи науково-довідковий аппарат архіву, слід враховувати, що значна його частина створювалася до 1991 р., а отже має притаманну мережі партійних архівів специфіку (Див.: Боряк Г. Національна архівна спадщина України та державний реєстр “Археографічна Україніка”: Архівні документальні ресурси та науково-інформаційні системи. – К., 1995. – С. 216-220).

    У партійних архівах не було путівників по фондах. Каталогізація здійснювалася за класифікацією, головною ознакою зведення до груп в якій були види партійної роботи; до того ж, каталогізації підлягали в основному фонди партійних органів і великих партійних організацій. Поза увагою залишалися матеріали “окремих папок”, інші засекречені документи, які не видавалися дослідникам, а сьогодні користуються неабияким попитом. Нині доступ обмежено лише до деяких матеріалів, що містять державну таємницю, а також стосуються особистих інтересів громадян, які охороняються законом. Останнім часом в архіві зроблено чимало для розширення інформативності науково-довідкового апарату. І важливою в цій роботі є підготовка путівника, який дав би можливість максимально ознайомити дослідників з документальними джерелами, що відклалися у фондах, їхньою тематичною проблематикою.

    Враховуючи особливості складу документів та існуючого науково-до відкового апарату, при розробці методологічних і методичних засад путівника автори-упорядники, по-перше, намагалися уникнути підходу, коли документи Компартії України розглядаються тільки як джерело вивчення організаційної, ідеологічної, політико-виховної роботи партії. Адже в них відображено політичну історію, історію розвитку економіки, культури, національ них відносин тощо. При цьому не заперечується, що документи політичних партій, в першу чергу колишньої панівної, більше від інших за походженням документів ввібрали в себе і відбили класовий характер, ідеологічні мотиви діяльності. По-друге, автори-упорядники прагнули ввести до наукового вжитку чималий масив документів, що донедавна перебував на спеціальному режимі зберігання. По-третє, вважали за доцільне дати (уточнити) в історичних довідках (по можливості розгорнутих) про фондоутворювачів (а у випадках їхньої складної організаційної структури – у коротких довідках до структурних частин) відомості про їх утворення і діяльність, оскільки це доповнює інформацію про зміст матеріалів фондів.

    Важливим моментом було обгрунтування основних принципів класифікації документальних джерел ЦДАГО, структури путівника. Більшість класифікаційних схем, опрацьованих радянським джерелознавством і реалізованих в архівних установах, зокрема в путівниках для характеристики фондів радянського періоду, застаріла. Використання суворо регламенто ваної Схеми єдиної класифікації документальних матеріалів партійних архівів взагалі залишило б поза путівником не тільки чималий масив матеріалів, а також унеможливило б отримання повної інформації навіть про діяльність самої Компартії.

    Специфіка ЦДАГО не дозволила використати й підходи, які обрали російські колеги в Короткому путівнику по РЦЗВДНІ (Російський центр зберігання і вивчення документів новітньої історії, колишній Центральний партійний архів Інституту теорії та історії соціалізму при ЦК КПРС, теперішня назва – Російський державний архів соціально-політичної історії) (Див.: Российский центр хранения и изучения документов новейшей истории: Краткий путеводитель. – М., 1993).

    Тож обрана схема путівника, на думку авторів, найбільш відповідає складу документальної бази ЦДАГО, враховує стан його НДА, відбиває новий статус архіву, дозволяє найповніше репрезентувати всі його матеріали.

    У першому розділі представлено фонди політичних партій і організацій в Україні (1902-1996).

    Другий розділ путівника об’єднує фонди громадських організацій – ЦК ЛКСМУ (1920-1991), Всеукраїнської ради Всесоюзного товариства політкаторжан і зсильнопоселенців (1921-1935), громадського об’єднання Народний Рух України (1989).

    До третього розділу включені фонди “партизанського комплексу” ЦДАГО – Українського штабу партизанського руху та 73 партизанських з’єднань, загонів, бригад, полків (1941-1945).

    Колекції комісій з історії громадянської та Великої Вітчизняної воєн, “Українського музею в Празі”, “Колекція позасудових справ реабілітованих”, колекції документів і спогадів становлять четвертий розділ.

    До п’ятого розділу путівника увійшли фонди особового походження (Ф. Сергєєва (Артема), Г. Петровського, С. Ковпака, Д. Коротченка).

    Особливості складу документів колишнього партійного архіву, його структури, а також новий статус архіву громадських об’єднань зумовили неоднорідність описових статей до різних масивів документів. Вони описані за хронологічним, структурно-хронологічним принципами, видовими ознаками, тематичними рубриками. Тобто систематизація фондів і їхніх документів у кожному розділі путівника має характерні особливості.

    Описова стаття до фонду містить таку інформацію:

    1. Повна назва фонду (у разі перейменування фондоутворювача зазначається остання його назва), номер, присвоєний фонду в архіві, крайні дати (останні іноді не збігаються з датами існування фондоутворювача, оскільки фондоутворювачі часто отримували у спадщину документи своїх попередників), наявність описів.
    2. Після відомостей про фонд подається коротка історична довідка про установу-фондоутворювача (відомості про час утворення і ліквідації установи, дані про зміни в найменуванні фондоутворювача, його підпорядкова ності та компетенції; для установ, організацій, партій – характеристика основних завдань і функцій. По ф. 1 (ЦК КПУ) є відомості не тільки про фонд у цілому, а й його окремі описи (структурні частини ЦК).
    3. Коротка анотація документів фонду, яка розкриває найважливіші відомості про зміст і види документів. Деякі з них для полегшення пошуку і використання інформації позначено в дужках датами.

    Анотації до фондів, які відклалися за чітко визначеною структурою фондоутворювача, побудовані за структурними частинами. Інформація щодо змісту документів структурних частин розміщується в хронологічній послідовності за основними напрямами діяльності.

    Колекції документів увійшли до путівника з короткою історичною довідкою і анотацією змісту документів.

    Характеристика документів особового походження складається з коротких біографічних даних фондоутворювача та анотації наявних документів.

    Крім власне путівника по ЦДАГО, до видання у вигляді додатку увійшов Міжархівний покажчик фондів колишніх партійних архівів обкомів КПУ, що зберігаються зараз у державних архівах областей України. У ньому подано історичні довідки, короткі анотації складу документів та переліки основних фондів. Це, на думку авторів, не тільки допоможе отримати інформацію про фонди ЦДАГО, а й дасть цілісне уявлення про колишню систему партійних архівів.

    Завершує путівник науково-довідковий апарат видання, а саме: реєстр фондів ЦДАГО України з посиланнями на сторінки довідника, перелік тематичних і алфавітних картотек, бібліографія видань та довідкових публікацій архіву, покажчики імен та географічних назв, список скорочень та маловживаних термінів.

    Висловлюємо вдячність науковим працівникам і архівістам Ірині Комаровій, Олександрові Нечаєву, Тетяні Портновій, Олександрові Ткачу, Олександрі Щербині, Володимирові Власенку , які брали участь у підготовці видання.

    Складаємо щиру подяку за сприяння Українському науковому інститутові Гарвардського університету, а також Фонду Катедр українознавства (США), програма українознавчих досліджень якого фінансується за рахунок благодійних пожертв українських громад США і Канади


    Зміст

    Передмова

    1. Фонди політичних партій і організацій
    2. Фонди громадських організацій
    3. Фонди партизанського руху україни періоду участі Радянського Союзу в Другій світовій війні
    4. Колекції документів
    5. Фонди особового походження

    Додаток

    • Міжархівний покажчик фондів колишніх партійних архівів обкомів КПУ

    Науково-довідковий апарат

    • Реєстр фондів ЦДАГО України
    • Перелік окремих тематичних та алфавітних картотек за документами ЦДАГО України
    • Бібліографія видань ЦДАГО України
    • Науково-інформаційні матеріали та методичні розробки ЦДАГО України
    • Покажчик імен
    • Покажчик географічних назв
    • Список скорочень і маловживаних термінів
    • Summary

    Summary

    Tsentral’nyi derzhavnyi arkhiv hromads’kykh ob’iednan’ Ukraїny: Putivnyk. Kyїv, 2001. 496 s.

    Central State Archive of Public Organizations of Ukraine: Guide. Kyiv, 2001. 496 pp.

    The archive known since 1991 as the Central State Archive of Public Organizations of Ukraine (TsDAHO) preserves the remaining Soviet republic-level records of the former Party Archive of the Central Committee of the Communist Party of Ukraine, which were transferred to state archival control on 27 August 1991. This initial comprehensive guide to TsDAHO-the first guide to a Communist Party archive published in Ukraine-describes a unique complex of documentation open to researchers only since Ukrainian independence in 1991, a large portion of which has now been declassified.

    The immediate predecessor of TsDAHO-the Party Archive of the Institute of Party History of the Central Committee of the Communist Party of Ukraine (TsPA KPU)-dates its formal establishment to 1929, when the Unitary Party Archive of the All-Ukrainian Communist Party (IePA VKP[b]) was established in Kharkiv. Its holdings had their origin in the collections of the Central Archive of the Revolution (TsAR) founded in 1921-1922. The central Ukrainian republic-level Communist Party archive was transferred to Kyiv after 1934, when this city became the Ukrainian capital. Although approximately ninety per cent of the prewar Communist Party holdings were lost during World War II, the archive was reorganized and expanded after the war as the hub of a network of Communist Party archives in Ukraine.

    As described in this guide, TsDAHO now houses the records of the Central Committees of the Communist Party of Ukraine and the Komsomol, as well as records of various Party political departments, educational establishments, and Komsomol organizations. Included are protocols of Central Committee meetings and related materials, plenums, Party congresses, files of subordinate Party organizations, along with the personal papers of many prominent Ukrainian Party leaders. In 1991, TsDAHO received 34,000 file units from the Ukrainian Security Service (SBU) regarding individuals repressed in the 1920s-1950s by the Soviet security services GPU, NKVD, KGB (covering Kyiv and Kyiv oblast).

    TsDAHO holdings now consist of 158 archival fonds (record groups), with 255,106 separate files. Along with central Communist Party and Komsomol records, the holdings contain documentation on Ukrainian society in the first quarter of the twentieth century, including the revolutionary period, as portrayed by political parties and organizations; the creation and destruction of the party-state system, activities of the party leadership in political, economic and cultural matters of the Soviet Ukrainian state and the leaders’ relations with the center in Moscow; the period of Ukrainization in the 1920s; on the activities and repression of cultural and academic elites; collectivization, destruction of farmer-land owners, famines; Ukrainian lands during World War II; the development of Soviet society in Ukraine following the war; social and political developments in the 1980s and early 1990s; and events surrounding the Chornobyl disaster.

    The first section of the guide describes the records of the Communist Party, along with those of other political parties and organizations in Ukraine from 1902 to 1996. The second section describes fonds of organizations such as the Komsomol (1920-1991), the Rukh movement (from 1989) and others. The third is dedicated to fonds with documentation on the partisan movement during World War II. The fourth describes fonds of the Commissions on the History of the Civil War and World War II and collections from the Museum of the Struggle for Liberation of Ukraine (Muzei vyzvol’noї borot’by Ukraїny; after 1946, the Ukrainian Museum) in Prague. That collection (received from Ukrainian security services in 1988) is particularly rich in files of Ukrainian émigré organizations and personal papers of prominent émigrés during the interwar period. The fifth section is devoted to fonds of personal papers and collections associated with individuals.

    The description of each fond includes the full name of the fond, previous names, institutional history, a list of opysy (sections with separate inventories within the fond), and a short annotation highlighting files or documents of special significance.

    An appendix provides an interarchival directory listing fonds of the of former oblast-level Party archives that are now housed in state oblast archives in Ukraine. The guide includes a bibliography of relevant literature, personal-name and geographic indexes, a glossary of specialized terminology, and a list of abbreviations.