У фондах Центрального історичного архіву України у м. Львові зосереджено одну з найбагатших і найдавніших збірок документальних матеріалів XII – першої пол. XX ст. з історії Західної України, Польщі Австро-Угорщини та інших країн Європи. Путівник містить інформацію про фонди центральних установ і організацій старопольського (XIV-XVIII ст.) та австро-угорського (1772-1918) періодів, Української Народної Республіки і Західно-Української Народної республіки (1917-1921), а також Польщі міжвоєнного періоду (1918-1939). Документи архіву висвітлюють економічний, політичний і культурний розвиток земель Західної України, боротьбу українського народу за створення назалежної держави.
Для широкого кола читачів – істориків, архівістів, мовознавців, краєзнавців, викладачів і студентів вузів.

Файл у форматі (pdf – 2455 Кб)

ЗМІСТ

1. Держава
   1. Органи самоврядування
      1. Магістрати
      2. Громадські уряди
      3. Тимчасовий комітет самоврядування
   2. Органи державної влади та управління
      1. Центральні і крайові органи державної влади
      2. Окружні і повітові управління
      3. Органи поліції, жандармерії, прикордонної охорони, тюрми
   3. Судово-адміністративні установи
      1. Гродські суди
      2. Земські суди
      3. Шляхетські, крайові, окружні, повітові, військові суди
      4. Прокуратура
   4. Міжнародні відносини
      1. Консульства
      2. Еміграція
      3. Військові та воєнізовані установи, організації, товариства
      4. Табори
      5. Громадсько-політичні партії, клуби, військово-патріотичні організації, товариства
2. Економіка
   1. Фінансові, податкові, кредитні і страхові установи, об’єднання, товариства
      1. Фінансові і податкові установи
      2. Банківські установи
      3. Кредитно-кооперативні та торговельні установи і товариства
      4. Страхові управління й товариства
   2. Господарські і промислові установи, підприємства та товариства
      1. Цехи і економія
      2. Господарсько-промислові підприємства, товариства
      3. Підприємства і товариства нафтової та газової промисловості
   3. Установи і товариства сільського, лісового та водного господарства
   4. Установи, підприємства і товариства транспорту і зв’язку
   5. Установи і товариства будівництва
3. Освіта, наука, культура, преса
   1. Установи освіти
      1. Навчальні заклади
      2. Адміністративні освітні установи
   2. Громадські, наукові, культурно-освітні установи, товариства і спілки
      1. Жіночі товариства
      2. Студентські товариства
      3. Спортивно-культурні товариства
   3. Редакції газет, журналів, енциклопедії та видавництва
      1. Редакції та адміністрації газет
      2. Редакції та адміністрації журналів
      3. Редакція енциклопедії
      4. Видавництва та видавничі кооперативи
   4. Архівні установи
4. Установи охорони здоров’я
5. Професійні спілки
6. Благодійні установи і товариства
7. Релігія
   1. Релігійні установи
   2. Релігійні товариства
8. Родинні та особові фонди
   1. Родинні фонди
   2. Особові фонди
9. Колекції
   1. Колекції документів
   2. Колекції мікрофотокопій документів з архівів Польщі, Угорщини та Литви
10. Науково-довідкова бібліотека архіву
11. Список скорочень
12. Примітки
13. Іменний покажчик
14. Географічний покажчик
15. Список фондів
16. Ілюстрації
    

    ПЕРЕДНЄ СЛОВО

    Один з найдавніших і найбагатших архівів України – Центральний державний історичний архів у Львові – має складну і щасливу історію. Складну – бо проіснував упродовж більш як двох століть у періоди панування різних держав, витримав лихоліття воєн, пожеж і грабунків. Щасливу – бо з незначними втратами фонди, вивезені в часі Другої світової війни, повернулися до його сховищ, а в повоєнні роки поповнилися безцінними документальними скарбами. Не менш складною і плідною була робота над створенням Путівника по фондах архіву, що тривала понад півстоліття.

    За радянських часів перший короткий довідник та історична довідка про документальний склад і фонди архіву була підготована в 1946 р. Друга спроба була здійснена у 1949 р., проте Архівне управління МВС УРСР знайшло ряд недоліків, і видання не було підписане до друку. Від того часу всі спроби створити Путівник закінчувались невдачею. Не можна було показувати так звані “таємні” фонди й ті, що були “частково таємними”.

    Наприкінці 60-х років начальник науково-видавничого відділу Архівного управління І. Л. Бутич запропонував підготувати “Нариси з історії установ Галичини”, щоб хоч якось віддзеркалити документальний склад архіву. Видання, що включало 45 довідок, було підготоване наприкінці 1973 р. Участь у його написанні взяли усі наукові сили архіву: А. І. Гошовський, А. Л. Грицеляк, Ю. М. Ґроссман, Р. С. Кулачковський, О. Т. Мокрицька, П. І. Фостик та інші. Нариси висвітлювали історію установ Галичини австрійського періоду і стали б дуже помічним науково-довідковим виданням. Машинопис праці дотепер користується великим попитом у науковців-дослідників. Втім, він не знайшов схвалення у Києві і не вийшов друком.

    Оскільки у щорічних планах роботи архіву незмінно був пункт “Підготовка Путівника по фондах архіву”, робота над ним не припинялася. Тривав відбір фондів, які могли б увійти до Путівника. Кілька разів змінювалася схема розташування матеріалу всередині видання. Усі варіанти, а їх було близько 10, були відкинуті. Готувалися варіанти коротких довідників, переліку фондів і повніших видань. Машинописи подавалися на рецензію й після рецензії знову починалося доопрацювання матеріалу. Була спроба розподілити увесь матеріал натри історичні періоди: феодальної Польщі, Австро-Угорської монархії та Польської Республіки. Між останніми періодами ще був виділений період 1914-1915 рр. – окупації Галичини російською армією, відображений у низці фондів архіву. Включити ж до Путівника всі фонди до 1991 р., звичайно, було проблематичним.

    Відразу після здобуття Україною незалежності в 1991 р. усі фонди архіву були розсекречені. Це викликало необхідність їх переробки: об’єднання описів, редагування заголовків, створення нового науково-довідкового апарату. Відповідно потрібно було внести зміни до тексту Путівника, відредагувати складені раніше довідки про фонди, доповнити їх новими відомостями. Висловлюємо вдячність всім архівістам, які в різний час доклали свої зусилля і працю до створення Путівника: укладання схеми, написання довідок, редагування тексту, а також здійснювали впорядкування і переробку фондів, уточнення назв фондів і років діяльності фондоутворювачів, передруку тощо. Без їх зусиль це видання не було б здійснене. Це В. І. Брекало, Ю. Я. Бобе-ляк, М. Г. Вавричин, О. М. Гнєвишева, Л. І. Грабіліна, А. Л. Грицеляк, Е. Л. Грицеляк, Я. Р. Дашкевич, П. І. Захарчишин-Фостик, У. Я. Єдлінська, Г. М. Коваль, Р. С. Кулачковський, О. А. Купчинський, О. О. Логінова, О. І. Лохвицька, О. Я. Мацкж, О. Т. Мокрицька, К. М. Мороз, М. Ю. Петруняк, Г. І. П’ятигорова, Г. Ю. Рапапорт, Я. Г. Сеник, Л. Ю. Стефаник, В. К. Сіверська, 3.1. Тараканова, Р. М. Шевчук.

    Сучасний текст Путівника, з використанням попередніх довідок і анотацій, був доповнений, відредагований та відкоректований. У цьому взяли участь: О. В. Гайова, У. Р. Кришталович, Д. І. Пельц, Г. І. Сварник, І. І. Сварник, Н. І. Франко; передмову написав І. І. Сварник, іменний покажчик склали Г. І. Сварник та Н. І. Франко, географічний – У. Р. Кришталович та 1.1. Сварник. Комп’ютерний набір тексту виконала Д. Д. Оленич, допомогу в технічній редакції, сканування тексту та ілюстрацій здійснив В. Б. Пельц, фотокопії документів виготовив Т. О. Шевчук, їм, а також усім іншим архівістам, причетним до цієї праці словом і ділом, щиро дякуємо.

    Діана Пельц

    Наша адреса:

    Центральний державний історичний
    архів України у м. Львові
    пл. Соборна, 3-а
    м.Львів 79000
    тел/факс 72-35-08
    Е-mаіl: [email protected]
    Інтернет: http://old.archives.gov.ua/Archives/index.php?tsdial.archives.gov.ua

     

    ---

    ПЕРЕДМОВА

    ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ – один з найбагатших і найдавніших архівів України. Зосереджені в ньому документи відображають складну історію як українського, так і інших народів, що населяли Галичину протягом багатьох віків. Зокрема, історію українців, які століттями боролися проти чужоземного панування за створення власної держави, так і минуле Польщі, Австрії, Литви, Білорусі, Чехії, Молдови, Німеччини, Угорщини та інших європейських країн.

    Архів був створений у листопаді 1939 р. як Центральний Архів Давніх Актів у Львові[1]на базі архівів, що існували в місті на 1939 р.: Архіву давніх актів м. Львова (магістрату), Державного архіву у Львові та ряду відомчих, організаційних і приватних архівів. Архів міста Львова виник ще в середині XIII ст., одночасно з заснуванням міста (перша літописна згадка про Львів відноситься до 1256 р.[2]). Значна роль у Львові іноземних колоністів – німців, чехів, угорців, Вірменіє – запрошених королем Данилом, його сином Левом та наступними володарями, виявилася у наданні Львову магдебурзького права ще в XIII ст.[3] Архів зосереджував князівські грамоти місту, окремим церквам, колоністам[4], привілеї королів, господарів і воєвод інших країн галицьким купцям на закордонну торгівлю, документи міського самоврядування, цехові акти, частково приватні документи патриціату. Однак майже всі ці документи, як і княжий архів Романовичів, загинули 1340 р.[5], під час першого нападу на Галичину польського короля Казимира III та під час боротьби за Галичину між Польщею і Литвою, у ході якої 1381 р. згорів Львів. Однак, починаючи з 1382 р., міські судово-адміністративні та рахункові книги Львова збереглися; найдавніші міські книги з часу 1382-1448 рр. опублікував О. Чоловський у серії “Pomniki dziejowe Lwowa” (Історичні пам’ятки Львова). У магістратському архіві збереглись і пергаменти ранішого часу, починаючи з 1233 р.[6] Від середини XIII до початку XX ст. Міський архів Львова зберігався у ратуші, в міжвоєнний і повоєнний період – також у будинку по вул. Яблоновських (Руставелі). Протягом 1838-1839 рр. документи в межах фасцикулів описував відомий історик Д. Зубрицький. На основі опису він склав латинський “Inventarium Archivi Civitatis Leopoliensis”[7], а на основі своїх нотаток написав твори “Хроніка міста Львова” (1844), “Історія Галицько-руського князівства” у 3 томах (1852-1855), “Галицька Русь у 16 віці” (1862) та ін. Наукове описання архіву пов’язане з діяльністю видатного просвітителя і вченого 1. Вагилевича (1811-1866)[8]. У 1862 р. він здійснив реорганізацію Міського архіву, запровадив нову методику поділу документів та їх описання, керував упорядкуванням фондів. У 1862-1866 рр. І. Вагилевич створив Колекцію пергаментних грамот, вперше в Україні підготував до неї розгорнутий опис реґестового типу[9]. Одночасно з І. Вагилевичем кустошем архіву в 1861-1872 рр. працював К. Расп[10]. Він впорядковував та інвентаризував документи, склав численні довідки з історії Львова й Галичини”. З 1870 р. контрактовими кустошами були О. Гіршберґ (1874-1877), О. Семкович (1881-1882), К. Відман (1882-1891). Останній, крім удосконалення описів, написав нарис історії архіву й почав публікацію регестів грамот[12]. 1891 р. Львівський магістрат здійснив реорганізацію Міського архіву, який отримав назву Архів давніх актів міста Львова, вважався окремим департаментом магістрату й підпорядковувася Президії міста. Першим постійним архіваріусом архіву став О. Чоловський (1865-1944), який згодом протягом тридцяти років (1906-1937) був його директором[13]. У міжвоєнний період, коли Галичина входила до складу Польщі, в архіві працювали О. Чоловський, К. Бадецький, Ю. Скочек і С. Рахвал[14]. О. Чоловський керував концентрацією і впорядкуванням міських документів, виділив Колекцію карт і планів, опублікував ряд статей про архіви Львова[15]. Впорядкуванням та інвентаризацією документів, зокрема з періоду після 1787 р., у міжвоєнний час займалися також М. Вальтер і Ю. Скочек[16]. К. Бадецький у 1934 р. склав цікавий меморіал “Архів міста Львова. Його нинішній стан та реорганізаційні, інвентаризаційні й видавничі потреби”. Багаторічне вивчення документів він узагальнив у частково опублікованому каталозі Архіву Давніх Актів м. Львова з науковим описом 956 львівських книг[17]. Частина науковців продовжували працювати в архіві й після вересня 1939 р., і в період німецької окупації 1941-1944 рр.

    Державний архів у Львові, директором якого був відомий історик Є. Барвінський (1874-1947)[18], був створений 1913 р.[19] на базі існуючого з 1908 р. Архіву Намісництва, де, крім документів цього вищого органу управління Галичини, був зібраний великий масив документів Крайового комітету, Фінансової прокуратури, інших центральних установ. Директором архіву в 1908-1911 рр. був А. Віняж, з середини 1911 р. – Ю. Кокуревич[20]. Заслугою Є. Барвінського було енергійне збирання фондів численних державних і самоврядних установ колишньої Австро-Угорщини в Галичині та їх впорядкування. Державний архів містився початкове в будівлі Намісництва й колишньому палаці намісника, а після 1927 р., значно поповнений документами[21], -в будівлі колишнього Королівського арсеналу.

    У 1931 р. до архіву приєднали ліквідований Крайовий архів карт і планів у Львові[22], що існував як самостійна установа з 1822 р.[23]. Початкове Архів карт містився в комплексі первісного Губернаторства, а в кінці XIX ст. для нього збудували спеціальний будинок по вул. Личаківській[24], розрахований на 200 тонн карт, обладнаний спеціальною вентиляційною системою для підтримання сталої температури[25]. Директором цього архіву був А. Скода (1854-1926).

    У 1933 р. до Державного архіву на правах відділу приєднали також Земський архів зі співробітниками, які працювали в ньому на той час – Г. Полячківною, В. Гейношем, К. Малечинським. Цей архів було засновано 1784 р. як “Цісарсько-королівський уряд давніх галицьких гродських і земських актів і короборації документів” після ліквідації гродських і земських судів Галичини. Під архів віддали колишнє бібліотечне приміщення Бернардинського монастиря. Першим регентом (директором) новоствореного архіву призначили А. Полетила (бл. 1 743-1 823)[26], який попередньо відав давніми документами Крайової Табулі, установи для обліку нерухомого майна[27]. Крім гродських і земських актів Галичини (з Краківським і Сандомирським воєводствами[28]) до нього потрапили книги підкоморських, каптурових (періоду міжкоролів’я), підвоєводинських (для жидівського населення), скарбових судів, Коронного трибуналу[29]. Земські книги останнього з Київського, Брацлавського, Волинського та Чернігівського воєводств перевезли з Любліна ще в 1764 р. і зберігали в орендованому приміщенні Ставропігійського братства[30]. За оцінкою австрійського історика XIX ст. Б. Дудіка[31] цей архів був найбільшим судовим архівом Австрійської монархії. Однак велика кількість і різноманітність документів, брак довідкового апарату до них змусили місцеву владу вжити заходів до впорядкування архіву[32]. За розпорядженням уряду 1787 р. до архіву прийняли 150 писарів для нумерації актів, складення до них індексів (покажчиків) і відновлення знищених чи пошкоджених документів. Ця праця під керівництвом А. Полетила й А. Щуки тривала до 1800 р.[33]. На той час, з урахуванням новостворених актів, загальна кількість книг, фасцикулівта індексів у архіві склала 15 323[34]. Щоправда, 1828р. Австрія передала Росії горо-дельські і грабовецькі гродські й земські акти, а 1848 р. -згадані земські книги Коронного трибуналу з Київського, Брацлавського, Волинського й Чернігівського воєводств[35]. Тому загальна кількість документів дещо зменшилася. 1 808 р. архів підпорядкували Шляхетському судові (він став частиною Крайової Табулі)[36], а 1877 р. він знову став самостійною установою і отримав назву Крайовий архів гродських і земських актів у Львові[37]. Важливим кроком для майбутнього використання матеріалів архіву стала фундація О. Стадницького, який у 60-ті роки XIX ст. заповів кошти на видання найдавніших документів. Перший том фундаментального видання “Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum t. zm. Bernardyńskiego we Lwowie” (AGZ) підготували до друку 1868 р. львівські історики О. Петруський і К. Ліске (1838-1891). Загалом протягом 1868-1935 рр. вийшло 25 томів видання, що охопило дипломатарій (тт. 1-Х), найдавніші записи, переважно XV ст., обляти документів (тг. ХІ-ХХ), постанови місцевих сеймиків Галичини (тт. ХХІ-ХХУ)38.3 1870 р. редактором АGZ став К. Ліске, який видав II-XY томи[39]. До роботи над виданням диплома-тарія редактори залучили також І. Вагилевича, А. Петрушевича та інших істориків. З 1878 р. в архіві працював А. Прохаска(1852-1930), який 1891 р. продовжив видання АО2 й підготував 8 томів. Поза тим А. Прохаска був автором понад 150 наукових праць[40] з історії Львова, Польщі, Литви й Галицької Русі XIII-XV ст., Чехії, Ватикану, сеймів і сеймиків, шляхти41.3 1880 р. працював в архіві відомий історик О. Бальцер. З 1891 р. аж до смерті (1933) він був директором архіву, який з 1919 р. отримав назву Земського архіву. Бальцер займався історією гродських і земських судів, склав індекси до ХІ-ХV томів (AGZ), які видавав К. Ліске. Організував в архіві спеціалізовану бібліотеку. За цей час архів прийняв на зберігання збірку пергаментів, документи самоврядування міст і сіл Галичини (вони зберігались в архіві як депозити громад), судові документи, 1907 р. – матеріали поземельних кадастрів – т. зв. Йосифінську і Францисканську метрики[42].

    Під керівництвом О. Бальцера було завершене описання галицьких, сяні-цьких і перемиських гродських і земських актів. О. Бальцер виховав ціле покоління архівістів, зокрема П. Домбковського, Б. Барвінського, В. Гейноша, Г. Полячківну. Двоє останніх разом з А. Прохаскою підготували XX том AGZ. Після смерті А. Прохаски В. Гейнош сам підготував наступні два томи[43].

    Після смерті О. Бальцера 1933 р. Земський архів ліквідували. Він увійшов до складу Державного архіву у Львові.

    Центральний Архів Давніх Актів у Львові, створений 1939 р., підпорядковувався архівному відділові УНКВС УРСР по Львівській області. 24 червня 1941 р. його реорганізували у Філіал Центрального державного історичного архіву УРСР (наказ про це повторили 1 грудня 1943 р.), однак через початок війни рішення не було виконане. Під час німецької окупації 1941-1944 рр. архів відновив діяльність як Архів м. Львова, підпорядкований Архівному управлінню ґенерал-губернаторства у Кракові. В ньому працювали відомі історики К. Бадецький, М. Голубець та ін. У 1943-1944 рр. найцінніші фонди були вивезені до райху. В 1944-1945 рр., до закінчення реевакуації фондів, архів існував як відділ давніх актів Львівського облдержархіву. Протягом 1946-1947 рр. основна частина документів повернулася до Львова, і з 1946 р. архів знову діяв як Філіал ЦДІА УРСР. Внаслідок розмежування документів між Філіалом ЦДІА і Львівським облдержархівом до першого відійшли фонди установ і організацій Галичини, діяльність яких виходила за межі Львівського воєводства. У 1958 р. реорганізований у ЦДІА УРСР у Львові, підпорядкований Архівному Управлінню УРСР[44]. Після війни архівом керували В. Позняков, Ф. Політкін, Д. Куцевол, а з 1958 р. Н. Врадій. Довгі роки в архіві працювали П. Фостик, Ю. Ґроссман, О. Мокрицька, Р. Кулачковський, О. Маркевич, згодом О. Мацюк, В. Сіверська, Я. Дашкевич, У. Єдлінська, Л. Григорчук, О. Купчинський, Р. Шевчук, В. Куземський, І. Завінська, Я. Сеник та ін.

    На поч. 60-х років з ініціативи І. Крип’якевича в архіві започатковано семінар з допоміжних історичних дисциплін, влаштовано експозицію кабінетів архівознавства, археографії, дипломатики, палеографії, філігранології, сфрагістики й геральдики. Основними напрямками діяльності архіву є забезпечення збереження, науково-технічне удосконалення фондів, використання і публікація документів.

    В архіві діє найбільша в регіоні лабораторія мікрофільмування і реставрації документів, працює читальний зал, каталог, стіл довідок, науково-довідкова бібліотека. Користування документами забезпечує система науково-довідкового апарату, створюється комп’ютерна база даних. Для дослідників є можливість копіювання документів. Архів постійно організовує наукові конференції і семінари, виставки документів. На базі Кабінетів допоміжних історичних дисциплін проводяться екскурсії і практика студентів. У приміщенні архіву діє також Українське геральдичне товариство.

    Загалом в архіві зберігається 754 фонди з загальною кількістю 11 12131 справа за 1233-1990 рр.; протяжність стелажів архіву – понад 12 тисяч погонних метрів. Сховища й робочі приміщення архіву розміщені у трьох пам’ятках архітектури: колишніх Бернардинському монастирі (1600-1630 рр., архітектори Павло Римлянин і Амвросій Прихильний), Королівському арсеналі (1638-1650 рр., архітектор П. Ґродзіцький), Домініканському монастирі (1407р., архітектор Ничко з Кракова). Ця унікальна скарбниця історичних документів вже 216 років зберігає документи різних історичних епох: Га-лицько-Волинської держави (ХІІІ-ХГУ ст.). Великого Литовського князівства й Речі Посполитої(XIV-XVIII ст), Австрійської і Австро-Угорської монархії (1772-1918), Західно-Української Народної Республіки (1918-1919), Української Народної Республіки (1917-1921), міжвоєнної Польщі (1919-1939), періодів радянської (1939-1941) і німецької (1941-1944) окупацій, радянського періоду (після 1944 р.) й незалежної України (після 1991 р.) Найдавніші документи архіву, починаючи з 1233 р., відклалися у Колекції пергаментних грамот (ф. 131), у ній зібрані 1133 міжнародні угоди, булли пап, привілеї патріархів, митрополитів, єпископів, королів, царів, князів, господарів, воєвод містам і селам, церквам, монастирям, костелам, цехам, приватні угоди[45]. Унікальним документом, що справив величезний вплив на перебіг української історії, є грамота Берестейської унії 1596 р. Грамоти колекції писані арабською, вірмено-половецькою, грецькою, гебрейською, італійською, латинською, молдавською, німецькою, польською, російською, українською, французькою і чеською мовами. Вони стосуються історії не лише України, а й Білорусі, Ватикану, Волощини, Італії, Литви, Молдови, Німеччини, Польщі, Угорщини, Трансільванії, Туреччини, Франції, Московії та інших країн.

    Найдавніший комплекс документів періоду Великого Литовського князівства й Речі Посполитої (остання захопила Галичину в кінці XIV ст.) складають документи органів місцевого самоврядування – магістратів і громадських урядів. Загалом у архіві зібрано 67 таких фондів (40 з них – це магістрати Белза, Бродів, Глинян, Дрогобича, Мостиськ, Рогатина, Самбора, Сяно-ка, Тернополя та ін. міст і містечок). Найбільший за обсягом і найдавніший з цих фондів – Львівського магістрату (ф. 52). Тут є актові книги й фасцику-ли ради, лави, лонгерії, вірменського суду, книги прийняття громадянства, “шосові” (податкові), цехові документи й матеріали міських шпиталів за 1382-1787 рр. Цінним історичним джерелом є хроніки Й. Алембека, С. Кушевича, В. Зиморовича, Я. Т. Юзефовича, купецькі книги, т. зв. “новини” (газети) ХУІІ-ХУІІІ ст. Міські документи є невичерпним джерелом для дослідження розвитку економіки, торгівлі, культури, медицини, містобудування, воєнного та інших аспектів історії. Ще в XIX ст. з фасцикулів львівського магістрату І. Вагилевич і В. Расп виділили колекцію листів (ф. 132), серед яких є автографи гетьманів України Богдана і Юрія Хмельницьких, І. Виговського, П. Тетері, германського імператора, турецького султана, польських, шведських королів, молдавських господарів, зарубіжних сановників, міст і купців. Гордістю архіву є великий (понад 6,5 тисяч) комплекс актових книг гродсь-ких, земських, підкоморських і старостинських судів Східної Галичини XV-XVIII ст. Хоча ці суди призначалися для розгляду справ шляхти, вони містять привілеї руських, литовських, угорських і польських королів і князів, митрополитів, архієпископів, владик на володіння земельними маєтками, містами й селами; люстрації Руського й Белзького воєводств, інвентарні описи маєтків; протестації православних і греко-католицьких митрополитів, владик, братств; документи про виникнення козацтва, повстання І. Мухи, С. Наливайка, Хмельниччину, опришківський рух, Гайдамаччину; про шляхетські конфедерації; про війни проти татарів, волохів, турків, шведів. В актових матеріалах є безліч відомостей про ремесла, торгівлю, сільське господарство; про міжнародні, національні й релігійні стосунки, про розвиток культури, освіти й мистецтва, про повсякденне життя населення середніх віків і нового часу. Унікальність згаданого комплексу полягає у його добрій збереженості, значній хронологічній і територіальній тяглості, універсальній для Європи латинській мові.

    Дослідників української культури здавна захоплює багатий фонд Львівського Успенського (Ставропігійського) братства, єдиний практично повністю збережений комплекс документів української громадської організації XVI-XVIII ст. Він усебічно відображає суспільно-політичне й культурне життя українців у Речі Посполитій та їхню участь у загальноєвропейських процесах періоду Реформації і Контрреформації, розвиток освіти, архітектури й мистецтва, початки білоруського й українського книгодрукування. Архів братства містить детальні відомості про полемічну боротьбу навколо запровадження унії і григоріанського календаря, про зв’язки православних з аріанами й протестантами Литви й Польщі в боротьбі проти наступу католицизму.

    Багатими на давні документи з церковної історії є численні фонди релігійних установ різних конфесій – консисторій, ординаріатів, капітул, протоігу-менатів, монастирів, духовних навчальних закладів. Греко-католицька консисторія у Львові, наприклад, має понад 40 тис. справ за 1300-1945 рр. Останнім часом ці документи інтенсивно використовуються дослідниками церковної історії, освіти, культури. Метричні книги й шкільні документи дозволяють здійснювати генеалогічні пошуки, вивчати соціоетнічні процеси на території Галичини, Холмщини, Волині, Підляшшя. Фонди релігійних установ римо-католицької, православної, вірменської, юдейської та єванге-лицької церков дають достатнє уявлення і про життя національних і релігійних меншин.

    Найчисленнішу групу фондів архіву складають комплекси документів періоду Австрійської та Австро-Угорської імперії (1772-1918). Найважливішим з них є фонд Галицького намісництва (ф. 146), що налічує понад 200 тис. справ за 1772-1921 рр.[46]. Однак хронологічно фонд охоплює значно ширший період: багато громад, організацій і приватних осіб для підтвердження своїх майнових чи станових прав подавали Намісництву давні документи, починаючи з 1448 р. Намісництво, його численні комісії і комітети в результаті своєї діяльності витворили величезну кількість документів, які є чудовою базою для вивчення державного устрою, економіки й сільського господарства, суспільно-політичного життя, культури, науки, освіти, охорони здоров’я. Численні документи цього періоду стосуються міжнародної політики, воєн, розвідки й контррозвідки, революцій, повстань. Розвиток і утвердження капіталізму в сільському господарстві Галичини дозволяють досліджувати значні комплекси документів про скасування панщини 1848 р. Незамінним джерелом для вивчення економічної та історичної географії, сільського господарства, складу й стану населення, топоніміки є фонди перших поземельних кадастрів Галичини-т. зв. Йосифінської(ф. 19) і Францисканської (ф. 20) метрик[47]. Цінним доповненням до них є кадастрові карти населених пунктів Крайової земельно-податкової комісії (ф. 186). У фондах господарсько-економічних і фінансових установ, таких як Державна бухгалтерія (ф. 187), Крайова фінансова дирекція (ф. 160), Фінансова палата (ф.161), Галицька фінансова прокуратура (ф. 159), Крайова Табуля (ф. 166) та ін., відклалися інвентарні описи міст, сіл і маєтків, солеварень, земельно-майнові книги населених пунктів, описи майна церков, костелів і монастирів та історичні довідки про них.

    Насиченими інформацією про суспільно-політичні процеси й національно-визвольні та революційні рухи є фонди судових установ: Шляхетського суду у Львові (1712-1899, ф. 149), Вищого крайового суду у Львові (1772-1919, ф. 150), Крайового суду у Львові (1776-1928, ф. 152), Апеляційного суду у Львові (1842-1919, ф. 156), Державної прокуратури у Львові (1861-1918, ф. 458), Прокуратури апеляційного суду у Львові (1919-1939, ф. 205), Львівського відділу генеральної прокуратури Польщі у Львові (1919-1939, ф. 158).

    Багатими й надзвичайно різноманітними є численні фонди культурно-освітніх установ, організацій і товариств різних історичних періодів. Зокрема, фонди Крайової шкільної ради й Кураторії Львівського шкільного округу зосереджують відомості про мережу і діяльність навчальних закладів Галичини; товариств “Просвіта”, “Рідна школа”, Галицько-Руська матиця, “Українська бесіда” – документи до історії українського культурного життя XIX – пол. XX ст. Особливим зацікавленням дослідників користується фонд Наукового товариства ім. Шевченка (ф. 309), членами якого були А. Ейнштейн, Н. Бор, М. Планк, І. Пулюй, І. Франко, М. Грушевський. Поза тим у архіві зберігаються десятки фондів українських, польських, єврейських, вірменських, німецьких товариств і організацій, редакцій, видавництв та ін., що свідчать про вікове співіснування тут різних культур.

    Іван Сварник

    ---

    1. Держархів Львівської області, ф. Р-230, оп. 1, спр. 5, арк. 5, 38.
    2. Історія Львова в документах і матеріалах. – Київ, 1986. – С. 9, док. № 1.
    3. Див., наприклад, підтвердну грамоту 1352 р. привілею князя Лева спадкоємцям львівського війта Бертольда Штехера (Центральний державний історичний архів України у Львові, далі – ЦДІАЛ, ф. 131, оп. 1, спр. 2).
    4. Грамоти князя Лева Даниловича внесено, наприклад, до пізніших львівських і перемиських гродських книг: ЦДІАЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 1, с. 221; спр. 528, с. 1459-1466; ф. 13, оп.І, спр. 473, с. 2509-2517; спр. 621, с. 947-949.
    5. Про загибель міського архіву згадує хроніст к. ХУІ-ХУІІ ст. В. Зиморович.
    6. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799. – Київ, 1972.
    7. ЦДІАЛ.ф. 52, оп. 2, спр. 1340.
    8. Див.: Дем’ян Г. Іван Вагилевич-архівіст // Архіви України.-К., 1971. – №3. – С. 42-50.
    9. Каталог пергаментних документів, с. 17.
    10. Charewiczowa Ł. Historiografia i miłośnictwo Lwowa. – Lwów, 1938. – S.66.
    11. ЦДІАЛ.ф. 55, оп.1, спр. 176-180, 278 та ін.
    12. Widmann K. Archiwum miasta Lwowa. – Odb. z Przeglądu archeologicznego. – Lwów, 1882.
    13. Słownik biograficzny achiwistow polskich. – Warcszawa; Łódź, 1988. – T.1. – S. 47. У статті помилково вказано роки директорства Чоловського 1906-1939 замість 1906-1937.
    14. ЦДІАЛ, ф. 55, оп. 1, спр. 10, арк. 2-80.
    15. Сzołowski A. Archiwum państwowe we Lwowie. – Kraków, 1905; W sprawie umieszczenia Archiwum i Muzeum historycznego miasta Lwowa. – Lwów, 1905; Archiwa rządowe we Lwowie // Tydzień, NN 39,40. – Lwów, 1906; Co wywieczorny. – Lwńw, 1916, 16 czerwca; Jak ocalały zbiory archiwalno-muzealne Lwowa w czasie inwazji ukraiłskiej // Kurjer Lwowski. – Lwów, 1919, 16 września.
    16. ЦДІАЛ, ф. 55, оп. 1, спр. 9, арк. 22а-24 (Звіт К. Бaдецького зa 1938 р.).
    17. Badecki K. Archiwum Akt Dawnych miasta Lwowa. A. Oddział staropolski.
        III. Księgi i akta administracyjno-sądowe 1382-1787. – Lwów, 1935; Archiwum Akt Dawnych miasta Lwowa. A. Oddział staropolski.
        IV. Księgi rachunkowe (lonherskie) 1404-1788. – Lwów, 1936.
    18. Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. Вип. 1. XIX ст. – 1930-ті рр. – Київ, 1999. – С. 44-45.
    19. 19 Фонд Державного архіву у Львові (№ 776), що містить документи за 1832-1939рр., зберігається у ЦДІАЛ.
    20. ЦДІАЛ, ф. 776, оп. 1,спр.13, арк. 13.
    21. 21 Найбільшими з них були фонди Крайової Табулі, Апеляційного, Шляхетського й Карного судів у Львові, Управління державних маєтків, фонди податкових та ін. державних установ.
    22. ЦДІАЛ, ф. 776, оп. 1, спр. 156, арк. 3.
    23. П. Контний як дату заснування Архіву карт подає декрет Надвірної канцелярії від 16 жовтня 1827 р. – ЦДІАЛ, ф. 776, оп. 1, спр. 156, арк. 4.
    24. Księgа adresowa kró. stoł. miasta Lwowa na rok 1896. – Lwów, 1896, – S. 195; Księgа adresowa … 1910. – S. 473; Księgа adresowa … 1916. – S.391.
    25. ЦЦІАЛ,ф. 776, оп. 1, спр. 156, арк. 12-13.
    26. ЦДІАЛ, ф. 146, оп. 2, спр. 16, арк. 24.
    27. Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином Украинском Советском социалистическом государстве. Справочник. – Львов, 1955. -С. 79.
    28. Врадій Н. Центральний державний історичний архів УРСР у м. Львові // Третя республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Перша секція. – Київ, 1968. – С. 24.
    29. 3 1764 р., після його поділу на Великопольський і Малопольський, засідання для українських земель відбувались по черзі в Любліні і Львові (див.: Kaczmarczyk Z., LeŚnodorski B. Historia państwa i prawa Polski/ – Warszawa, 1971.-Т. ІІ.-S. 543).
    30. ЦДІАЛ, ф. 129,оп. І.спр. 156.
    31. Dubik В., dr. Archive im Königreiche Galizien und Lodomerien … – Wien, 1867. – S.8.
    32. ЦДІАЛ, ф. 1 46, оп. 86, спр. 2636, арк. 16-21, 23-34.
    33. Sochaniewicz S. Archiwum krajowe aktów grodzkich i ziemskich we Lwowie. – Lwów, 1912. – S.34-35.
    34. Schneider A. Archiwa // Encyklopedya do krajoznawstwa Galicyi. – Lwów, 1869. -Т. І. – S. 147.
    35. Врадій Н. Цит. пр. – С. 24 (у статті перша дата подана помилково: 1838 замість 1828 р.)
    36. Фонд Табулі (№ 166) з 45 тисячами справ за 1632-1939 рр. тепер зберігасться у ЦДІАЛ . Однак складна система його впорядкування, велика кількість описів і справ перешкоджають інтенсивнішому практичному використанню цих документів.
    37. Sochaniewicz S. Op. cit. – S. 37, 40.
    38. До 1939 р. було підготовано ще два томи АGZ, однак видані вони не були.
    39. Радянська енциклопедія історії України. – Київ, 1971. – Т. 3. – С. 24.
    40. 40 Archiwum domu Sapiechów. – Lwów, 1892; Konfederacja lwowska 1464 r. // Kwartalnik Historyczny. – Lwów, 1892. – T. VI. – S. 728-778; Król Władisław Jagiełło. – Krakó, 1908. – T. 1-2; Dzieje Witolda. – Wilno, 1914; Lwów a szlachta / Biblioteka Lwowska. – Lwów, 1919. – T. XXIV-XXV; Wychowski twórca unji hadziackiej // Przewodnik naukowy i literaski. – Lwów, 1920; Sejmik Wiszeński 1503 r. – Lwów, 1922; Pierwotny układ akt ziemskich // Archeion. – Warszawa, 1927. – T.1. – S. 140 і далі; Podział akt ziemskich w XVI w. // Archeion. – Warszawa, 1927. – T.2. – S. 58-71; Hetman Stanisław Żółkiewski. – Warszawa, 1927.
    41. Матеріали (рукописи, відбитки, виписки, картотеки) наукових і популярних праць А. Прохаски зберігаються у його особовому фонді (№139)у ЦДІАЛ.
    42. Йосифінська (1785-1788) і Францисканська (1819-1820) метрики. Перші поземельні кадастри Галичини. Покажчик населених пунктів. – Київ, І965. – C. 13.
    43. Słownik biograficzny archiwistów polskich. -Т. 1. – S. 80-81.
    44. Мітюков О. Г. Радянське архівне будівництво на Україні 1917-1973. – Київ, 1975.- С. 184-185.
    45. Див.: Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. – Київ, 1972.
    46. Див.: Галицьке Намісництво (1772-1921): Архівно-бібліографічний фондовий покажчик.-Київ, 1990.
    47. Див.: Йосифінська (1785-1788) і Францисканська (1819-1820) метрики. Покажчик населених пунктів. – Київ, 1965.

     

    ---

    АРХЕОГРАФІЧНА ПЕРЕДМОВА

    Видання виходить поза рамки Путівника і має, по суті, змішаний характер Путівника й розширеного довідника про фонди. Це зумовлене станом науково-довідкового апарату до документів та рівнем їх впорядкування. У більшості випадків він подає досить широку інформацію про фонди, у деяких – лише основні облікові дані.

    Путівник складається з 9 розділів, які відбивають загальну схему систематичного каталога архіву, укладену за тематично-галузевим принципом. Основні розділи:

    1. Держава,
    2. Економіка,
    3. Освіта, наука, культура, преса,
    4. Установи охорони здоров’я,
    5. Професійні спілки,
    6. Благодійні установи і товариства,
    7. Релігія,
    8. Родинні та особові фонди,
    9. Колекції.

    Окремим розділом виділено Науково-довідкову бібліотеку архіву. Великі розділи поділені на підрозділи, підрозділи – на підпункти. Всередині більшості розділів фонди розміщені за хронологічним принципом, в основу якого покладені крайні дати документів. Установи релігійного культу подано за конфесійною ознакою, Родинні та особові фонди – за алфавітом прізвищ фондоутворювачів.

    Схема описової статті

    Стаття укладена таким чином, щоб видобути всі важливі елементи кожного фонду, які відбивають його характер, відповідно до його походження. Цей принцип є основоположним для Путівника. Однак структура статті показує, що в багатьох випадках довелося застосовувати певну еластичність, враховуючи специфіку окремих фондів і груп фондів та рівень їх опрацювання.

    Окремі елементи статті

    1. Назва фонду подана сучасною українською мовою та мовою (мовами) оригіналу, згідно з основними вживаними у різні історичні періоди назвами. Здебільшого подається перша й остання назва фонду. Коли назва змінювалась кілька разів, перед довідкою наведені всі варіанти назв. Підставою для визначення оригінальної назви фонду служили переважно документи фонду, а також довідники про органи влади й установи, відповідно, австрійського чи польського періоду. У випадку фондів єврейських установ або товариств другою наводимо назву польською мовою, яка вживалася у діловодстві цих організацій. Через технічні складності назви мовою їдиш не відтворено, вони передаються у тогочасній транскрипції літерами польського алфавіту. Назви українських установ зберігаються в їх оригінальному звучанні.

    В іншомовних, здебільшого польських, назвах фондів існує певна непослідовність у вживанні великої й малої літери. Це зумовлено змінами правопису та відсутністю єдиних граматичних норм для різних історичних періодів. У групі Особових фондів в дужках подано також прізвище особи-фондоутворювача в його оригінальному написанні та роки життя. Для групи Родинних фондів винесено лише прізвище, загальне для всієї родини-фондоутворювача, а імена перераховані в довідці до фонду.

    2. Дати існування фондоутворювача винесені в заголовок лише для таких груп фондів, як Магістрати і Громадські уряди, оскільки збережені документи у більшості випадків не відбивають усього періоду їх діяльності. Для цих груп на початку подано загальну довідку. У інших розділах дати існування фондоутворювача подаються в історичній довідці. Якщо дата заснування фондоутворювача або його ліквідації не встановлена, це відзначено у примітці, а якщо дата встановлена приблизно, то вона подається у квадратних дужках.

    3. Обсяг фонду вказано в умовних одиницях зберігання – справах, які можуть налічувати від одного окремого документа до кількох тисяч аркушів у випадку актових книг, можуть становити собою картотеку, планшет, карту, диплом у спеціальній коробці, тубі тощо. У деяких фондах, які знаходяться в опрацюванні, кількість справ може змінюватись; зміни можливі також при поповненні окремих фондів чи колекцій новими надходженнями.

    4. Крайні дати документів встановлені за документами фонду. У тих випадках, коли дати документів виходять за межі крайніх дат існування фондоутворювача, у примітках пояснюється характер і походження цих документів, обумовлені також дані про наявність у складі фонду документів інших фон-доутворювачів. У підрядкових примітках подаються також відомості про наявність в окремих фондах, зокрема, у фондах періоду панування Польщі (середина XIV – третя чверть XVIII ст.), копій ранніх документів, їх облят у актових книгах та сумаріїв ранніх документів.

    5. Наявність опису (описів). Вказівка на наявність опису документів може означати не лише сучасний інвентарний опис фонду, але й давніший опис, складений у Міському чи Земському архіві у Львові до 1939 р. Окремі описи фондів є рукописні й мають незначну інформативність, відсутність передмов.

    6. Мова документів. Вказані лише основні мови документальних матеріалів, які зустрічаються у фонді. У випадку німецької мови йдеться здебільшого про специфічний австрійський канцелярський варіант готичного письма. Зазначення мови документів є додатковою характеристикою для дослідників, яка може свідчити про діяльність фондоутворювача, а також про можливість самостійного вивчення таких документів.

    7. Історична довідка про фондоутворювача. Тут наведено основні відомості про дату, нормативний акт, згідно якого було створено установу, реорганізації, ліквідацію або припинення діяльності. Вказано також підпорядкування, компетенцію та територію діяльності. В історичній довідці до Особових фондів наводиться коротка біографія фондоутворювача, дані про його службову, громадську та творчу діяльність, а до Колекцій документів – час і причини їх створення та місце зберігання. У Родинних фондах перераховуються прізвища осіб чи родів, документи яких входять до складу фонду.

    8. Анотація фонду. Коротко розкритий основний склад і зміст документальних матеріалів, вказано основні види документів, подекуди наведено дати їх створення. У фондах з однотипним характером документів анотації зведені до мінімуму. Непроанотовані схожі за характером діяльності групи фондів: Банківські установи, Господарсько-промислові підприємсва і товариства, Підприємства і товариства нафтової та газової промисловості.

    Примітки доповнюють Путівник відомостями про документи фондоутворювачів. що зберігаються в інших фондах архіву та інших бібліотеках і архівахв Україні та за кордоном. Вони інформують про важливіші джерельні видання, здійснені за документами фонду та науково-довідкові публікації про фондоутворювача. Путівник доповнений Списком скорочень, Іменним та Географічним покажчиками. Список фондів укладений за їх порядковими номерами і містить основні інформації про фонди архіву. Видання ілюстроване фотографіями з документів архіву.

    Галина Сварник