• In English
  • Державна архівна служба України
    Офіційний вебпортал органу виконавчої влади

    Портал працює в тестовому режимі. Зауваження та пропозиції
    надсилати на tsdea@arch.gov.ua
    Історія і сьогодення

    Перший державний орган управління архівною справою в Україні було створено за доби Центральної Ради. Ним став Бібліотечно- архівний відділ Департаменту мистецтв Генерального секретарства справ освітніх (з 9 січня 1918 р. – Народного міністерства освіти УНР), упродовж грудня 1917 – квітня 1918 р. очолюваний професором О. С. Грушевським. Поряд із суто практичною діяльністю – “рятуванням архівної спадщини” в складних умовах Української революції, відділ розробляв основні напрями майбутньої архівної реформи: створення Національного архіву, розширення доступу до архівної інформації, широка видавнича програма, заснування археографічної комісії, повернення українських документів з російських архівів.
    Організований у квітні 1918 р. архівно-книжно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв та національної культури Міністерства народної освіти Української Держави, що його очолював В. Л. Модзалевський (квітень 1918 р. – січень 1919 р.), зосередив зусилля на вдосконаленні засад і практичному здійсненні архівної реформи. Визначальними принципами її були: законодавче закріплення державної власності на архівні документи, централізація архівної справи, створення Національного архіву Української Держави з підпорядкованими йому архівами та архівними комісіями на місцях, заснування фахових навчальних закладів. Готуючи реформу, відділ співпрацював у справі створення Національного архіву з Археологічним інститутом, який мав забезпечити архівні установи України кваліфікованими кадрами, і Археографічною комісією при ньому.
    У другій половині 1919 р. діяльність архівних установ спрямовувала Архівна комісія Міністерства народної освіти Директорії УНР під керівництвом професора П. В. Клименка. Комісією було видано перший випуск “архівно-музейного” часопису “Українська старовина” (Кам’янець-Подільський, 1919).
    Першим радянським державним органом управління архівною справою стала створена в січні 1919 р. у Харкові Архівно-бібліотечна секція (керівник В. О. Барвінський), що діяла у складі Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС). На секцію покладалися завдання організації і централізації архівної справи, облік і раціональний розподіл документів між архівами; збирання відомостей про документи українського походження в зарубіжних архівах; здійснення контролю за відбором документів на постійне зберігання; популяризація архівної справи; підготовка кадрів. Секція поділялася на чотири підвідділи: архівознавства (теорії архівної справи); контрольно-експертний (з відбору документів для зберігання і утилізації); адміністративно-технічний; архівного фонду. Після того як роботу секції перенесено до Києва, її очолив В. Л. Модзалевський (квітень – червень 1919 р.). Позитивні результати дало заснування Українського головного архіву (червень – липень 1919 р.) і зосередження в ньому фондів ліквідованих київських установ.
    У липні 1919 р. було створено Головне управління архівною справою, підпорядковане позашкільному відділові Наркомосвіти УСРР.
    Для належного фахового вирішення питань щодо історичної цінності окремих архівів і архівних документів, планомірного використання їх і забезпечення збереженості з лютого 1920 р. по серпень 1921 р. при Всеукрревкомі діяла Особлива архівна комісія (з березня 1920 р. – Особлива Всеукраїнська архівна комісія – ОВАК), яка мала мережу місцевих органів.
    У вересні 1921 р. на базі Архівного відділу ВУКОПМИС було створено Головне архівне управління при Народному комісаріаті освіти УСРР (завідувач М. О. Скрипник). Основне завдання Головарху та його місцевих органів полягало в обліку, впорядкуванні й охороні архівних документів; виділенні тих із них, що не підлягали зберіганню, з наступною передачею їх на державні паперові фабрики, наданні установам і приватним особам довідок. У січні – липні 1922 р. було організовано місцеві архівні установи – губернські архівні управління (губархи).
    Віхою в архівному будівництві стало створення в січні 1923 р. Центрального архівного управління (Укрцентрархіву), підпорядкованого Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітетові. Впродовж січня 1923 – жовтня 1931 рр. його очолювали С. М. Тетін, М. А. Рубач (Рубанович), С. С. Семко-Козачук. Основні завдання Укрцентрархіву полягали в загальному керівництві архівною справою і організацією архівної частини поточного діловодства в установах УСРР, концентрації архівних документів у підпорядкованих йому установах, їх науковій класифікації. Укрцентрархів мав два відділи: архівознавства і секретаріат. Йому підпорядковувалися центральні історичні архіви в Харкові і Києві, Центральний архів революції в Харкові, від 1924 р. – Київський центральний архів давніх актів. На місцях при губархах створювалися губернські історичні архіви (губістархи).
    Зміни в адміністративно-територіальному поділі України зумовили перебудову мережі архівних установ. У листопаді 1925 р. ВУЦВК і РНК УСРР затвердило нове положення про Центральне архівне управління УСРР, його установи й місцеві органи, згідно з яким ліквідовувалися 9 губернських і утворювалися 40 окружних архівних управлінь, а також Головне архівне управління Молдавської АСРР.
    Нові зміни відбулися 1928 р., коли для концентрації документів колишніх губернських установ було створено 5 крайових (міжокружних) історичних архівів у Харкові, Полтаві, Чернігові, Дніпропетровську та Одесі. Центральне архівне управління УСРР відтоді складалося з двох відділів: адміністративно-організаційного і архівознавства.
    1925 р. засновано друкований орган Укрцентрархіву – журнал “Архівна справа” (1925 – 1930), перейменований згодом на “Радянський архів” (1931 – 1932), а потім – «Архів Радянської України» (1932. 1933). Одночасно виходив «Бюлетень Укрцентрархіву» (1925 – 1931).
    1932 р. у зв’язку з ліквідацією округ і утворенням областей було проведено нову реорганізацію мережі архівних установ: створено сім обласних архівних управлінь, які керували діяльністю семи обласних історичних архівів і державних історичних архівів у містах обласного підпорядкування. Низова мережа архівних установ складалася з обласних і районних архівів. У Харкові діяли Всеукраїнський центральний державний архів, Центральний історичний архів, Центральний архів праці (зберігав документи громадських і профспілкових організацій), Центральний архів революції, Центральний архів кооперації, Всеукраїнський центральний фотокіноархів, у Києві – Всеукраїнський військово-історичний архів.
    У квітні 1938 р. постановою союзного уряду управління архівами й мережу архівних установ було передано Народному комісаріатові внутрішніх справ СРСР, архівні установи союзних республік підпорядковано Головному архівному управлінню НКВС СРСР. У березні 1939 р. архівні установи України перейшли у відання НКВС УРСР, відтак у березні 1940 р. Центральне архівне управління УРСР було реорганізовано в архівний відділ НКВС УРСР, а обласні архівні управління – в архівні відділи УНКВС. Державний орган управління архівною справою очолювали А. І. Громицький, С. С. Сенчило, Ф. І. Бражник.
    У червні 1941 р. архівний відділ НКВС УРСР реорганізовано в Архівне управління НКВС УРСР, а в жовтні 1941 р. – в Управління державними архівами НКВС УРСР. Протягом 1941 – 1943 рр. Управління перебувало в евакуації у м. Златоусті й мало таку структуру: секретаріат; відділи – організаційно-інспекторський, науково-методичний, комплектування, використання, науково-видавничий, кадрів, фінансовий, адмінстративно-господарський.
    З 1944 р. мережа архівних установ складалася з Центрального державного архіву Жовтневої революції, Центрального державного історичного архіву, Центрального державного архіву фонофотокінодокументів і їхніх трьох філіалів, 24 обласних архівів з 8 філіалами, а також міських і районних архівів.
    Протягом 1947 – 1960 рр. державним органом управління архівною справою було Управління державними архівами Міністерства внутрішніх справ УРСР; у 1960 – 1974 рр. – Архівне управління при Раді Міністрів УРСР. Тривалий час (1948 – 1969) його очолював досвідчений організатор архівної справи, знаний архівіст С. Д. Пількевич (1897 – 1975). Завдання Архівного управління полягали в забезпеченні збереженості документів Державного архівного фонду (ДАФ СРСР), розробленні основних питань організації, теорії і практики архівної справи; виявленні й використанні архівної інформації; вивченні, узагальненні та поширенні передового досвіду вітчизняних і зарубіжних архівних установ. У 1945 – 1962 рр. структура Управління включала секретаріат і вісім відділів – організаційно-інспекторський, науково-методичний, комплектування ДАФ СРСР, використання документальних матеріалів, науково-видавничий, кадрів, фінансовий, адміністративно-господарський. Після зроблених у 1963 р. змін вона мала такий вигляд: секретаріат, сім відділів – організаційно-методичний, відомчих архівів і організації діловодства, комплектування, обліку і експертизи, наукового використання та інформації, науково-видавничий, кадрів, бухгалтерія, адміністративно-господарський.
    З 1947 р. розпочато видання «Науково-інформаційного бюлетеня Архівного управління МВС УРСР» (з 1965 р. – «Архіви України»). 1963 р. в Архівному управлінні організовано колегію – дорадчий орган для розгляду найважливіших питань життєдіяльності галузі.
    У 1966 р. створено Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва УРСР, у 1969 р. – Центральний державний архів науково-технічної документації УРСР. 1970 р. Центральний державний архів Жовтневої революції і соціалістичного будівництва (нині – Центральний державний архів вищих органів влади і управління України) переміщено з Харкова до Києва.
    Як член Міжнародної ради архівів (з 1956 р.) Архівне управління при Раді Міністрів України бере активну участь у роботі міжнародних конгресів архівів, «Круглого столу архівів». У квітні 1974 р. постановою Ради Міністрів УРСР Архівне управління перетворено на Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР.
    Упродовж 1970 – 1980-х рр. У цей час Головархів очолював кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України О. Г. Мітюков. Остаточно викристалізувалася нинішня структура центрального органу управління архівною справою і мережа архівних установ України. Цей період увійшов в історію як застійний, проте в галузі архівного будівництва він позначився багатьма важливими зрушеннями. Було поліпшено умови зберігання Державного архівного фонду, технічного оснащення архівів; створено лабораторії і групи для ремонту, реставрації і мікрофільмування документів, удосконалено науково-довідковий апарат про склад і зміст архівних фондів, розширено використання архівної інформації, зміцнено міжнародні зв’язки Головархіву.
    Із здобуттям Україною незалежності змінилася й назва Головархіву та його організаційно-правовий статус: у 1992 – 1999 р. – це Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, у березні – грудні 1999 р. – Головне архівне управління України, з грудня 1999 р. – Державний комітет архівів України, з грудня 2010 р. – Державна архівна служба України.
    У 1988 по 1996 рр. Головархів очолював заслужений працівник культури України Б. В. Іваненко.
    У 1996 – 1998 рр. цю посаду обіймала Н. В. Киструська.
    З 1998 р. начальник Головархіву, з січня 2000 р. – Голова Державного комітету архівів України – доктор історичних наук, професор, академік Української академії історичних наук Р. Я. Пиріг.
    У жовтні 2002 р. комітет очолив доктор історичних наук, професор Г. В. Боряк.
    З вересня 2006 р. Головою Держкомархіву призначена О. П. Гінзбург. Указом Президента України № 1185/2010 від 23 грудня 2010 року О. П. Гінзбург призначена Головою Державної архівної служби України.
    Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 року № 1054-р Головою Державної архівної служби України призначено Т. І. Баранову.
    Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про державну службу» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 р. № 860-р оголошено конкурс на зайняття посади Голови Державної архівної служби України. Переможець конкурсу А. В. Хромов був призначений на цю посаду розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1140-р.

    У цей період здійснено важливі заходи щодо реформування архівної справи, її демократизації і деполітизації, створення її сучасної правової бази, формування на цій основі Національного архівного фонду, розширення доступу до архівних документів, розгортання наукових досліджень в галузі архівознавства і документознавства, організації діяльності архівних установ на нових засадах господарювання, подальшого розвитку їх системи й мережі. З 1991 р. науково-інформаційний бюлетень «Архіви України» перетворено на науково-практичний журнал.

    • Бібліотечно-архівний відділ Департаменту мистецтв Генерального Секретарства спра освітних (вересень 1917 – січень 1918)
    • Бібліотечно-архівний відділ Народного міністерства освіти УНР (січень 1918 – квітень 1918)
    • Архівно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв і національної культури Міністерства народної освіти (квітень 1918 – лютий 1919)
    • Архівно-бібліотечна секція Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва та старовини (лютий-липень 1919)
    • Головне архівне управління Позашкільного відділу Народного комісаріату освіти УСРР (липень 1919-1920)
    • Архівна секція Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва та старовини (1920-1921)
    • Головне архівне управління при Народному комісаріаті освіти (Головархів УСРР) (1921-1923)
    • Центральне архівне управління при Всеукраїнському виконавчому комітеті (Укрцентрархів) (1923-1938)
    • Архівне управління Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР (1938-1940)
    • Архівний відділ Народного комісаріату внутрішніх справ (червень 1941)
    • Управління державними архівами Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР (1947-1960)
    • Архівне управління при Раді Міністрів УРСР (1960-1974)
    • Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР (1974-1991)
    • Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України (1992-1999)
    • Головне архівне управління України (березень-грудень 1999)
    • Державний комітет архівів України (грудень 1999)
    • Державна архівна служба України (грудень 2010)