• In English
  • Державна архівна служба України
    Офіційний вебпортал органу виконавчої влади

    Портал працює в тестовому режимі. Зауваження та пропозиції
    надсилати на tsdea@arch.gov.ua
    Генезис

    Державна архівна служба України (Укрдержархів) – центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архівної справи та діловодства, створення і функціонування державної системи страхового фонду документації. Діяльність Укрдержархіву спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції.

    Положення про Державну архівну службу України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 870.

    Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 року № 1140- р Головою Укрдержархіву призначено Анатолія Хромова.

    Державна архівна служба України з 1956 року є членом Міжнародної ради архівів, яка об’єднує понад 1900 членів з 199 держав світу.

    У 2017 році українську номінацію «Документальна спадщина, пов’язана з аварією на Чорнобильській АЕС» включено до Міжнародного реєстру програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу».

    Укрдержархів провадить активну міжнародну діяльність, бере участь у міжнародних професійних форумах, має двосторонні міжнародні угоди з архівними службами та національними архівами Австрії, Азербайджану, Бельгії, Білорусі, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Естонії, Ізраїлю, Ірану, Казахстану, Кіпру, Киргизії, Китаю, Куби, Латвії, Литви, Македонії, Молдови, Німеччини, Польщі, Португалії, Росії, Румунії, Сербії, Словенії, США, Туреччини, Угорщини, Узбекистану, Фінляндії, Чехії, Чорногорії.

    У 2020 році поновлено співпрацю з американськими партнерами та підписано Меморандум про співробітництво між Державною архівною службою України та корпорацією FamilySearch International (США).

    Державна архівна служба України є засновником науково-практичного журналу «Архіви України», який видається з 1947 року.

    Від Бібліотечно-архівного відділу до Державної архівної служби України

    Перші паростки майбутньої державної архівної служби України почали з’являтися у 1917-1920 роках. У вересні 1917 року у складі Департаменту мистецтв Генерального секретарства освіти Української Центральної Ради  (з 9 січня 1918 року – Народного міністерства освіти УНР) було організовано Бібліотечно-архівний відділ, який до квітня 1918 року очолював історик, архівіст Олександр Грушевський.

    90 років по тому, у 2007 році, на загальнодержавному рівні вперше відзначено дату створення системи державних архівних установ України, а 2017 року – її 100-річчя.

    Крім суто практичної діяльності, – збереження архівної спадщини в складних умовах Української революції – Бібліотечно-архівний відділ опікувався питаннями планування та впровадження архівної реформи, яка передбачала створення Національного архіву, розширення доступу до архівної інформації, напрацювання видавничої програми, утворення археографічної комісії, повернення українських документів з російських архівів.

    Організований у квітні 1918 року Архівно-книжно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв та національної культури Міністерства народної освіти Української Держави на чолі з Вадимом Модзалевським (квітень 1918 – січень 1919) зосередив зусилля на вдосконаленні засад і практичному втіленні архівної реформи. Її визначальними принципами були: законодавче закріплення державної власності на архівні документи, централізація архівної справи, створення Національного архіву Української Держави з підпорядкованими йому архівами та архівними комісіями на місцях, заснування фахових навчальних закладів. У питанні створення Національного архіву відділ тісно співпрацював з Археографічним інститутом, на який покладалося забезпечення архівних установ кваліфікованими кадрами, а також Археографічною комісією.

    У другій половині 1919 року діяльність архівних установ спрямовувала Архівна комісія Міністерства народної освіти Директорії УНР під керівництвом історика, архівознавця Пилипа Клименка. Комісією було ініційовано видання архівно-музейного часопису «Українська старовина» (Кам’янець-Подільський, 1919).

    За радянських часів державний орган управління архівною справою часто змінював своє найменування, а інколи і місце розташування.

    Створена в січні 1919 року у Харкові Архівно-бібліотечна секція Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС) (керівник Віктор Барвінський), займалася організацією і централізацією архівної справи, обліком і раціональним розподілом документів між архівами; пошуком відомостей про документи українського походження в зарубіжних архівах; здійсненням контролю за добором документів на постійне зберігання; популяризацією архівної справи; підготовкою кадрів.

    Після переїзду до Києва Архівно-бібліотечну секцію знову очолив Вадим Модзалевський (квітень – червень 1919 року).

    З початком Другої світової війни, протягом 1941-1943 років, Архівне управління провадило свою діяльність в евакуації.

    У 1944 році мережа архівних установ складалася з Центрального державного архіву Жовтневої революції, Центрального державного історичного архіву, Центрального державного архіву фонофотокінодокументів та їхніх трьох філій, 24 обласних архівів з 8 філіями, а також міських і районних архівів.

    1960-х роки позначені значним поступом у реалізації нової реформи архівної галузі, зокрема в Архівному управлінні було утворено колегію – дорадчий орган для розгляду найважливіших питань життєдіяльності. Крім того, на цей період припадає активна фаза процесу демократизації і деполітизації, оновлення правової бази, формування Державного архівного фонду, розширення доступу до архівних документів, розгортання наукових досліджень у сфері архівознавства і документознавства, організації діяльності архівних установ на нових засадах господарювання, подальшого розвитку їх мережі.

    Саме у цей час створюються Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва УРСР (1966), Центральний державний архів науково-технічної документації УРСР (1969).

    У 1970-80-х роках Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР (Головархів) очолює кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України Олександр Мітюков. В архівній галузі відбуваються суттєві зрушення, вживаються заходи з поліпшення умов зберігання документів Державного архівного фонду, технічного оснащення архівів; організовуються лабораторії і групи з ремонту, реставрації і мікрофільмування документів, удосконалюється науково-довідковий апарат про склад і зміст архівних фондів, розширюються межі використання архівної інформації, зміцнюються міжнародні зв’язки Головархіву.

    Із проголошенням Україною незалежності створюється Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України. Невдовзі, 1993 року, ухвалюється перший профільний Закон України «Про Національний архівний фонд і архівні установи», при підготовці якого використовувалися нотатки очільників архівних органів періоду Української революції 1917-1921 років.

    1994 року розпочинає свою діяльність важливий осередок дослідження актуальних проблем архівознавства – Український науково-дослідний інститут архівної справи і документознавства, а у 2007 ще дві архівні установи – Центральний державний архів зарубіжної україніки та Центральний державний електронний архів України.

    На сьогодні архівна мережа України налічує 2284 установи. З них 9 центральних державних архівів, 4 науково-дослідні та інші центральні державні архівні установи, 24 державних архіви областей та державний архів в Автономній Республіці Крим, 2 державні архіви міст Києва та Севастополя, 2 міські архіви, 468 архівних відділів (секторів) райдержадміністрацій, 134 архівних відділів (секторів) міських рад, 12 галузевих архівів та 1628 трудових архівів, створених при міських, районних, сільських та селищних радах.

    Державна архівна служба України поступально рухається шляхом змін,  осучаснюється і трансформується, переймаючи іноземний досвід та відслідковуючи новітні тенденції розвитку архівної справи. Поглиблення міжнародної співпраці, забезпечення належної поінформованості суспільства, онлайн доступності архівних документів – запорука стабільного функціонування всієї архівної системи.